Електрокнига
Місцеві особливості електрокнижок 2
15.01.2013, 11:37
Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».
Паралельно
Але, попри такий голівудський хепіенд, залишалося почуття якоїсь недоговореності. Хотілося все ж таки розібратися з тезою прихильників вільного розповсюдження інформації про те, що насправді вони додають, а не крадуть покупців у паперової версії.
Для цього добре придався так званий «проект Джошуа» - книжка американського капітана 19 століття Джошуа Слокама «Навколосвітня подорож вітрильником наодинці», колективний переклад якої автор цієї статті колись ініціював на одному з літературних сайтів. Як і в запропонованій до перекладу книжці першого яхтсмена, що наодинці обігнув земну кулю, в цьому проекті, іноді здавалося, все було вкрай несприятливим для виконання. Якщо вже книжку, яка не відноситься до корпусу світової класики, не переклали після виходу друком в Америці у 1900, майже неможливо було зацікавити таким проектом українського видавця 21 століття. Але спільна праця аж дев’ятьох (!) перекладачів на сайті завершилась, знайшовся редактор для нелегкого завдання звести плоди цієї праці докупи і збагатити книжку масою приміток, списком географічних назв тощо, знайшовся ілюстратор... Знайшлося, нарешті, і видавництво К.І.С., яке погодилося не тільки видати її накладом 1000 примірників, але й дослідити паралельне функціонування електронної та паперової версій.
Електронна версія цієї книжки послужила для нас приводом як для гордощів, так і для розчарування. Її спробували зробити дійсно інтерактивною, з безліччю функцій, недоступних паперовій версії. Так при наявності плагіна від Гугл Планети, читач міг прослідкувати курс американського капітана на тривимірному глобусі, не відриваючись від тексту, а натрапивши в тексті на опис якихось екзотичних Кокосових островів Кілінга, тут таки за посиланням подивитися сучасні панормані фото з цих островів тощо. Тобто, якщо читач електронної версії не вигукував «вау!», побачивши цю красу, значить він був німим. Принаймні, відгуки про оформлення книжки були переважно із захватом. І в той же час, «підримали проект», тобто заплатили за електронну версію... всього два користувачі. Зате дехто вичитував нам, що лінки якось не так відображаються на епплівських планшетах і вимагав версії 2.0, не заплативши й копійки за 1.0. А програмісти теж іноді хочуть їсти.
Мабуть, в інтерактивність має погратися кожен видавець, чим у 2011 році зайнялися одразу декілька провідних дитячих видавництв. Однак, крім маси позитивних емоцій і вигуків «вау!», якоїсь великої користі від того, що паровозики в їхніх книжках почали пихтіти, а літачки дзижчати й літати, вони теж, схоже, не отримали. Або тримають це в глибокій таємниці. В мене була змога поспілкуватися на цю тему лише зі „Старим Левом”.
Український читач виявився неготовим платити за це «вау!», але як привід задуматися, якою насправді має бути електронна книга, це був гарний досвід. Можливо, не треба її ускладнювати, всі ці „вау” з зайві? Принаймні для дорослої книжки. Є текст, є невідчужувані етапи підготовки його до друку, як ось редагування та коректура, є верстка, є переформатування в декілька з дюжини форматів для електронних рідерів, війна між якими теж ще не скінчилася. І цього – досить. Хіба що красиву обкладинку і кілька ілюстрацій, щоб було зрозуміло без довгих пояснень, що над книжкою таки працювали, і це не навмання виловлений в інтернетах текст невідомого генія без будь-якої обробки.
У випадку «кораблетрощі» Слокама зіграло певну роль також те, що в попередньому прикладі читач платив авторові напряму, і розумів це. Джошуа Слокаму ж давно жодних грошових переказів не потрібно, він зник у Бермудському трикутнику зі своєю яхтою ще в 1912 році. Праця перекладачів і програмістів, очевидно, не є такою очевидною, щоб наші люди підсвідомо тягнулися за гаманцем після отих вигуків „вау”.
