|
Ліга непарних шкарпеток : казкова повість
Галина Вдовиченко
— Клуб сімейного дозвілля (КСД),
2013.
— 128 с.
— м.Харків. — Наклад 5000 шт.
Тверда обкладинка.
ISBN: 978-966-14-4730-0
ББК: 84.4УКР
Жанр:
— Дитяча література
— Дитячі повісті
— Ілюстровані книжки
Анотація:
У нижній шухляді жили непарні шкарпетки. Їм дуже хотілося бути потрібними, але... одного разу господиня пообіцяла викинути "весь цей мотлох". Тоді вони організували Лігу непарних шкарпеток, і коли хтось із них вскакував у халепу, друзі рятували його. Навіть коли до сірої шкарпетки знайшлася пара, вона не захотіла покидати старих друзів.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
І тут варто зупинитись і сказати, що синя з діркою – насправді не вона, а він. Синій-з-Діркою, або ж просто - Синій. А тим, хто не знає, варто пояснити, що у шкарпеток існує своя класифікація. І вона стосується усіх - і парних, і непарних. Старі, досвідчені та грубі, виплетені з овечої вовни, називаються шкарпами. Колишні офісні працівники та спортсмени – це шкарпетони. Шкарпані – це шкарпетки жіночого роду. А різний кумедний шкарпетковий дріб’язок з дитячими малюнками – це шкарпуки. З найменшим включно – мацюпунькою зеленою шкарпеткою для немовляти.
І усі вони зараз оточили Синього-з-діркою ... [ Показати весь уривок ]
шкарпетона і приготувалися слухати. Лише Панчішка залишилася у шухляді.
- До нас усі ставляться зневажливо! – почав Синій, ворухнувши великою діркою. – А хіба ми винні, що пари не маємо? Хіба кожен з нас від того удвічі гірший? Ні! Ми потрапляємо до людей лише на мить, щоб вони переконалися у нашій – з їхньої точки зору – неповноцінності, і відкинули нас убік, як непотріб.
Шкарпетки схвально загули. Синій говорив те, що вони думають.
- …Нас погрожують викинути на смітник! – далі вів шкарпетон. – Лякають тим смердючим смітником! Хоча ми ще сповнені сил, планів та надій! Нам не місце на смітнику!
- Не місце!!! – підхопили шкарпетки.
- Ми на смітник не хочемо!
- Не хочемо!!!
- А чого ми хочемо? – не вгамовувся Синій. – Чого ми хочемо, друзі?
- Жити цікаво!
- Бути потрібними!
- Знайти свою пару!
- Пробитися до людей! – вигукнув Спортсмен, він мав мрію пробитися до людей зі своїм м’ячем.
- Вирости великою! – пискнула зелена шкарпеточка. Мацюпунька. Для немовляти.
- То що нам залишається робити? – вже спокійніше запитав Синій.
- Що? – дружньо озвалися усі.
- Об’єднатися! – була відповідь. – Об’єднатися - і захищати кожного, хто цього потребуватиме. Хто потрапить у халепу. Кому погрожуватимуть. Хто зневіриться. І шукати, шукати, шукати усім разом те, що втратили, тих, кого ми загубили. Я правильно кажу?
- Правильно! – підтримали шкарпетки.
Білий Спортсмен почухав м’яч на своєму боці.
- Кожна команда, кожне товариство, спільнота чи об’єднання зазвичай мають якусь назву, - зауважив він. – І нам себе варто назвати. Скажімо, «Динамо»… Або «Металург»… Або ж «Карпати».
- Ми матимемо свою назву, таку, якої ще ніхто не мав, - озвався на цю пропозицію Синій і замислився. - Ліга непарних шкарпеток! Ось як пропоную назвати нашу спільноту.
- Ліга непарних шкарпеток! – схвально загули шкарпетки. – Ліга непарних шкарпеток!
Тоді і Вовняна Шкарпа подала голос. Вона вже було задрімала, але почувши назву, прокашлялась і сказала:
- І нехай лише спробують нас роз’єднати!.. [ Згорнути уривок ]
|
