Самовчитель графомана 11.

Тож усі розчарування в самвидаві пов’язані зазвичай з невмінням автора-початківця правильно визначити необхідний наклад, який легко розійдеться поміж друзями-родичами-знайомими...
 
Самовчитель графомана 11
Поточне
Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Стаття
Зразок самвидавчої обкладинки 2000-х років
Зразок самвидавчої обкладинки 2000-х років
Самовчитель графомана 11

Тож усі розчарування в самвидаві пов’язані зазвичай з невмінням автора-початківця правильно визначити необхідний наклад, який легко розійдеться поміж друзями-родичами-знайомими-знайомими друзів-друзями знайомих тощо. Пропоную молодому графоманові просто сісти і виписати в стовпчик тих людей, яким він подарував би свою книжку за будь-яких обставин, і навіть мови не може бути, щоб не подарувати, а там вже хай читає, хай не читає, хай що хоче те й робить. При цьому потім не варто ображатися, якщо той знайомий таки робитиме з нею оте що хоче, навіть рибу загортатиме.

Декілька причин, чому книжки все ж треба видавати самому

Жодна перемога в жодному літературному конкурсі, жодна грошова премія за ту перемогу, не кажучи вже про топи популярних творів на найкрутішому літературному сайті, жодна публікація в найпрестижнішому часописі і ще багато яких невеличких радостей буття, які дає нам графоманія і літературщина, не зрівняються з відчуттям, з яким береш до рук щойновіддруковану в типографії власну книжку. Про те, що немає в світі жодних парфумів, що пахли б приємніше за свіжу типографську фарбу на сторінках тієї книжки можна й не говорити. Хіба що якісь виноробні народи, якісь грузини чи молдавани, з такою ж побожністю принюхуються до щойно відкоркованого вина нового врожаю. «Воно!» - оголошує нарешті найповажніший аксакал, і починається свято.

Книжки видають для свята й радощів, а не для пихи і заздрощів. Якщо вірити тому видавцеві, який трапився мені в попередньому розділі, кожна книжка вже від самого народження має коло осіб, які цьому радітимуть, бо з тих чи інших причин є симаптиками автора, чи його текстів, чи його посади, чи його легкої товариської вдачі, чи майстернності у виголошенні тостів, чи його вміння разом посидіти й помовчати, чи ще чогось. Питання лише в тому, наскільки це коло велике.

Тож усі розчарування в самвидаві пов’язані зазвичай з невмінням автора-початківця правильно визначити необхідний наклад, який легко розійдеться поміж друзями-родичами-знайомими-знайомими друзів-друзями знайомих тощо. Пропоную молодому графоманові просто сісти і виписати в стовпчик тих людей, яким він подарував би свою книжку за будь-яких обставин, і навіть мови не може бути, щоб не подарувати, а там вже хай читає, хай не читає, хай що хоче те й робить. При цьому потім не варто ображатися, якщо той знайомий таки робитиме з нею оте що хоче, навіть рибу загортатиме. Я – людина з насиченою біографією, працював багато років у різних екіпажах, установах, фірмах, фірмочках і компаніях, і таких людей у мене набралося щось під сотню.

Це - мінімальний наклад. Потім його слід перемножити на довільно обраний коефіціент графоманського оптимізму, який особисто у мене вийшов 4,45, і замовляти друк саме цього ретельно вирахованого накладу. При цьому зараз очевидно, що мій оптимізм було завищено десь раза в півтора, якщо вважати, що наклад книжки мусить розійтися десь за два роки. Принаймні, саме через стільки книгарні зазвичай повертають нерозпродані книжки до видавництв. Якщо так не вважати, то оптимізм був цілком виправданий, і книжка навіть окупилася років за чотири, попри те, що більша частина накладу розходилася геть безкоштовно.

Справа в тому, що з якогось дива усі друзі-родичі-знайомі-знайомі друзів-друзі знайомих, чомусь переважно вважають, що автор має не тільки підписати, а й подарувати їм книжку. Ну от чомусь так, навіть якщо ви здибались біля консерваторії, і цей знайомий друг ледь не збив вас своїм джипом Лексус, від чого ви випустили на дорогу свою авоську з кефіром, рогаликами та книжкою, кефір розлився на обкладинку, яка, як ви пам’ятаєте, марається синьою фарбою, тож калюжа кефіру на асфальті тут таки посиніла.

-         Корефуля! – несподівано впізнає вас знайомий друг і сховає назад до салону бейсбольну биту.

