http://www.panoramio.com/photo/1850955
Перше, на що дивляться бердянці в прогнозі погоди - швидкість вітру
Мариністика в осінньому Бердянську
21.09.2010, 18:12
Приморське місто не може бути провінційним. Бердянськ тому запорука. Начебто й невелике містечко - але на березі найдавнішого торгового шляху людства і з пристойними підхідними глибинами на фарватері, тож має все, що треба для щастя: тепле море, гарних дівчат, холодне пиво, солоних бичків, театр, університет, безліч непоганих ресторанів та генделів на впорядкованій набережній, романтичні портальні крани й величезні океанські судна в ковші порту, багато приватних готелів поблизу моря, сцену для приїжджих музикантів, на заднику якої - море, безліч оригінальних паркових скульптур, як от
Приморське місто не може бути провінційним. Бердянськ тому запорука. Начебто й невелике містечко - але на березі найдавнішого торгового шляху людства і з пристойними підхідними глибинами на фарватері, тож має все, що треба для щастя: тепле море, гарних дівчат, холодне пиво, солоних бичків, театр, університет, безліч непоганих ресторанів та генделів на впорядкованій набережній, романтичні портальні крани й величезні океанські судна в ковші порту, багато приватних готелів поблизу моря, сцену для приїжджих музикантів, на заднику якої - море, безліч оригінальних паркових скульптур, як от
-
пам'ятник сантехнікові, що вилазить просто з каналізаційного люку (бердянського виробництва люк) посеред дороги
-
пам'ятник бичку-годувальнику, що нагадує золоту рибку (тільки на тамтешньому на базарі, до речі, бичків розрізняють за сортами, так і вигукують: "Жировий бічьок!")
-
пам'ятник рибачкові, який ще одного бронзового бичка саме спіймав. Поруч з бронзовим колегою тягають бичків на волосінь рибачки справжні
-
пам'ятник Жабі, яка душить (споруджено на гроші колишнього губернатора області Червоненка)
І таке інше, типу кресла бажань, в яке сідати не схотів, а ну як збудеться, нащо мені стільки фанери.
Фотомандрівку бердянською набережною можна продовжити тут
Приємною особливістю міста також можна вважати залізницю, що йде до порту просто по набережній, якраз за сценою для приїжджих зірок, альтанками, ротондами й скульптурами. Кажуть, що під час кінофестивалю "Бригантина" потяг з кіношниками вивозять таким чином просто до моря й сцени, і від цього тащаться навіть маститі кінорежисери - з вагону одразу на сцену, це більш ніде не можна організувати. Але я не на кінофестиваль туди потрапив, а на наукову конференцію "Мариністика в художній літературі", тож три дні почувався як той азовський бичок на конференції іхтіологів.
Я в Бердянську неодноразово бував і раніше, але зі сторони порту, тобто потрапляв не далі першого припортового шинка, який якраз навпроти Бердянського педагогічного університету і знаходиться (тож дорогу знав), але виявилося, що навпроти шинка був 5 корпус того універу, а головний знаходиться в старовинній псевдоготичній будівлі колишньої чоловічої гімназії, яку зараз окупували переважно гарненькі дівки.
Ще з порту було геть не видно, що в Бердянську зберігся культ лейтенанта Петра Петровича Шмідта: вулиця, парк, музей його імені, пам'ятник. Бердянці бережуть в музеї навіть масивну гайку з гвинта пароплава "Діана", якого оний Шмідт успішно посадив на міляку, будучи на ньому капітаном. Отак не вгадаєш. Не сів би на міляку, гайка б не тріснула і не потрапила б до музею.
Батько Шмідта, теж Петро Петрович, був контр-адмірал і начальник Бердянського порту і за сумісництвом градоначальником. Дуже цікаво читати на театральних афішах 19 століття згори "С позволєнія начальства" і підпис Петра Петровича страшого під дійовими особами та виконавцями. Бердянськ, мабуть, єдине місто у світі, де театральний репертуар затверджував капітан порту.
Ще він видавав накази власникам будинків не виливати нечистоти в дренажні канави й спорудити містки перед воротами, щоб підводи могли заїжджати до дворів. Усе це недоторкане й понині: і канави і містки.
А весь центр міста досі замощено бруківкою, яку за його наказом кораблі усього світу привозили до Бардянська замість баласту. В результаті Бердянськ було замощено краще, ніж Санкт-Петербург, чому є відповідне свідоцтво за монаршим підписом.
Експозиція про лейтенанта Шмідта не така цікава й однозначна, Ільф з Петровим все зіпсували. Примірника "Золотого теляти", до речі, в музеї не виявив.
Але про конференцію. Я й не думав, що стільки літературознавців-філологів-науковців не встоять перед спокусою провести три дні на ще теплому на початку вересня Азовському морі і перериють усю українську класику на предмет мариністики. Наприклад довідався, що Олесь Гончар колись перетнув Атлантику в напрямку асамблеї ООН, на уславленому лайнері "Квін Мері", про що понаписував у записних книжках. Особливо сподобалася мені доповідь про листування когось з кимось з письменників другого ряду 19 століття, в яких море згадувалося чи не в кожному листі, бо хтось пообіцяв комусь влаштувати його землеміром в Одесі. Але так і не влаштував, про море понаписували віршів марно.
Я на всіх засіданнях не побував, але, здається, генеральна тенденція була такою: взяти автора, над яким працюєш все життя, і проаналізувати його відносини з морем: що він про море писав, казав чи думав. Таких авторів в укрліті виявилося напрочуд багато, навіть Стефан Яворський присвятив топосу моря цілу проповідь.
Живих письменників мариністів представляли декілька капітанів першого рангу з Всеукраїнської спілки письменників мариністів, які, виявляється, навіть мають свій орган друкованого слова (журнал "Фарватер"), ваш покірний слуга і мандрівник Максим Кідрук, який щойно написав книгу про острів Пасхи.
Виступити мені дали можливість двічі: перед літературознавцями і перед студент(к)ами. Щось читав, показував якісь слайди, хоча зрозуміло було, що після слайдів Кідрука з полюванням на піраній та крокодилів мої картинки виглядають непереконливо.
Під час виступу перед студент(к)ами зрозумів, чого не вистачає Бердянську для повного щастя - мореходного училища, щоб дружити з педуніверситетом домами.
Організована була конференція на найвищому рівні, особливо бенкет в ресторані на набережній після першого дня, на якому я зрозумів, що найохочіше філологи записують і збирають тости. Записав декілька білоруських тостів. Наприклад, такий, приписуваний Максиму Рильському:
- Коли я чую про українсько-білоруську дружбу, моя рука одразу тягнеться до чарки.
PS. Вже після конференції довідався, що поштовхом до її проведення послужила моя давня стаття в "Друзі читача", в якій стверджувалося, що "українська мариністика - звучить екзотично", упорядникам захотілось подискутувати з цим твердженням. Тобто вгадати, як відгукнеться ляпнуте в газеті слово передбачити дійсно не дано :)
|
