Роман Бойчук : ШАЛ У СТАНІ ЕЙФОРІЇ : поезії : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Олег Колібаба (джерело: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552209)

https://www.youtube.com/watch?v=0YCGXBWny2k
на літературно-художнє видання “Шал у стані ейфорії”
(автор Бойчук Роман Іванович)

Чи часто ми задумуємося над відмінністю понять “кохання” та “любов”? Та й взагалі, чи є між ними відмінність? Хтось може розтлумачити це як українсько-російську мовну дивергенцію, хтось як доповнюючі поняття, а хтось як етапи одного почуття. Саме такої проблеми через контекст інтимної лірики торкається книга Романа.
Основний мотив такого жанру віршів передає любовну пристрасть автора. Я би навіть ... [ Показати всю рецензію ] сказав не любовну, а пристрасть кохання. Підійшовши впритул до розрізнення цих понять, в українській мові варто відзначити любов передумовою кохання. Відповідно звернення “я тебе люблю” може ще не означати “я тебе кохаю”. Одним із значень латинського слова “intimus” є “потаємний”. Отже, інтимна лірика повинна бути відображенням саме “кохання” як чогось ближчого, чуттєвішого.
Назва книжки завжди відображає суть змісту. Так і в даному випадку. Шал у стані ейфорії чудово відповідає тематиці обраних творів. Досягнути піднесеного стану (ейфорії), доповнивши його шалом – це велике мистецтво для закоханого серця. Описуючи книгу одним словом я скажу “кохання”. Кохання, що подолало межу любові, але все ще зігрівалося її нотками.
У віршах Романа мені надзвичайно подобається відчуття рими. Якщо у цьому жанрі не використовувати її досконало, мабуть, лірика нівелюється, залишаючись для читача звичайною прозою інтиму. Тому вміння автора застосовувати широкий спектр рим (саме різноманітних рим, без широкого застосування односкладових чи простих дієслівних) оцінюється лише позитивно. Серед найпривабливіших рим виділяю наступні: троянд-діамант, поряд-погляд, люблю́-кришталю, емоцій-кроці, крові-пурпурові, вуст-глузд, і звісно, любов-немов.
Також позитивно оцінюю вдалу послідовність літер: голосна-приголосна і вміле чергування прийменників, що в черговий раз підкреслює знання автором мелодійності української мови. Зокрема, у вірші “Квітка пристрасті” – це рядок “тремтять зіниці ув очах”. Наявність метафор, так необхідних цьому жанру, робить його значно суттєвішим та алегоричнішим.
Щодо аналітики розмірів, спробуємо оформити її наступним чином:
Таблиця 1
Відсотковий склад розмірів у збірці
Розмір Цикл “Допоки б`ється серце” Цикл “У стані ейфорії” Вся збірка
Ямб 66,66% 76,19% 72,38%
Хорей 4,76% 6,34% 5,71%
Дактиль 2,38% 1,58% 1,9%
Амфібрахій 4,76% 4,76% 4,76%
Анапест 21,42% 11,11% 15,23%