-         Скільки літ, скільки зим! Пізнаєш, це ж я, Колян! Та нічого, що кефіром попсована! І так зійде! Підписуй скоріше! От же ж! І не  подумав би! Ну тепер почитаю перед сном! Ти про мене там, бува, нічого сороміцького не написав? Кажи зразу, щоб дружина, бува не викупила. Отже ж були деньки, пам’ятаєш, корефульо? От же ж!

Якщо ви вимагатимете з таких щирих і таких безпосередніх знайомих друзів гроші хоча б по собівартості книжки, ви ризикуєте назавжди їх втратити. Чомусь так. На щастя, це самвидав, а не нещасних десять авторських примірників з видавництва, тож можете проявляти свою неудавану щедрість скільки завгодно в межах усього накладу. Єдине, про що слід пам’ятати, щедрість теж не повинна бути нав’язливою. Не слід навпаки – молотити у вікна Лексуса панічно кинутою на полі бою бейсбольною битою, якщо знайомий друг заскочив до салону й заблокував двері, ледь ви висловили свій намір підписати йому книжку «про нас, про Ашгабад».

Щедрість має бути абсолютно симетричною. Ти попросив, я подарував. Все. Запевняю вас, що навіть серед ваших знайомих друзів знайдуться тактовні люди, які тут таки спитають, скільки книжка коштує. Є і серед них люди, які живуть з гонорарів, адвокати наприклад. Не треба в таких випадках ламатися, віднікуватися чи називати збиткову для себе ціну. Кажіть справжню, за якою вона продається у тих трьох книгарнях, куди її взяли на реалізацію. Адвокати люди принципу, вони собі ще зароблять, не хвилюйтеся.

А вже коли знайомий друг Колян через деякий час телефонує і просить підписати ще книжечку для тестя, сміливо називайте ціну і йому. Бо все чесно. Значить книжка йому таки сподобалася, якщо не соромно дарувати тестю-стармеху з якоїсь нагоди.

І через деякий час ви помітите, що книжка почала жити своїм самостійним, незалежним від вас життям. Наприклад, обійде довкруг мису Доброї Надії з якимось ледь знайомим матросом з Керчі, з яким здибалися в поїзді «Київ-Миколаїв». Тобто здійснить вашу давню мрію, з якою якось не склалося.

А варто вам буде приїхати до іллічівського порту до друга-Радіка, чисто попити горілки на Радіковомубуксирі типу «робот», як до нього на борт чомусь збігатимуться «за сірниками» навіть з більших, з морських буксирів, та один моторист навіть з рятувальника «Нептун» прибіжить, і кожен чомусь з фотоапаратом-мильницею і пропонуватимуть сфотографуватися на пам’ять про Іллічівськ. А потім сядуть у каюті, почистять ножем огірки, вздрогнуть і почнуть:

- А, письменник, що ти там пишеш? Книжка безперечно гарна, але ти ось послухай про мене і про Фіму!

І остаточно стане зрозумілим, що книжки самивдавом таки варто видавати, коли тюремний психолог херсонського СІЗО, теж колишній моряк, розповість, що спеціально шукав твою книжку по знайомих, щоб передати капітанові, який саме сидів у камері в очікуванні суду за якусь аварію на транспорті.

Як я вже казав, книжка навіть окупилася, коли я виставив її в інтернетах і став потихеньку продавати поштою. Але це все одно не бізнес, коли нещасних чотириста доларів обертаються п’ятирічку. Це сльози. Чи навпаки – регіт. Залежить від вдачі автора.

А потім нарешті настає момент, коли і продавати книжку якось шкода. Залишилось штук 50 під столом. А ви ж знаєте, що книжка, з одного боку, - кращий дарунок, а з іншого – аж ніяк не хабар. Та ще від автора. Самому не раз ще згодиться. Тільки для кращих друзів, і тільки якщо самі попросять.

Коли я зараз пригадую початок двотисячних, то несподівано розумію, що і сам читав переважно самвидав, який якимись геть незрозумілими траекторіями потрапляв до моїх рук. І це були геть не кепські книжки, справжня література про людину і про час, а не возвращєніє Бєшеного три-чотири-п’ять, двадцять вісім. І головне питання, яке мене хвилювало тоді:

- Куди дивляться наші видавці? Невже ось цей, скажімо, «Стамбульський зазивала» Бушняка чи "Рука птахолова" Нікітіна не варті того, щоб видати його пристойним накладом і заробити на цьому гроші? Це ж «про нас, про Ашгабад». А загадка псевдоніма Алік Безбаксів мучила мене аж до появи Вікіпедії.

Поділитись:
Реклама
Rambler's Top100