Камінці.

Час жбурляти каміння і час його збирати. Зараз – час збирати. Підводити риску під певним періодом розвитку української літератури, власне, можна було ще в 2009 році, коли видавці перестали вида...
 
Камінці
Поточне
Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Стаття
Козьма Прутков
автопортрет
Козьма Прутков
Камінці

Час жбурляти каміння і час його збирати. Зараз – час збирати. Підводити риску під певним періодом розвитку української літератури, власне, можна було ще в 2009 році, коли видавці перестали видавати, мотивуючи це кризою, і лаючи черговий уряд, що геть перекрив їм кисень. Та думалося, що це – тимчасове. Криза в нас перманентна з 1985 року,

Бросая камнив воду, смотри на круги, ими образуемые. Иначе твое занятие будет пустою забавою. (с) К.Прутков


Час жбурляти каміння і час його збирати. Зараз – час збирати. Підводити риску під певним періодом розвитку української літератури, власне, можна було ще в 2009 році, коли видавці перестали видавати, мотивуючи це кризою, і лаючи черговий уряд, що геть перекрив їм кисень. Та думалося, що це – тимчасове. Криза в нас перманентна з 1985 року, і кисень видавцям перекривав кожен другий уряд, незалежно від гасел, під якими проштовхався до корита, а видавці, однак, продовжували пересуватися на великих чорних джипах, а не пішки, і книжки, однак, видавалися якимось дивом.

І ось 2010, рік виборів, нарешті вніс ясність: дива більше не буде. Тобто життя триває, але про будь-яке сприяння вітчизняному книговиданню можна забути, замість зажертої байдужості прийшла агресивна протидія, і це вже позначилося як на кількості назв, так і на накладах книжок. Книжкова палата підрахувала, що за перше півріччя цього року українці залишилися без півтора тисяч назв і 5 мільйонів примірників книжок. Добре, що ми – саме українці, і нас навчали в школі про часи боянові, коли Панас Мирний видавав свої «Хіба ревуть воли...» у Швейцарії підпільно, а то б ми вже волали «Ой, лишенько, ой, горечко, українську культуру нищать!» Але не кричимо й не кричімо, бо знаємо, що незнищенне знищити не можна, і Табачнєґ на Валуєва не вдався пенснем. Українська література і не таке бачила і витримала. Втім зрозуміло, що далі буде вже інакше, можна підсумовувати десятиліття.

Отож для мене це десятиліття видалося особливим –  знеросійщиним, геть без російської літератури й ширше – без російської культур-мультур взагалі, бо по кінам я і раніше не шастав, міхалкових засуджую, не переглядаючи, слухати в Україні російських музик та співаків – все одно що в Тулу пертися зі своїм пряником, а театральні антрепризи московських гастролерів -  то чос, а не Мельпомена. Отож мені досить було відмовитися від російських книжок, щоб на практиці реалізувати гасло Хвильового «Геть від Москви!»

Це не від гарного життя, звичайно, сталося. В 90-х та на початку нульових в них було страшенно цікаво і здавалося, що відтоді все в них піде геть інакше: інтернети, сєтєратури, «Тенета», тьма літературних сайтів. Що не сайт, то нове слово в поетиці, а іноді й у орфографії. Це була літературна займанщина – інтернет стояв ще незаселений, безлісий і безкраїй, без битих шляхів, без лінків на вікіпедію, японських городових і путєн-ботів , і це відображалося на літературі, що в нього активно переселялася. З’являлися нові, подаровані інтернетами, літературні імена: Дмитро Горчев, Лінор Горалік, Дмитро Биков тощо.

Останній, власне, й спричинив мій інтоксикоз на російський культур-мультур декількома роками по тому. Він завжди дуже тонко відчував час, усі його віяння й протяги, й навіть чихи, і вмів формулювати це однією фразою: ще б пак, на той час він вже був оглядачем «Огонька» і за нарис отримував в два с половною рази більше, ніж за свій же роман, не кажучи про вірш. Бо формулював. І ось під час Другої Чеченської, коли якийсь анонімний хтось висаджував у повітря багатоповерхівки вже не тільки в Москві, а й «до самих до окраїн», а головною думкою українців незалежно від їхніх лінгвізмів було «як добре, що ми інша країна», Дмитро Биков розродився прекрасним: «Свободу в обмін на безпеку». І я зрозумів, що велика, як гора, російська культура вкотре народила мишу. Не Дмитра Бикова конкретно, Биков хлоп вгодований, а ось це гасло його вустами. І мені відтепер з ними не по дорозі, я сходжу на цій зупинці. Бо все це – біг по колу їхнього літерного трамваю А, і Аннушка вже пролила олію. Було це вже в них, і кавказькі війни, й терористи-петрашевці-савенковці, й ці ось вірнопіддані лозунги. Література гарна тим, що всі ходи записано.

Це дійсно якесь замкнуте коло, з часів монаха Філофея, який сформулював для москалів правила цього кругового трамвайного маршруту: «Впав Рим перший, беркицьнувся і другий, Москва – третій, а четвертому не бувати». От саме з того часу, щоб не розпочинали будувати росіяни – безбороду Росію, вольності дворянства, розкріпачення, дикий капіталізм, думську демократію, світову революцію, індустріалізацію, кукурудзяний соціалізм, розвинутий соціалізм, соціалізм з людським обличчям, ще раз дикий капіталізм, ще раз думську демократію, Росію-встань-с-колін  тощо – закінчувалося в них завжди царем-батюшкою, і оцим вірнозігнутим попереком: «холоп твой чолом бйот», і старанною фіксацією нових-старих імперських гасел на нових-старих сторінках високохудожніх книжок та товстих часописів. Навіть якщо не за, а проти, навіть якщо декабрист, різночинець, шестидесятник, дисидент, або по нинішньому – незгодний на марші – годі вискочити за межі цієї імперської парадигми і її кодів, бо фронда інтелігенції також там прописана. Останній рімейк серіалу «Поет і цар» якийсь місяць тому показали нам в усіх Ютубах самодержець всєя Русі в запасі і Юра Шевчук, музикант. Як ви думаєте, чому показали, не вирізали? Бо за канонами жанру ще з часів Радіщева.

Щось тут не так, якийсь гандж отієї самої великої культур-мультур, яка так і не спромоглася в жоден слушний історичний момент виробити щось за межами звичних самовідновлюваних імперських кодів, якими просякнута уся література, навіть ота начебто свободолюбива. Наприклад, що безпека без свободи не можлива. Не кажучи вже про те, що ніц не варта.

Як показує подальший сусідський досвід ментовського свавілля, який ось уже спричинив до чегеварської відповіді приморських партизан, Дмитрій Биков продешевив, гендлюючи свободою. Що там далі? Знову петрашевці, бунт, безглуздий і безжалісний, і новий цар батюшка? Зупиніть цю кара-мурзану (карамзінську) історію держави й літератури, я зійду.

Поділитись:
Реклама
Rambler's Top100