Отже, було схоже на те, що з електронною версією ми зазнали „епічного ляпу”, як кажуть в Англії. Якби не одне але. Вона містила сторінку „Про видавництво” і прямий лінк на його Інтернет-книгарню, який таки виявився корисним, бо певний відсоток читачів навіть після усіх зваб електронної версії, таки хотів мати паперову. Через рік вже можна підвести риску під цим дослідом. Видавництво ласкаво дозволило оприлюднити навіть цифри. Отож
Завантажено електронних версій...........998
Продано електронних версій на легальних майданчиках ....... 10
Продано паперових книжок....................700
З них з сайту видавництва.........................50
Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».
Без електронів
Ну, не зовсім без електронів, без повної версії електрокнижки, вдалося поекспериментувати з традиційною інтернет-рекламою стосовно, щоб унаочнити саме отой непрямий вплив інтернету на продажі паперових книжок в традиційних книгарнях. Бо рекламувати те, за що користувач не дуже-то готовий платити (незахищені електронні версії) якось невесело і безперспективно. Гроші на вітер. Добре, що знайшлося традиційне видавництво, готове з тією інтернет-рекламою попрацювати. Складнощі були лише в тому, що видавництво було повним противником будь-яких електронних версій, бо знало на власному досвіді, чим те закінчується. 40 тисяч скачувань на піратському ресурсі і на порядок менші продажі в книгарнях, наприклад. Домовилися на викладенні «скороченої» електронної версії на спеціально розробленій для такої мети інтернет-сторінці книжки, яка містила посилання на всі точки продажу, а не на сайті самого видавництва, щоб забезпечити єдність статистики і вчасне реагування на усілякі ускладнення.
Виявилось, що баннерна реклама звичайних паперових книжок, електронна версія яких була «скорочена» до одного розділу чи оповідання зі «справжньої» книжки, зате доповнена повним списком книгарень, де ту книжку можна придбати в реальному світі, іноді буває доволі ефективною. Чому іноді? Справа всього лиш в тому, що реклама, на жаль, - теж мистецтво. І не демонструє повністю повторюваних результатів. Її ефективність іноді залежить від вдалого лозунгу чи красивих дівчат на баннері більше, ніж від змісту рекламованої книжки й прізвища автора. Як казав з цього приводу Генрі Форд: «Я знаю, що половину грошей на рекламу я витрачаю марно, але не знаю, яку саме». Але певний гарантований результат можуть забезпечити більшість досвідчених агенцій інтернет-реклами, тому варто звертатися саме до них, але дуже чітко формулювати їм завдання, виходячи з наявного бюджету.
На жаль, українська книжка в силу певних особливостей конкурентної боротьби на книжковому ринку, коштує так мало, що її бюджети не дозволяють повноцінних рекламних кампаній. Скажімо, коли ви бачили востаннє рекламу книжки в метро, якщо не рахувати віршів поета Юхниці? Я – лише двічі чи тричі за останніх десять років. Баннерна ж реклама в інтернеті раніше також вимагала великих бюджетів для своєї ефективності. Але інтернет-реклама з часом, спасибі кризі, дешевшала, вдосконалювала таргетинг (націлювання на свою аудиторію, Форд був би задоволений), і на нашу думку вже досягла того рівня, коли видавництва можуть дозволити собі невеличку й енергійну рекламну кампанію одразу по появі новинок в книгарнях за цілком прийнятні бюджети. Нам іноді раз вдавалося таким чином вивести новинки згаданого видавництва в топ продажів книгарень. Скажімо, «Ед Стаффорд уздовж Амазонки. 860 днів. Неможливе завдання. Неймовірна подорож.», сама назва якої начебто створена для інтернет-реклами, на неї хочеться клікнути навіть на паперовій обкладинці. А далі вже від привабливості самої книжки залежить. Саме під час цих рекламних задач ми відкрили для себе ефект «циганської пошти» - користувачі пересилають одне одному посилання і скачування продовжуються, навіть коли баннери вже припинили крутитися. Думаю, що так так само відбувається і в реальному світі, люди або діляться прочитаним, або ні, але з геть іншою швидкістю. Що в інтернеті – місяць, в офлайні – рік.