Превалювання ямбу на ¾ свідчить про вміле застосування лірики, а найбільша частина анапесту з трискладових свідчить про наявність природної мелодійності у “коханні”. У двох циклах знаходимо по одному зразку дактиля (“Віриш чи ні”, “Ніч народила тебе мені”). Цікавими є зразки “Літній день і спека полуднева”, “Пізнай мене”, де рядки формують різні розміри, а читаючи суцільно отримуємо ямб.
Найкращими віршами та їх особливостями відзначу: “На гобелені” (сюжет), “Ти вічність” (порівняння), “Сніжний джаз” (опис), “Весна+літо” (II катрен), “У стані ейфорії” (жанр), “Інтим із запахом ванілі” (метафора), “Коханці осені” (ідея), “Вечір інтимної лірики” (експеримент), “З глибин аж вище неба” (опис). У вірші “Ніч народила тебе мені” зображено чистий пентаметр з подвійною клаузулою 1,3 і закритим складом 2,4, що заслуговує похвали.
Щодо критики її підібрати важко, оскільки рецензується лише обраний жанр, а критика щодо відсутності інших недоречна. Тому зауваження до існуючого спектру заміню порадами. Можна спробувати експериментувати у цьому жанрі, створюючи багатство ритмів, можна деколи замінювати лейтмотиви анафорами. Метафорично гарний вірш “На відстані подиху” псує повтор слова “ти” у першому катрені. Можна уникати частого опису ліричного героя словом “я”, формуючи вірші в третій особі.
Але загалом в даному жанрі збірка є близькою до досконалості як сюжетів, так і почуттів. Прочитавши її, хочеться розбирати на цитати, заворожувати серця коханих людей, писати пісні, розкривати серце. Книга є відбиттям як почуттів “відкритих”, так і “потаємних”, без надміру тематики жанру, поєднанням “любові” та “кохання” з виходом на останнє. Неймовірно вдячний поету за чудову нагоду проникнення в тонкий жанр інтимної поезії.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Тетяна Белімова (джерело: http://probapera.org/publication/13/19748/ero-teatr-odnoho-aktora-j-vykonavtsya.html)

© Тетяна Белімова
"Еро-театр одного актора й виконавця"
Рецензія на збірку Романа Бойчука «Шал у стані ейфорії». Інтимна лірика. – Івано-Франківськ, 2013.

Чи існує межа між еротичною й інтимною лірикою? І якщо так, то як і за якими ознаками здійснюється цей поділ? Питання, певно, більше до фахівців, та все ж… Очевидно, що якщо існують два різні визначення, то й розрізнюються два типи поетичної оповіді: одна поезія промовляє про почуття, інша теж, але маючи на увазі їхнє безпосереднє втілення. До чого це я веду? Ось тримаю у руках дебютну збірку Романа Бойчука із промовистою назвою «Шал у ... [ Показати всю рецензію ] стані ейфорії. Інтимна лірика», що нещодавно побачила світ у Івано-Франківську, перегортаючи сторінки якої мене весь час не полишало почуття, що автор трохи ввів у оману читачів, означивши свої поезії інтимними, тоді як більша їхня частина все ж тяжіє до еротичних. Це жодним чином не применшує естетичну вартість поетичних текстів «Шалу у стані ейфорії», а радше вказує на певну розмитість самих дефініцій «інтимна» й «еротична». Пропоную потенційним читачам дебютної збірки Романа Бойчука також пройтися її сторінками і скласти власне враження з цього приводу, тоді як далі спробую викласти більш предметний аналіз його творів.

Власне, еротика у сучасній українській літературі – це річ уже буденна. Якщо говорити конкретно про еротичну поезію, то тут також можна навести цілий ряд імен – Юрій Винничук, Леся Мудрак, Келя Ликеренко, Оксамитка Блажевська, Анатолій Хромов, Марта Брижак. Але для талановитого автора із виробленою манерою письма завжди знайдеться місце під сонцем. Зокрема, і у випадку із «Шалом у стані ейфорії» можна стверджувати, що ця поезія становить самобутній мистецький феномен і знайде свою читацьку аудиторію.

Поезія Романа Бойчука не гостро-еротична, до нас ніби озивається голос того «інгтеліґентного галичанина», якому і хочеться проспівати про своє земне кохання, але зробити це у такий делікатний спосіб, щоб жодним чином не принизити учасників дійства. Варто відзначити, що читаючи поетичні тексти дебютної збірки Романа, дійсно утверджуєшся в думці, що земна любов – це найвищий ступінь блаженства, ейфорія, шал, «гарем зірок», «еро-вистава тіней», «сьоме небо», «пекло перетворилось в райський сад».

