Лариса Денисенко : Нова стара баба : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Макущенко (джерело: Навиворіт)

НОВА СТАРА БАБА
Posted on 17.07.2014 by makuschenko
Стандартный


Про старість я намагаюсь не думати. Це далеко і не про мене. Але ж думки підповзають, коли я не встигаю виставити заслони. Не те щоб після прочитання цієї книжки я перестала боятися немічі, хвороб, зморшок. Але зник страх того, що я буду десь обабіч життя. «Нова стара баба» Лариси Денисенко показує, що і у 83 — ти ще не спостерігач,а повноцінний учасник. І це не про тих навіжених бабусь (хоча я не проти б такою бути), які на пенсії подорожують, вступають до університетів, відкривають нову справу… Ні,героїня — звичайна бабуся ... [ Показати всю рецензію ] зі звичайним життям у минулому. От ще один страх — мінус. Я завжди думаю, що жити треба так, щоб потім було що згадувати і не гризти себе за те, що пройшла повз історичні події, нові почуття, вабливі пропозиції. А у героїні цієї світлої оповіді — за плечима ні справжнього великого кохання, ні кар’єри, ні карколомних пригод. Вона прожила ТИПОВЕ життя для її покоління, і схожі спогади часто можна почути, якщо дослухатися до стареньких. Вони ж завжди щось там згадують про “їхні часи”… А ще я можу не боятися того, що я така травоядна. Героїня така ж. І вона щаслива.

Читати про життя минуле і теперішнє двох бабусь — Варки і Зорки — непристойно смішно. Ні, там майже немає непристойностей, крім Зойчиних “Да пошла ты в жопу!” та іншого, що органічно читати лише у Денисенко, а я ризикую зійти на вульгарність. Непристойністю був мій задавлений сміх на ескалаторі в метро, та нестримні смішки у вагоні. А ще щасливі очі, коли я, підвівши очі від сторінок — дивилась на пасажирів. Ну, не розуміють вони чого я їх люблю, а мені й не треба. Люблю людей, хоча в творі багато паскуд. Але людям властиво бути паскудами. І мені інколи теж. І в мене буває прорізаються зуби, і я не завжди кусаю того, кого треба. Часто тих, кого люблю, і хто не заслужив бути покусаним. Тих, хто любить, незважаючи на всі вибрики і прощає, і я на це пробачення розраховую.

У книжці багато гумору, ретроспектива спогадів київського життя за останні 40-50 років. Сучасні події і невигадані ролі, які в них отримують люди похилого віку. А ще — в “Новій старій бабі” є майбутнє. І це ще один привід прочитати. Я можу подарувати автору будь-який кінець,якщо він не справжній.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Віра Наливана (джерело: Друг читача)

Баби бувають різні

*Лариса Денисенко. Нова стара баба. – Х. : Клуб Сімейного Дозвілля, 2013. – 272 с.

Баби бувають різні – нові, старі… А ще – нові старі. «Які-які?» – перепитає здивований читач. А от такі – самі переконайтеся!



Відкрити для себе автора, який пише легко, безпосередньо і з гумором, – це справжнє свято для шанувальника сучасної української літератури. Для мене таким відкриттям стала Лариса Денисенко. Її книга «Нова стара баба» – це мирне сусідство двох таких різних, але однаково захопливих творів – «Нова стара баба» та «Забавки з плоті та крові». Кожен із них приховує ... [ Показати всю рецензію ] в собі свою неповторну історію, але обидва сповнені тонкої іронії, гумору і врешті доброти. Коли їх читаєш, хочеться усміхатися, – і це прекрасно. І на мить виникає відчуття, що зазираєш у життя людей, які здаються такими знайомими…



«Бабумамця, бабутатко, бабусонечко…». Чомусь саме цей рядок з поезії Івана Драча зринув у пам’яті після прочитання першої повісті. Так, саме такою є героїня Варвара для свого онука Славка. І мамою, і татком, і сонечком, яке завжди зігріє й приголубить. І хоч у «Новій старій бабі» все, здавалося б, обертається навколо Славка та його «баб» – і нових, і старих, і нових старих – його не можна вважати головним персонажем твору. Бо насправді це історія двох жінок – Варвари та її подруги Зойки. Це «плюс» і «мінус», Північний полюс і Південний… Дві жінки – дві долі.



