|
Екологічна читанка "Наш кращий друг - природа" : Електронна книга. Збірник творів письменників Дніпропетровщини
Еліна Заржицька, Ольга Кай, Наталія Дев'ятко
— Видавництво "Промінь",
2013.
— 104 с.
— м.Дніпропетровськ. — Наклад 700 шт.
Тверда обкладинка.
ISBN: 978-966-7549-34-3
ББК: 84(4УКР)6и43
Жанр:
— Дитяча література
— Казки
— Віршовані твори
Анотація:
До збірки увійшли твори письменників Дніпропетровської області, спрямовані на формування у дітей та підлітків екологічної культури, відповідального ставлення до збереження природи, навколишнього середовища.
Вірші, казки та оповідання, що увійшли до збірки можуть використовуватися вчителями під час проведення уроків біології, основ безпеки життєдіяльності, літератури, інших гуманітарних дисциплін або під час проведення виховних годин та підготовки до позакласних заходів.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Уривок з казки Еліни Заржицької "Як черепаха Наталка Старий дуб врятувала"
Листок четвертий.
Хто знайде великого строкатого дятла
Звичайно, що на ніч всі залишилися разом із Дубом. Ніхто не спав. Всі намагалися дотумкати, що робити. Але ані вранці, ані за кілька днів так нічого й не вирішили. А за тиждень вже кожен міг помітити, що листя в’яне.
Сорокопуд прилітав кожного дня, але сорока Соня постійно докоряла його у невігластві й тому запросила на допомогу старого приятеля своєї матусі – малого строкатого дятла Тараса. Тарас прилетів із своєю подругою, вони простукали гілку-другу, похихотіли ... [ Показати весь уривок ]
чомусь і, не кажучи жодного слова, забралися геть. Більше вони не з’являлися.
Звірі й птахи сумували так, що навіть і їсти не могли. Але якось вранці вкрай виснажений Рома звернувся до Федора Федоровича.
– Здається, я знайшов причину хвороби. Подивіться самі.
Вони піднялися вгору, й там сорокопуд вказав пугачу на малесеньку щілину у корі. З дірочки сипалася дрібна тирса. Такі ж дірочки були і в інших місцях.
– Це личинки великого дубового вусача, які живуть під корою, де, харчуючись, прогризають довгі звивисті ходи. Вони знаходяться настільки глибоко, що мені до них не дістатися. Я намагався, але в мене нічого не виходить.
– Тоді хто ж нам допоможе? – запитав стурбований Федір Федорович.
– Тільки великий строкатий дятел, – впевнено відповів сорокопуд.
– Але ж у нашому лісі не живуть великі строкаті дятли, – розгубився пугач.
– Треба шукати. Можливо, у сусідньому... – невпевнено відповів Рома.
– Будемо думати, – ухнув пугач і злетів до вкрай стурбованого товариства.
– Мама казала, – згадало білченя Рудик, – що у сусідньому лісі живе шановний професор лісових наук – великий строкатий дятел Мартин Мартинович. Тільки дістатися до нього нелегко. Треба мандрувати через три пагорби та два струмки. А вже потім – шукати великий бук, саме на ньому знаходиться дятлове гніздечко. Усі птахи його дуже поважають, але він такий пихатий, ні з ким розмовляти не бажає, тільки по гілках та стовбурах, наче по барабанах, колошматить. Виходить справжня музика. Стукоче він щодня – з ранку до вечора. По цьому стуку знайти його буде дуже легко.
– А чи не зможе твоя матуся збігати до того Мартина Мартиновича? – запитала Наталка.
– Нажаль, матуся займається господарством, не має часу на такі прогулянки, – знизав плечима Рудик.
Федір Федорович запропонував вирішити, хто саме піде до шановного професора – великого строкатого дятла – й запросить його до хворого Старого Дубу. Всі довго сперечалися, галділи, свистіли... Маленьким пташкам було лячно, а великі відмовлялися з різних обставин – деяким потрібно зігрівати яйця, деяким годувати пташенят...
– Я б із задоволенням пішов, – сумно мовив Тришка, – але мама не дозволить. Вона завжди свариться, коли не знає де я і що зі мною.
– Нажаль, я не можу без води, – зітхнуло жабеня Грицько. – У чужому лісі важко знайти воду.
– А у мене... у мене... у бабусі день народження. Ось так! – заметушилася Соня. – Треба подарунок придбати й пиріг прикрасити. До того ж завтра моя черга у перукарні зачіску робити.
– А в мене очі погано бачать, – пустив сльозу пугач. – Навіть уночі я можу заблукати поруч із своїм дуплом.
– Я піду! – вирішила Наталка.
– Цок-цок! – зацокотів Рудик. – Головне, не забудь сказати дятлові, що в нас є багато мурах. Він їх обожнює... [ Згорнути уривок ]
|
