|
22.09.2014
Автор рецензії: Світлана Самохіна
(джерело:
Світ бібліофіла)
Лариса Денисенко. Калейдоскоп часу
Полиця найближчої до мого будинку книжкової крамниці рябить від нових імен. Але цього разу не хочеться відкривати америк – душа прагне чогось душевного та знайомого. Тому, навіть не гортаючи, купую «Калейдоскоп часу» Лариси Денисенко. Бо які б перипетії не спіткали нашу країну та її літературний процес, Денисенко завжди лишається Денисенко.
Фото з сайту: bukvoid.com.ua
Ретельніший огляд книги виявив, що «Калейдоскоп часу» - це збірка оповідань та перевидання повісті 2006 року розливу з математичною назвою «24:33:42».
Колись я порівнювала творчість львівської ... [ Показати всю рецензію ]
письменниці Галини Вдовиченко з письмом Француази Саган, бо обидві відрізняються надзвичайною легкістю. Я б сказала – прозорістю, якби таке порівняння можна було застосувати до літературного твору. На разі, коли я думаю, з ким порівняти Денисенко, то не знаходжу аналогів ні у вітчизняній, ні в зарубіжній літературі.
Більше того, я би не характеризувала її прозу як дамську, не дивлячись на те, що пише пані Лариса про стосунки, і розказані нею історії закінчуються переважно хеппі-ендом. Її творчість – це абсолютний унісекс у літературі. А таке рідко трапляється. А ще рідше – якісний гумор, яким приправлені навіть найсльозливіші епізоди. Сміх, зрештою, і робить денисенчине чтиво всеїдним, тобто придатним для читання усіма статями та віковими категоріями.
Фото з сайту: wikipedia.org
Словом, вельми достойна сучасна проза. Пояснюю, чому.
По-перше, динаміка сюжету постійно підтримується. Немає жодних пробілів та провисів, коли читач чекає, коли ж нарешті щось там почнеться або продовжиться. Читати всі її романи, і «24:33:42» зокрема, цікаво надзвичайно. З героями постійно щось відбувається, хай навіть це внутрішня дія чи емоція. Вона якщо не змусить читача іржати, неначе кінь, то принаймні посміхнутися – точно. Сюжет насичений розповідями, історіями, описами, - і все це дуже органічно переплітається і становить гармонійне ціле.
По-друге, персонажі творів гарно виписані. Причому авторка прискіпливо ставиться до найменших деталей образів своїх героїв. Кожен з них настільки справжній, що, здається, ніби ти з ним знайомий у житті. Причому образи розкриваються не тільки через банальні описи героїв. Наприклад, у «24:33:42» Олександра, або Шу, спочатку розповідає нам історію знайомства зі своїм чоловіком в паризькому аеропорту. Потім ця ж історія постає перед нами очима її чоловіка, а потім його сина. Далі Шу розказує невеличкі оповідки про своє минуле, роботу чи родичів. Які, до речі, часто-густо виглядають як гуморески. А ще – побутові дрібниці, улюблений одяг, ігри, друзі тощо. Таким чином, герой у результаті розкривається так, ніби ти його знав сто років, а тепер варто лишень знайти його номер у записнику, щоб запросити на кухоль пива.
По-третє, позитивної прози вітчизняній літературі катастрофічно не вистачає. Позитивної – в хорошому розумінні, бо після її романів хочеться радіти та шукати у собі та оточенні не побитих життям сірих істот, а неординарних цікавих людей, негативні риси яких – це лише дотепні прояви особистості.
Фото з сайту: zaxid.net
Потрібно ще окремо зупинитися на оповіданнях. Це моє перше знайомство з малою формою авторства пані Лариси, і ось, що я скажу. Вони мелодраматичніші за романи – з них чітко видно, що написані вони жінкою і для жінки. Вони також дуже позитивні, хоча деякі з них навернули сльозу. І вони точно б не сподобалися чоловікам. Але порівняно з оповіданнями українських сучасних авторів, які мені випало прочитати останнім часом (а це, не побоюся зізнатися, Міла Іванцова і Надійка Гербіш), то це – міцна споруда на стійкому фундаменті на фоні глиняних мазанок.
Ми знаємо, що Лариса Денисенко, крім усього, ще й успішний юрист. Годі й уявити, скільки цікавих персонажів живе в її пам’яті! І як добре, що звільняє вона їх саме в такий спосіб – через письменництво. Авторка також дуже комунікабельна і відкрита людина, проста у спілкуванні. Тому і проза її легка, відкрита та багатогранна.
Фото з сайту: autotravel.ua
Кому читати. Усім, хто прагне розслабитися та посміхнутися. Тим, хто готовий побачити світ під іншим кутом зору: цікавим, дотепним та сповненим сюрпризів. Повість – жінкам та чоловікам, які надають перевагу іронічному підходу до життя, у тому числі й до кохання. Оповідання – виключно жінкам, яких нудить від лав-сторі зі сторінок журналу "Космополітен", але чим їх замінити – вони не знають. Ідеально взяти в дорогу або у відрядження.
Кому не раджу. Шукачам плаксивих жіночих романів. Педантам та ботанам без почуття гумору. Любителям серйозної прози. Оповідання – чоловікам, бо однозначно складуть неправильне враження та потім не захочуть читати інші романи Денисенко. А їх краще прочитати. [ Згорнути рецензію ]
|
