|
ДОЛЕ ОРАНА-ПЕРЕОРАНА...
Наталія Дурунда
— TIMPANI,
2012.
— 200 с.
— м.Ужгород. — Наклад 300 шт.
ISBN: 978-966-8904-52-3
Жанр:
— Проза
Анотація:
У ДАНІЙ КНИЖЦІ ВМІЩЕНО ТРИ ПОВІСТІ.
ПЕРША РОМАНТИЧНО-ДЕТЕКТИВНА ПРО ЧАСИ ВІЙНИ В ДЕМОКРАТИЧНІЙ РЕСПУБЛІЦІ АФГАНІСТАН. У НІЙ ПОКАЗАНО КОХАННЯ РАДЯНСЬКОГО СОЛДАТА, КОТРИЙ ПОТРАПИВ У АФГАНСЬКИЙ ПОЛОН ТА ДІВЧИНИ, ЯКА ЙОГО ЧЕКАЛА НА БАТЬКІВЩИНІ.
ДРУГА – ВАЖКА РОЗПОВІДЬ ПРО ДОЛІ ЗАРОБІТЧАН, ЧАСІВ МАСОВОЇ ЕМІГРАЦІЇ НАШИХ ГРОМАДЯН ДО КАНАДИ, БРАЗИЛІЇ, АМЕРИКИ. ОПИСАНА ДОЛЯ СІМ’Ї, ЯКА У ДАВНІ ЧАСИ ВТРАТИЛА БАТЬКА, А ПОТІМ ЗНАЦШЛА ЙОГО, АЛЕ ДІТИ НЕ ЗМОГЛИ ПОДІЛИТИСЯ ГРОШИМА, ЯКІ ВІН ЇМ ПОДАРУВАВ.
ТРЕТІЙ ТВІР РОЗКРИВАЄ СИЛУ ЛЮДСЬКИХ ПОЧУТТІВ, ПВД НАЗВОЮ КОХАННЯ. ТУТ ПОКАЗАНО, ЩО МОЖЕ ВИТРИМАТИ І ПРОСТИТИ ЛЮДИНА, ЯКА ЛЮБИТЬ УСІМ СЕРЦЕМ. У НІЙ ЩАСЛИВИЙ КІНЕЦЬ.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Літак приземлився в київському аеропорту «Бориспіль». Звідти молода сім»я добиралася потягом на Західну Україну.
Ступивши після стількох років розлуки на рідну землю, Богдан став на коліна, побожно склавши руки, і поцілував траву…
– Ми вдома... – промовив він, обіймаючи дружину і доньок.
На таксі доїхали до батьківської хати.
Там нічого не змінилося. Уквітчана веранда. Вишенька у вікно заглядає. Недалечко – кущ калини… В повітрі – п»янкий аромат маминих улюблених троянд. «Так пахне Батьківщина», – подумалось йому.
Обережно пройшли у задній дворик.
На зеленому газоні – інвалідний ... [ Показати весь уривок ]
візочок. В ньому, мов кам”яна статуя, лицем до них сидить неприродно постарілий чоловік, в якому важко впізнати отця Назара. Поряд – мама з Біблією в руках. Вголос читає Святе Письмо.
– Мамо, мамочко моя, – тихенько прошепотів син.
Але мати чує не вухами. Мати відчуває серцем.
Вона обернулася – і завмерла...
За декілька кроків стояв її єдиний син. А це, напевно, його родина… О-о, сило Божа!
Він кинувся їй назустріч. Обійняв і міцно притис до грудей.
– Пробач мені, ненько. Пробач. Я безмежно винуватий перед тобою. Обіцяю, що вже ніколи не покину вас.
Соломія заливалася сльозами і обціловувала голову сина. Вона не вірила своїм очам. Її Богдан… Повернувся… І не сам, а з дружиною, дітьми…
Відтак підійшов до чоловіка у візочку.
Опустився перед ним на коліна і поклав свою голову йому в руки.
– Прийми свого блудного сина, батьку, – прошепотів крізь гарячі сльози, що заливали його обличчя. – Прийми і прости...
Раптом Соломія закричала.
– Дивіться! Дивіться-а! Назар поворушив пальцями! Уперше, відколи захворів!
Всі завмерли від несподіванки. Погляди були прикуті до злегка тремтячих пальців на правій руці старого священика.
– Заспокойся, мамо. Це добрий знак, – схлипуючи, пояснив Богдан. – Він показує, що прощає мене і благословляє всю нашу родину...
Син узяв руку батька і поклав собі на голову.
- Обіцяю, що більше не грішитиму. Дай мені покуту, отче духовний. І головне - я повернувся назавжди, аби жити серед найдорожчих на світі мені людей... Амінь... [ Згорнути уривок ]
|
