Самовчитель графомана 2.

Коли судно в рейсі вже місяці зо три, і всі цікаві історії з власного життя вже колегам розказані, саме час помовчати за грою в шахи або говорити про щось інше. Позаторішній фут...
 
Самовчитель графомана 2
Поточне
Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Стаття
Вчителько, мікрорайону нашого жителько
СШ №112
Вчителько, мікрорайону нашого жителько
Самовчитель графомана 2

Коли судно в рейсі вже місяці зо три, і всі цікаві історії з власного життя вже колегам розказані, саме час помовчати за грою в шахи або говорити про щось інше. Позаторішній футбол там, або книжки Ніцше й Кастанеди. Але обов’язково знайдеться якийсь златовуст-говорун, який починає переповідати свої байки по другому або й по третьому колу. Дуже швидко усі вільні від вахти моряки прожогом никаються по якихось суднових закутках, варто такому лише вийти на верхню палубу.

Вільні вуха як здобич


Кожен текст передбачає наявність читача. І саме коментарі одного з читачів попередніх дописів, який озвучив думку: „Насправді це питання (а чи не графоман я?) дуже мало повинно цікавити людину, що пише. Якщо цікавить - варто відвідати психіатра (невропатолога принаймні). Розумний паперомарака вирішує це інакше - моя справа писати, а вже кому там пам'ять, кому слава, кому темна вода - нехай вирішують нащадки” - спровокували появу двох попередніх нудних абзаців цього розділу, які я безжалісно викреслив.

Відвідини психіатра усім молодим паперомаракам пропоную поки відкласти, бо найважче буває визначити якраз оте „моя справа – писати”. Тобто, чи моя це справа – писати? А з цим питанням до психіатра треба звертатися в останню чергу.

Отож, як паперомарака зі стажем, можу поділитися суто особистими спостереженнями над тим, чиї слова й судження щодо текстів варто було сприймати з усією серйозністю, а чиїм чомусь не йметься віри, навіть якщо вони майже дослівно повторюють зауваження визнаних авторитетів.

Найменше слід довіряти близьким людям. Тобто мама й Свєтка, на жаль, відпадають, скільки б не нахвалювали (мама й Свєтка ніколи не лаятимуть, це ж зрозуміло). Хіба що ви з літературної родини і вашу маму звати Ліна чи ще якось так. Втім, не певен, що навіть у цьому випадку матері-батькові вдається бути безстороннім щодо свого дитяти і вони не роблять нащадкові ведмежої послуги.

Трохи більше можна вірити вчителям. Якщо нам пощастило з улюбленими вчителями, і ними виявилися саме вчителі літератури та мови, а не фізрук з воєнруком. Що дивно, іноді навіть непрогнозована реакція улюбленого педагога, який обурено вривається до вчительської, розмахуючи зошитом з вашим твором з вигуками: „Ви тільки подивіться, що він цього разу написав!” – може надихати на продовження літературних експериментів не гірше за вигуки „маніфік!” й відмінну оцінку, виставлену в табелі авансом до останньої чверті випускного класу.

Втім, вчителям теж не слід аж так довіряти, бо уявіть себе на місці вчительки-мікрорайону-нашого-жительки. Перевіряєш-перевіряєш ті зошити вже років із сто сімдесят п’ять, щоб не збрехати, а жодного письменника так-таки й не виховала. Вісім адміралів, три генерали, зам міністра  морського флоту СРСР, 5 тисяч капітанів далекого плавання, 4 тисячі старших механіків, 3 тисячі начальників радіостанції, а письменника – жодного.  Де капеде? Аж тут... Може хоч цей?  

З друзями та ж петрушка. Але оскільки зарплатню за читання учнівських творів вони не отримують, переконатися в тому, що писати вам не слід, можна вже на цьому етапі. Тут, звичайно, залежить від того, яка ви людина. Може, друзі вас шанують за те, що ви усіх пригощаєте турецькими жувачками Love is, ану як образитеся і перестанете, чи, наприклад, ви більше всіх у класі підтягуєтесь на турніку і легко хреститеся двопудовою гирею, ану як... Але і в такому випадку друзі зазвичай набагато винахідливіші за попередні дві категорії ваших першочитачів, щоб і вас не образити, і не читати, якщо не лізе. З математики на завтра стільки поназадавали! А через тиждень контрольна з хімії з лабораторним виділенням формальдегідів з докторської ковбаси! Одним словом, щось та вигадують. На те вони й справжні друзі. Якщо ж ви одразу після контрольної продовжуватимете наполягати на читанні й захоплених відгуках, це вірна прикмета до того, що друзів у вас скоро поменшає.

Це як в моряків. Коли судно в рейсі вже місяці зо три, і всі цікаві історії з власного життя вже колегам розказані, саме час помовчати за грою в шахи або говорити про щось інше. Позаторішній футбол там, або книжки Ніцше й Кастанеди. Але обов’язково знайдеться якийсь златовуст-говорун, який починає переповідати свої байки по другому або й по третьому колу. Дуже швидко усі вільні від вахти моряки прожогом никаються по якихось суднових закутках, варто такому лише вийти на верхню палубу.
- Де всі поділися? Чи не полишили судно по тривозі, а я проспав? – думає неборак спочатку.
Потім звикає і розповідає свої перегірклі історії судновому псу і навколишнім альбатросам і грає в доміно за всіх чотирьох гравців. А очі – сумні-сумні. І варто посеред цього рейсу з’явитися на пароплаві сторонній людині, наприклад, пасажирці до Антананаріву, птаха-говорун жвавішає й кидається на неї, як піранья на здобич, і готовий не стуляти пельку цілодобово, поки його хоч ця беззахисна пасажирка ще слухає.
- Ну, знайшов вільні вуха, - регочуть по таємних суднових закутках колеги і обережно повертаються на верхню палубу погуляти й подихати свіжим повітрям.
- А довго ще до Антананаріву? – через декілька днів приречено питає пасажирка. Але безсердечні моряки лише знову регочуть.

Не варто доводити до такого стану своїх друзів, бо, на відміну від моряків, вони можуть просто втекти від вас. Хіба що самі питатимуть. Але і в такому випадку добре подумайте.

Втім, усім і так зрозуміло, що справді безсторонніми суддями можуть бути лише геть сторонні люди, які до прочитання вашого тексту навіть не здогадувалися про ваше існування.

Поділитись:
Реклама
Rambler's Top100