Роман Бойчук створює специфічний театр, у якому піднесеною мовою, нерідко аж занадто патетично описує двох – Його і ЇЇ. Таким чином, дійова особа авторський постановок – Ми – такий собі злютований, неподільний займенник другої особи множини Така персона – Ми – декларується постійно і свідомо, майже в кожному поетичному творі, іноді навіть винесенням у назву твору «Ми і Ерато». Автор не мислить світ кохання як існування двох розрізнених світів (і тут досить декларативним є його постійне звернення до репрезентації жіночого й чоловічого начал у межах одного світопростору – Інь і Янь), двох героїв – чоловіки й жінки. Поет промовляє і за себе, і за свою кохану, промовисто ведучи оповідь від займенника Ми: «Ми – стрілки часу в позах, ліжко – циферблат» («Ми – стрілки часу»), «В наших тіней виростали крила» («Пристрасті хвиля»), «Лиш тільки піт стікать з нас буде, наче мед.// Зіллємось ми з тобою в одне ціле – // Це усе те, чого так сильно ми хотіли!// Вдихаєм з квітів ейфорії ми букет» («Букет із квітів ейфорії»).

Поетичний світ «Шалу у стані ейфорії» вибудовується у парадигмі патріархального світогляду. Тому голосу жінки, коханої поета, ми не чуємо. Лише звучать авторські інвективи, що і як має робити лірична героїня ейфорійного дійства: «Даруй цілунок свій, торкайся мого тіла, // А потім всього зацілуй мене і всюди» («Сьоме чуття»), «Спинись, мовчи – не треба слів!// Нехай за нас говорять наші очі» («Наша мить»), «Давай відкриємо великий Світ любові.// Дозволь відчути всі інтимності місця» («Світ любові»). Те, що все саме так і має бути, не викликає у поета жодних думок (альтернативи? заперечення? звісно, ні! адже все так довершено й прекрасно, тож для чого зважати на субординацію?), і навіть до поезії у нього такий самий суто чоловічий підхід: «Скорись, поезіє, скорись мені, ти – жінка:// Одіж ошатну з себе скинь, я роздягну.// Я покохаю твою ніжність, стан тендітний,// В себе влюблю твою оголену красу» («Скорись, поезіє, скорись мені, ти – жінка»).

Ролі розписує і визначає сам поет. Він – великий творець свого маленького поетичного світу: «Я – талий сніг, а ти – душа землі,// Я – вітер, ти – хмаринка сніжно-біла» («Ти вічність»). Але ж жіночі образи присутні? Невже вони справді не мають власного голосу? Так, ліричні героїні «Шалу у стані ейфорії» – це втілення ідеальних уявлень автора про жінку, це прояв його архетипу Аніми (неусвідомленої жіночої сутності чоловіка, що реалізується у творчості образами жінок). Це його театр, у якому він розігрує і жіночі, й чоловічі ролі, як наприклад, у невеличкому драматичному етюді «Налитий чарами весни»:


Березень – Впливай на мене звабами своїми,

Розтоплюй рештки скованих чуттів

Під кригами холодних почуттів…

Весна – Я сповнена рестарами твоїми,

Приливами тепла твоїх долонь…

Торкайся сміло стегон, персів, скронь..,

Входи, налитий чарами моїми.


Роман Бойчук грається і розігрує кохання (уявне, ейфорійне, навіяне, намріяне, яке лише наснилося): між Світанком і Ніччю, між Днем і Ніччю, між Осінню і трьома її коханцями – Вереснем, Жовтнем, Листопадом; на сюжет, зображений на гобелені. Мрійник і фантазер, цей поет дуже ніжний і ліричний. Навіть назви його творів промовляють самі за себе «Ніжно-ніжно», «Погляд твій ніжний», «Мить щастя… мить весни». Все так піднесено й романтично у поетичній реальності Романа Бойчука – жодних прикрих думок чи роздумів він не продукує і не переповідає читачу, все це лишилося поза межами, чи якщо хочете, завісою його еро-театру, як і межа відвертості, котру поет жодного разу не перетинає аж на стільки, щоб змусити читача червоніти. Це дійсно стан ейфорії – піднесення над всіма земними турботами, болями, жалями задля солодкого шалу кохання.

