|
Оповідання про книжку
14.09.2010, 20:08
Наш сайт випадково став добре видаватися по запиту оповідання про книжку. Ми розуміємо, що це комп'ютерно-грамотні школярі шукають домашнє завдання, але потрапляють вони на книжку оповідань "Баркароли". Школярі, щоб ви не журились, ми вчасно згадали, що оповідання про книжки в нас є. Ось, наприклад, про "Мобі Діка" американського автора 19 століття Германа Мелвілла. Не знаємо, що саме мали на увазі ваші вчителі, але користуйтеся, якщо підходить, на здоровля. Ми не любимо, коли з нашого сайту люди йдуть з порожніми руками.
Наш сайт випадково став добре видаватися по запиту оповідання про книжку. Ми розуміємо, що це комп'ютерно-грамотні школярі шукають домашнє завдання, але потрапляють вони на книжку оповідань "Баркароли". Школярі, щоб ви не журились, ми вчасно згадали, що оповідання про книжки в нас є. Ось, наприклад, про "Мобі Діка" американського автора 19 століття Германа Мелвілла. Не знаємо, що саме мали на увазі ваші вчителі, але користуйтеся, якщо підходить, на здоровля. Ми не любимо, коли з нашого сайту люди йдуть з порожніми руками.
Отож,
МОБІ ДІК
Книжки не знаходять нас зненацька. Ось і "Мобі Дік" Германа Мелвілла полював за мною щось із десяток років.
Неможливо цікавитися мариністикою і не наштовхуватися на згадки, алюзії й прямі цитати з "Мобі Діка".
Ось читаєш собі критику на такого собі Курта Кламана "В дикому рейсі", і критик, звичайно ж, не втримається від зауваження, що ця історія про ірського кочегара-короля і величезну рибу-молот, що переслідує його морями, - переспів Мелвілла. Чи там, скажімо, герой Конецького, що, як Йона, живе в шлунку кита, але відмовляється звідти виходити, бо навпаки - сховався туди від світу, - це теж данина мариністів Мелвіллу.
Отож, що це одна з найвеличніших книжок американської літератури, а можливо й - людства взагалі, я собі добре затямив, але якось все не виходило її почитати. То шрифт дрібний, то бібліотечний абонемент прострочений, то інших справ до дідька, ось хоч би мандаринами торгувати, чи шоколадками.
Втім, справи чомусь не заважали читати мені інші романи Мелвілла, ті ж "Тайпі" та "Білий бушлат". Останній, до речі, сприяв тому, що в американському військовому флоті відмінили тілесні покарання. Мелвілл мотивував це в книзі через протиставлення з російським військовим флотом. Мовляв, там пани дають канчуків своїм кріпакам, а нас, вільних людей, по якому праву деруть, як сидорових кіз? Але то таке. Просто привід задуматися, що менш відомі й забуті книжки можливо більше змінили світ, ніж усі шедеври літератури. І гарна відповідь усім літераторам, які переводять папір "для вічності". Вічність - дама з витребеньками, їй не вгодиш. Мелвілла ось теж ледь не забули. Але канчуки на флоті таки відмінили, і цього в нього не віднімеш. І менше з тим.
Але "Мобі Дік" все якось не траплявся під руку. Та зі своєю книгою розминутися неможливо. Виявляється, "Мобі дік" лише очікував, поки мене поносить світом по хвилях, і я зазнайомлюся з сучасними капітанами Ахавами в житті, а не в літературі. Щоб це було не відкриття, а впізнавання, тільки і всього.
Знайомство з одним із них і привело мене взимку до Феодосії. Якісь там бізнесові мандаринові справи. А потім трапилась якась бандитська історія, характерна для початку 90-х, і мене мусили сховати на декілька днів, щоб вляглося. І сховали в старому татарському будинку на схилі гори з видом на море. Будинок був нетоплений, вода була лише дощова - в глиняному резервуарі посеред двору. По шибках колись стріляли з кулькового пістолета, і зараз в них свистів зимовий вітер з моря. Декілька раз на день відключали віялом світло, але замість свічки в мене був турецький ліхтар на акумуляторах з радіо та годинником в тому ж корпусі, щоб два рази не вставати. В будинку було лише одне ліжко, вкрите строкатою ковдрою з клаптів, і лише одна книжка. Ви мабуть вже здогадалися, що це був саме "Мобі Дік", і що відкрився він одразу на розділі "Готель "Китовий фонтан", де головний герой спить в нетопленому номері саме під такою ковдрою, та ще й у одному ліжку з гарпунером-канібалом?
Я прочитав "Мобі Діка" за два дні, не вилазячи з під тої ковдри. Шторм прибився, бандити попустилися, а я все читав і думав, що зі своєю книгою людина просто не має шансів розминутися. Рано чи пізно та книга її вполює і загарпунить, це лише справа часу.
|
