Самовчитель графомана 5.

Користь від літературних студій для графоманства оцінити важко. З одного боку, все на що міг розраховувати графоман навіть у найкращі часи – це публікація у так званій «братські...
 
Самовчитель графомана 5
Поточне
Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Стаття
Літстудія імені 14 Грудня обговорює твір Павла Пестеля
Архів жандармського управління
Літстудія імені 14 Грудня обговорює твір Павла Пестеля
Самовчитель графомана 5

Користь від літературних студій для графоманства оцінити важко. З одного боку, все на що міг розраховувати графоман навіть у найкращі часи – це публікація у так званій «братській могилі» - колективній збірці студійців. З іншого боку, в очікуванні на цю публікацію доводилося прослухати енну кількість творів товаришів по нещастю, визначитися, які з тих творів і представлених ними напрямків йому подобаються, а які категорично неприйнятні, зорієнтуватися щодо свого місця у цій довільній вибірці текстів, тощо.

Графоман і літстудії


Щось я занадто розкритикував Спілку письменників, аж один з її секретарів, почитавши, образився на мене і пообіцяв опублікувати ці нотатки в спілчанському часописі «Київ», щоб я сам переконався, наскільки неправий. Та я й без цього знаю, що неправий, бо колись залюбки користувався спілчанською гостинністю, відвідуючи тамтешню літературну студію. Бо куди ж іще графоманові подітися в Києві, як не до спілчанської літературної студії на вулиці Банковій? Була колись така. Не вулиця, а студія.

Усі ж літературні студії чимось нагадують товариства анонімних алкоголіків.

- Кличте мене Ізмаїлом, - починає щойноприбулий автор, ледь до нього дійде черга.


- Декілька років тому, - неважливо, коли саме, - я виявив, що в гаманці в мене майже не залишилось грошей, а на суходолі не залишилось нічого, що ще могло б зацікавити мене, і тоді я вирішив зійти на корабель і трохи поплавати, щоб оглянути світ і з його мокрого боку. Це мій перевірений спосіб вдарити лихом об землю й пожвавити кровообіг. Щоразу, коли я помічаю похмурі зморшки в кутиках свого роту; щоразу, коли на серці в мене запанує вогкий дощовий листопад; щоразу, як я ловлю себе на тому, що почав зупинятися перед вивісками трунарів і прилаштовуватися у хвості кожної зустрічної поховальної процесії; а надто ж щоразу, як іпохондрія настільки запанує мною, що тільки мої суворі моральні принципи не дозволяють мені, вискочивши на вулицю, наполегливо та старанно збивати з перехожих капелюхи, я усвідомлюю, що мені саме час відправлятися у плавання, і то чимшвидше... – продовжує графоман і боковим зором спостерігає, що


- хтось зі слухачів колупається в носі,
- хтось починає куняти з присвистом,
- хтось перешіптується в задньому ряду й гигоче, бо прийшов сюди тільки заради поетки Айнової, а література - то просто привід для знайомства,
- хтось картинно заламує руки й закочує очі, бо саме так уявляє правильну манеру слухання ах-художніх ах-текстів, а говорить потім обов’язково з придих-АХ-анням,
- хтось малює на аркуші чортиків, дулі, шибениці, тролейбуси, ейфелеві вежі, динозаврів, долари (значками), фунти сушених рублів, південно-єменські динари й А.С.Пушкіна в профіль, та мало що ще можна намалювати на аркуші в клітинку?..

- Кит! Кит! Стерно на борт! Стерно на борт! – зімкнувши щелепи незворушно продовжує читати графоман, і вже аж з полегшенням добирається нарешті до фінальних слів:

- Другого дня на видноколі з’явилося вітрило, почало рости, наближатися, і нарешті мене підібрав чужий корабель. То була невтішна «Рахіль», яка, блукаючи в пошуках своїх зниклих дітей, знайшла лише ще одного сироту. Хух.

- Ну, геть навіть не кепсько, - поважно кивне керівник студії графоманові, - але трошки затягнуто, вам не здається? Скільки сторінок?

- 653 – приречено зізнається графоман.

- Ось я б на вашому місці отак взяв би і скоротив принаймні до трьохсот двадцяти шести з половиною, - ще раз поважно кивне керівник студії.

- І половину епіграфів про левіафанів прибрав би, щось їх забагато. Дякуємо Ізмаїлові, товариші! - і це послужить сигналом для інших студійців:

- Браво! Біс! Автора! – оплесками проводжають графомана від кафедри інші анонімні алкоголіки.

А щойноприбулий графоман дивиться на безнадійно приспану його прозою поетку Айнову, і згадує, що Максим Горький пішов від своєї першої дружини через те, що вона задрімала під час читання «Старухи Ізергіль».

- А зараз запросимо до читання нашого наступного автора, - продовжує керівник літстудії.

- Київ був повен лагідного сяйва, - почне наступний товариш по нещастю, прокашлявшись.

А щойноприбулий графоман слухатиме через всю залу цю розмірену, вишукану прозу у ритмі ідеальної колисанки, позіхатиме й думатиме:
- Ну читати ще так-сяк. А от як усю цю графоманію переслухати? І не втечеш, вони ж мене щойно слухали. Коли вже винайдуть той інтернет?

Втім, він просто ще не в курсі, що усі засідання цього клубу АА насправді закінчуються, щоб не сказати проходять насправді, в «Кулінарії» на Хрещатику, де тоді ще наливали по 150 графоманських грам і давали по пиріжку з капустою на занюхати. А це все так – прелюдія.

Користь від літературних студій для графоманства оцінити важко. З одного боку, все на що міг розраховувати графоман навіть у найкращі часи – це публікація у так званій «братській могилі» - колективній збірці студійців. З іншого боку, в очікуванні на цю публікацію доводилося прослухати енну кількість творів товаришів по нещастю, визначитися, які з тих творів і представлених ними напрямків йому подобаються, а які категорично неприйнятні, зорієнтуватися щодо свого місця у цій довільній вибірці текстів, тощо. Тобто тут все залежало від персонажів, що зібралися в певний час в певному місці, званому літстудією.

В решті решт, найбільше такі речі залежать від керівника тієї літстудії, його смаків, талантів і літературних уподобань. А тут вже як в лотереї. Бо студії не довіряють проводити жодному літературному генералу, щоб усі початківці не почали одразу писати як Капранови чи Загребельний, а якомусь члену спілки помолодше й поcкромніше.

Тому графоманові варто перш за все знайти в бібліотеці твори самого місцевого гуру, і вже потім вирішувати, відвідує він ці збіговиська з навчальною метою, дослухається до всіх зауважень, креслить, переписує, викидає в кошик, чи просто упадає за поеткою Айновою. Чесно записати це на папірцеві в клітинку, а папірець з’їсти. І продовжувати відвідувати і триматися в очікуванні, коли вже винайдуть той інтернет. Бо без інтернету все це так – прелюдія, навіть якщо справжнє твоє ім’я не Ізмаїл, а Герман.

Поділитись:
Реклама
Rambler's Top100