Якщо вести мову про формальний бік дебютної збірки Романа Бойчука, то тут слід відзначити, що він перебуває у межах традиційної версифікації, уникаючи радикального експериментаторства, новотворів, герметизації. Вдалими поетичними знахідками є акровірш «С.Е.К.С.» і алфовірш «Вечір інтимної лірики» – мабуть, авторові слід рухатися у цьому напрямку і далі. На жаль, не можна оминути певні недоліки, які дебютант, певно, не завважив. Існує ряд слів, які мандрують із поезії в поезію (скажімо, «енергетика», «інтим», «феромон», «брудершафт»), це ж стосується й повторення образів та обігрування ситуації. Самі по собі повтори є поетичними засобами, якщо їхнє вживання (зазвичай у межах одного твору) виправдане ритмікою цього твору, загальною візією поезії. Якщо ж повтор набирає рис самотиражування, це вже може бути загрозливим симптомом, на якій автору-початківцю слід звернути увагу.

Також не завжди виправданою, з огляду на усталену поетичну практику, є інверсія (порушений порядок слів), яка інколи утруднює сприйняття тексту: «Навмисне, наче ненароком, комірця// (Сорочки білої) мого торкнись вустами» («Світ любові»). Сама по собі інверсія є поетичним засобом, який увиразнює й логічно підкреслює сказане. Звісно, що кожен автор має право на вільний вибір тропів і фігур поетичного синтаксису, але не слід забувати, що краса слова не завжди повинна бути складною і піднесеною. Прості образи так само здатні торкати за душу. Такими простими й теплими словами поет звертається до своєї коханої дружини Олі, якій присвятив чимало творів, і читач вірить йому, щиро захоплюється його почуттями.

Читацька аудиторія «Шалу у стані ейфорії» однозначно має бути дорослою (із червоним колом перестороги, що такі поезії юним читачам радше оминати до виповнення шістнадцяти років). У цілому, крім вікових, немає жодних обмежень, щодо читання дебютної збірки Романа Бойчука. Вона для всіх – усіх тих, хто, як і автор захоплюється радощами земного кохання.

Українська письменниця та викладач, автор численних наукових праць
Тетяна Белімова

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Букатюк Олександр (джерело: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450228)

Деб’ютна збірка Романа Бойчука «Шал у стані ейфорії» - це віршове вираження душі натхненного романтика одержимого коханням в життєтворчі миті ейфорійного шалу, щораз цнотливої пристрасті, бо кожне воскресне самоспалення любові бажає втілюватись в серці вічнозакоханого завжди, неначе вперше, бо любов немає ні початку, ні кінця, бо «ніколи любов не перестає»* і саме тому спочатку буде Слово… А слово Романа сповнене кохання і пристрасті до своєї дружини Олі, новітньої музи поета. І саме тому дана збірка ламатиме вже стереотипне невірство у існування справжнього кохання, яке наче істина існує, але ... [ Показати всю рецензію ] не всім дано осягти… Важко висловити об’єктивну думку з приводу творчості друга, брата по перу, але з іншого боку і легше, бо він, як і я, невиправний романтик, і також одержимий коханням. Проте на щастя в його випадку не доводиться «головою битись об невидимі скелі / лізти на неІснуючі стіни» (авт.), а щораз шаліти «у стані ейфорії» «допоки б’ється серце»** на що й сподіватиметься відчути кожен читач прочитавши сю збірку і причастившись пристрастю, яку випромінють вірші Романа Бойчука. На прикладі автора кожен чоловік замість того, щоб витріщати очі на чужих жінок, побачить в своїй половинці звабливу спокусницю, пристрасну богиню і просто найніжнішу та найріднішу людину. Хто зна, може саме така інтимно-еротична лірика перевиховуватиме потенційних "казанових а-ля донжуанів" на зразкових сім'янинів, яким є і сам Роман. Але жарти жартами (хоч це жарт тільки на чверть), а хочеться таки критики, щоб бути більш об'єктивним. Проте звідки взяти критику, коли Роман здається ще не давно почав писати, а вже набув здатності творити по-своєму, хай, може, не формально чи ритмічно довершено, але у власній стилістичній манері. Не часто зустрінеш початківців, які претендують на рівень професіоналізму, але у випадку Романа Бойчука це не так і дивно, бо в нього ще той непосидючий темперамент і наполегливість. Та головне те, без чого не обійтися жодному чоловікові, це підтримка його дружини, яка й надихає поета на життєтворчі звершення. Про кохання Романа і Олі можна говорити багато, але слова скупі. Наприкінець (у даному тексті, але не взагалі) скажу тільки, що образом-символом поезії Романа Бойчука є саксофон, а музикою, яка передає більш глибший ніж самі слова сенс віршів, являється - джаз. В інших випадках, через свою ритмічну вільність, джазу імпонували б верлібри, але це більш ритмічно-формально, а тут все якраз на місці. Тому читайте "Шал у стані ейфорії" і прислухайтесь як між рядків лунає музика джазу, яка, як і поезія - вічна.

