|
26.12.2013
Автор рецензії: Андрій Кокотюха
(джерело:
Буквоїд)
Жанр: психологічний детектив
Коли на початку цього року стало відомо, що Лариса Денисенко завершила свій перший детектив http://bukvoid.com.ua/events/bookmarket/2013/03/28/203839.html, у багатьох, певен, виникло цілком логічне запитання: чому вона не пробувала себе в цьому жанрі досі? Адже за освітою пані Денисенко – юрист, має велику практику, отже, саме життя напевне підкидає кримінальні сюжети. Втім, для написання творів у цьому жанрі практики не досить. Навпаки, вона часто заважає: адже художня проза передбачає вигадку, тоді як краще, ніж у реальному житті, все одно не придумаєш. До того ... [ Показати всю рецензію ]
ж логіка роману часто суперечить логіці життя, тож світ детективної літератури здебільшого змодельований. За що, власне, до цього жанру фахові правники ставляться скептично. Так само, як військові не читають романів «про війну», написаних цивільними «шпаками».
Спершу може скластися враження: «Розрахунковий стан» - не зовсім детектив, точніше – зовсім не детектив. Тим більше, що в рамках проекту «Злочин і кара», у рамках якого серія таких творів виходить, від самого початку давалася установка не писати чистих детективів. Проте коли автор чітко окреслює жанр свого творіння, з ним сперечатися не варто – напевне знає, що каже. В тому, що нова книга Лариси Денисенко – таки детектив, переконуєшся раптово, зовсім несподівано. Треба лише дочитати до фіналу, аби зрозуміти: всі, на перший погляд, нелогічні, позбавлені причинно-наслідкового зв’язку події та сюжетні лінії приводить у дію не авторська уява – це головний злочинець (або лиходійка. все може бути) від самого початку тягає все та всіх за ниточки, мов дійсно вправний ляльковод.
Починається історія з розслідування чи то нещасного випадку, чи замаху на життя впливового податківця Миколи Шаповала. Про те. що з ним сталося, не шкодує, здається, навіть дружина Алла. Це поступово з’ясовує слідчий Вадим Зозуля, котрий по ходу справи розмотує тугий клубок знайомств, ділових та особистих контактів, котрі мав Шаповал і які були так чи інакше залежні один від одного. Потім у цій історії з`являються інші жертві – не стільки злочинів, скільки обставин, створених самим Шаповалом, негідником, цинічним та корумпованим до мозку кісток. Гинуть або отримують тяжкі травми близькі йому люди, і чим далі копає слідчий, тим більше міцних не так давно стосунків опиняється на межі розриву. Бажати податківцю горя міг хто завгодно з його ближнього кола. Проте Зозуля при всьому своєму професіоналізмі навіть не здогадується, в якій шафі треба шукати головні кістяки цієї, на перший погляд, простої справи…
За настроєм «Розрахунковий стан» нагадує романи французького письменницького тандему П`єр Буало – Тома Нерсежак. У 1950-х роках вони заклали перші цеглини в фундамент того, що за двадцять років отримало визначення «французька традиція психологічного детективу». Причому – зразки творів пізнього періоду творчості Буало-Нерсежака, коли власне детективна складова вже не так домінувала, як у «Вовчицях», «Її не стало» або «В зачарованому лісі». На перший план виходить психологія стосунків між людьми, котра виливається в злочин, і то не один. Не можеш контролювати себе, не надто толерантний до інших, перетягуєш у стосунках ковдру на себе, зневажаєш всіх довкола – і маєш від життя доволі високий рахунок, котрий доведеться рано чи пізно оплатити. Тому, цитуючи Віктора Цоя, «следи за собой, будь осторожен». [ Згорнути рецензію ]
|