Химерне видавництво
Отриманих під час цих цікавих дослідів цифр вия вилося досить для прикидок. В разі, якщо ми захочемо увімкнути цю «циганську пошту» не тільки для паперової книжки, яка гарантовано рано чи пізно продасться, принаймні українці досі готові платити за неї гроші, а не вимагати в книгарнях на дурняк, але й для електронної, навіть захищені версії якої захищені від копіювання дуже умовно, до першого хакера, і розрахунок за яку є для українців актом доброї волі і свідченням неабиякої прихильності до автора, - ми маємо витратити на рекламу приблизно ту ж суму, яка пішла б на виготовлення паперового накладу. Здавалося б – замкнене коло, яке розімкнулося тільки тоді, коли ми геть несподівано прийшли до висновку, що для того, щоб електронна книжка таки окупилася вона повинна мати... друковану версію.
Поки ми займалися своїми цікавими дослідами, інші фахівці продовжували свої, результатом чого стало значне подешевшання цифрового друку на замовлення і можливість вписатися в психологічно прийнятну для покупця ціну, хай вона все ще залишається дещо дорожчою за «правильний», «регулярний» друк великими накладами.
Мабуть варто піратів зробити з ворогів друзями, таки скориставшись їх можливостями вільного розповсюдження інформації, дописавши до цієї інформації, де саме слід замовити друковану версію, їм насправді байдуже, з рекламою, чи без. Економляться оті бюджети на рекламу, і нехай хоч кожен 20-й ностальгуючий по паперу читач, але таки замовить книжку. А книжки друкувати – саме на замовлення, невеличкими накладами, що дозволить нарешті видати молодих-талановитих авторів, які вже геть засумували з кризового 2009 року, бо видавці переключилися виключно на перевірені імена. Головною проблемою «звичайного» ходу речей у книговиданні нам видається те, що книжки і вкладені в них кошти «заморожуються» на кілька років на складі. І до того ж, ніколи не можна прорахувати наперед, скільки саме читачів ось у цього конкретного автора. Якби того ж Слокама одразу надрукували у кількості 700 примірників, пили б шампаньске вже сьогодні, а не Бог зна коли.
Першою ластівкою подібного «химерного» підходу (умовно-вільна електронна й оплачувана паперова книжка одночасно) стала книжечка Ані Гераскіної «Його звуть Міша... Або зорі в макаронах». Для цього довелося піти на певні жертви і зареєструвати видавництво для друку на замовлення. Але то таке. Головне, що «циганська пошта» таки увімкнулася. Електронні книжки продовжують скачуватися, паперові замовляються, все за схемою. Півроку – політ нормальний. Скачано 736, замовлено 194, книжка таки має шанси вийти хоча б на самокупність. Можливо, це спрацює не тільки в нас. Бо головна нестиковка навіть аскетичного варіанту електрокниги, для телефонів у форматі ТХТ, – все одно залишається невідчужувана частина роботи над текстом (редактор і коректор), навіть якщо автор відмовиться від гонорару. Вічний безкоштовний двигун не функціонуватиме, як би не хотілося цього піратам. Про те, що книга може публікуватися в авторській редакції, перевірена комп’ютером, не хочеться навіть і думати. Ми вже спробували і отримали купу правильних єхидних коментарів. Ніхто не помічає роботи редактора, коли вона є, але усім одразу помітно, коли її нема.
За бортом даної розвідки залишились також цікавезні досліди й висновки з розповсюдження українських електрокнижок на світових майданчиках на кшталт «Амазона» й «Барнса і Нобеля», якими ми завдячуємо харківському ентузіасту української книжки Завену Баблояну і перспективи порталів легального контенту й захищених від копіювання книжок, які в Україні теж несподівано знайшлися, при чому – найбільші в СНД. Навіть один зі світових лідерів виробництва читалок (рідерів) теж виявився українським, що теж відкриває деякі перспективи (в поляків, скажімо, цієї переваги нема). Але думаю, що ці явища заслуговують на окрему статтю.
|