*1 до Кор., 13
** назви розділів збірки

Поет Олександр Букатюк

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Баран Євген Михайлович (джерело: http://dovidka.if.ua/article/knyha-intymnoji-liryky-romana-bojchuka-shal-u-stani-ejforiji/)

Фантоми ейфорійних ілюстрацій

Відчуття поетичного чимось невловимим нагадує відчуття закоханости. А можливо, не нагадує, а таки є отією закоханістю. Це одна із причин, чому в поезії так багато маємо любовних історій у їхній триєдино-драматичній повноті: зародження кохання, його протікання і вивершення або ж (що буває частіше) розлука.
Інтимна лірика така ж давня як і сучасна цивілізація у її східноазійському чи західноєвропейському вимірі/вияві. Від Сапфо і Овідія до Гафіза і Петрарки, від Пушкіна і Байрона до Франка і Лесі Українки, від Олеся і Сосюри до Верхарна і ... [ Показати всю рецензію ] Хіменеса… Шерега за шерегою ідуть закохані, утверджуючи у серці єдину і неповторну ЛЮБОВ…
У цій царині дуже тяжко бути оригінальним. Особливо тяжко бути оригінальним українському поетові, бо традиція інтимної лірики у нас не просто велична, вона виїмково-геніяльна у своєму поетичному втіленні. Українські поети створили величну Симфонію Кохання, яка не поступалася і не поступається своїм іномовним взірцям. Яка є окремим Всесвітом, якого ми прагнемо і боїмося водночас.
Роман Бойчук, цей молодий хлопчина із Івано-Франківська з таким українським літературним прізвищем (Богдан Бойчук – старійшина української літератури; прекрасний поет, у тому числі поет-лірик, представник «Нью-Йоркської школи»; Іван Бойчук – молодий і талановитий поет із Косова), – є закоханим. Давно і безнадійно. У свою дружину (її звати Оля, ми повинні знати імʼя новітньої Музи цього одержимого коханням). Це вдруге я зустрічаю молодого чоловіка, який пише любовні симфонії, присвячуючи їх своїй чарівній дружині. Романові, щоправда, далеко до чернігівця Сергія Дзюби, який присвятив своїй дружині 41 книгу – не тільки окремі вірші чи поетичні цикли і книги, а книги прози, публіцистики, есеїстики. Але початок є…
Не знаю, чи вишуканий читач щось відкриє нового у літературного неофіта. Але є, є у Романа пристрасть, наполегливість, бажання, віра у свої сили і, найголовніше, підтримка коханої. Сподіваюсь, у майбутньому це допоможе Романові визначитися зі своїм покликанням. Сьогодні ці риси допомогли Романові вийти зі своїми творами до читача.
Не будемо строгими. На якийсь момент повіримо, що ці поетичні спроби з часом лише увиразнять творчу невгамовність молодого шаленця. Принаймні, я йому заздрю у його шаленстві. Для початку цього майже досить…

Голова Івано-Франківської обласної організації НСПУ Євген БАРАН

[ Згорнути рецензію ]