Щодо агрегатних станів книжки 2, або Електрони проти целюлози.

Але в хрестових походах найкраще те, що вони рано чи пізно закінчуються через брак фуражу й падіж коней в пустелях. Отож по закінченні апел...
 
Щодо агрегатних станів книжки 2, або Електрони проти целюлози
Поточне
Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Стаття
Захисник паперових манускриптів
globalfolio.net
Захисник паперових манускриптів
Щодо агрегатних станів книжки 2, або Електрони проти целюлози

Але в хрестових походах найкраще те, що вони рано чи пізно закінчуються через брак фуражу й падіж коней в пустелях. Отож по закінченні апельсиновго походу хрестоносців виявилося, що закрилося з десяток бібліотек, які й доті працювали без жодного фінансування, лише на етузіазмі власників, тож грошів на юристів в разі чого не мали, а сам переклад нікуди з мережі не подівся, в чому легко перегуглитися і зараз.

В попередній серії цього агрегатного серіалу ми зупинилися на хрестових походах українських видавців проти українських інтернет-бібліотек. Бібліотекарям розсилалися гнівні листи з погрозами позовів до суду і особистими образами, яких НМД не вартий жоден апельсин, навіть механічний. Не будемо їх цитувати, мережа все стерпить. Затуркані біліотекарі передавали ті контрабандні апельсини одне одному на зберігання на закордонних серверах, як їхні батьки колись закопували на городі вже згаданий самвидав Дзюби, але кальварія видавців була невблаганна: била копитом, шуміла в пресі, на форумах і всіляко налаштовувала суспільну думку супроти вільного розповсюдження сленгу героїв Берджеса теренами домену УА.

Але в хрестових походах найкраще те, що вони рано чи пізно закінчуються через брак фуражу й падіж коней в пустелях. Отож по закінченні апельсиновго походу хрестоносців виявилося, що закрилося з десяток бібліотек, які й доті працювали без жодного фінансування, лише на етузіазмі власників, тож грошів на юристів в разі чого не мали, а сам переклад нікуди з мережі не подівся, в чому легко перегуглитися і зараз. Хрестоносне ж видавництво... несподівано швидко розпродало майже весь наклад книжки. Тобто наявність книги в мережі і скандал навколо цього не завадив, а допоміг рекламі українського перекладу Берджеса. Може саме тому тодішні хрестоносці змінили своє ставлення до мережі з гніву на милість і зараз вже не проти самі розміщувати уривки своїх книжок... на тих же бібліотечних сайтах. Тих, які вціліли від кавалерійських атак, звісно.

Приблизно таким же чином закінчився в Росії найбільш пам’ятний конфлікт в царині авторського права між автором Чонкіна і найбільш відомою на той час бібліотекою  Максима Мошкова. Хіба що протікав більш цивілізовано,  не постраждав жоден бібліотечний сервер, а Володимир Войнович в решті решт відмовився від усіх претензій і дав дозвіл на публікацію своїх  творів на бібліотеці Мошкова.

Тобто, в Росії було знайдено „звичаєву” поправку до авторського права, яке в цивілізованих доменах шанують настільки ретельно, що відомий проект з публікації електронних текстів „Гутенберг” досі оцифрував лише книжки, чиї автори померли до 1940 року, суворо за буквою закону – через 70 років. Мошковська ж поправка звучить так: „Знімаємо з сайту на першу вимогу правовласників”. І, схоже, це всі сторони майбутніх конфліктів влаштувало.

Зараз багато тамтешніх видавців самі розміщують тексти своїх авторів в мережі, повністю чи частково, принаймні без помилок сканування буде і можна використати для реклами версії паперової. Як – то вже справа винахідливості. Коли декілька місяців тому російськмовна ЖЖешечка у захваті обговорювала оперативність „піратів”, які виклали останню книжку Пелевіна на другий день після її презентації, ніхто з шанувальників його таланту не знав, що скачує захищену версію, на шару лише перший розділ. Книжку – безкоштовно, код – за гроші. Або звичним способом – у книгарні. Зате про цю подію не написав лише лінивий блогер-тисячник. Тож, шановні видавці, - маракуйте і научайтесь чужому, як заповів нам наш класик зі стогривневої купюри.

За чутками, остання фішка російських видавців – купувати популярні бібліотечні сайти цілком, з серверами в Еквадорі і програмістами, і самим вирішувати, які тексти і далі будуть розповсюджуватися безкоштовно, а за які вже слід платити чисто символічні електронні гроші.

Але то – в Росії та на Заході. А що у нас? В тому, що ми не Захід, і любимо російське слово шара не менше росіян, не викликає жодного сумніву. Але ми і не Росія. Той, хто хоче в цьому переконатися, нехай нагуглить хоч десяток українських авторів, окрім класиків зі шкільної програми та Оксани Забужко,  в яких „вкрали” їхні тексти і виклали в мережі українські пірати. Частіше навіть щодо українських авторів розстаралися все ті ж росіяни.

Брати тексти на абордаж, виявляється, – теж робота: сканувати, конвертувати, виправляти помилки розпізнавання тощо. Це в більшості випадків не для українців. Вони дочекаються, поки автор викладе свої тексти сам.

Про справжні ж причини того, чому не крадуть книжки укрсучписів автор сподівається розібратися в наступній серії цього Марлізонського балету. Сподіваюся в тому, що електрони целюлозі не конкуренти мені вдалося вас трохи переконати. Залишайтесь з нами.

Оце таке.

Поділитись:
Реклама
Rambler's Top100