Варвара на перший погляд здається типовою бабусею, яка тільки те й робить, що дбає про онука, хоча той уже давно виріс. Та її історія не така проста, адже в житті цієї жінки не бракувало потрясінь. І незважаючи на химерні витівки долі, її серце не зачерствіло – що б не траплялося, Варвара сприймає це спокійно й по-жіночому мудро. Утім, подеколи героїня виглядає дещо наївною, але тут їй на допомогу приходить Зойка зі своїм незмінним «ёп-папало-ногу». Гостра на язик, рішуча, практична, «пробивна» – це своєрідний «Санчо Панса» для Варвари, якій такі риси не притаманні. Здавалося б, що може об’єднати жінок із такими різними підходами до життя? Та доля зводить їх у Сибіру, і відтоді вони не розлучаються. Жіноча дружба, яка триває все життя, – ось як можна назвати цей дивний «тандем».



Образ Зойки значно складніший, ніж Варварин, але так само цілісний. За її гострими, часом неприємними, а часом смішними словами й фразами ховається велике серце, у якому вистачить любові для всіх, хто поряд. Варвара – м’яка і в чомусь трохи романтична натура, тоді як Зойка – типовий реаліст. Вона тверезо оцінює будь-яку ситуацію та має абсолютно практичний підхід до життя. Зойка і Варвара вдало доповнюють одна одну – ті риси характеру, яких бракує одній, є в іншої, і тому їхня дружба триває так багато років, тому цей «дует» є таким органічним.



Легкий гумор, ситуації, які можуть трапитися з кожним, майстерно змальовані характери головних і другорядних персонажів – невід’ємні компоненти «Нової старої баби». Її варто прочитати і оптимістам, і песимістам – кожен із них знайде тут для себе щось своє.



«Забавки з плоті та крові» – дивовижна історія Еріка (Еріки) та Міри. Що може об’єднати хлопця, який полюбляє перевдягатися в жіночий одяг та епатувати публіку своїм зовнішнім виглядом, та сліпу дівчину, яка грає на Андріївському й боїться дощу та м’ячів? Не повірите – знову ж таки «жіноча» дружба, яка згодом перетвориться на…. гм, про це вам краще дізнатися самим. «Забавки» вражають оригінальністю сюжету та його несподіваними поворотами, яскравими діалогами та непересічними персонажами – чого тільки вартий брат Міри – Рудий, який має ну дуже незвичайну фобію!



Це своєрідний феєрверк емоцій, «оголення» душі, щось неймовірно миле й тепле… «Ерік(а) – Міра» чи «Еріка – Рудий»? – запитання, яке хвилюватиме читача до самісінького фіналу. Відповідь він отримає і, швидше за все, вона його задовольнить, хоча мені все-таки імпонував би відкритий фінал, у якому залишається простір для фантазування.



«Забавки з плоті та крові» були написані ще в 2002 році, однак ця новела абсолютно не втратила своєї актуальності. Бо хіба може втратити актуальність саме життя?

Віра Наливана

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Світлана Самохіна (джерело: Світ бібліофіла)

Лариса Денисенко. Нова стара баба
"Нову стару бабу" Лариси Денисенко неможливо не придбати, а купивши – відкласти читання на потім. Книгу варто споживати одразу, як тільки що зірваний духмяний літній фрукт, що має тим більше вітамінів та користі, чим швидше його з’їси. Особливо у відпускний сезон, коли у всьому хочеться свіжості, легкості та якості водночас.

Останнім часом автори не надто радують шанувальників довгими ґрунтовними романами, підігріваючи натомість їхні апетити перевиданням старих творів у доповненні нових текстів малої прози. Так у цьому році відзначився Сергій Жадан з низкою ... [ Показати всю рецензію ] оповідань «Месопотамія», такою була тогорічна збірка «Калейдоскоп часу» Лариси Денисенко.

І от Денисенко знову трапляється на очі. Мені здається, що "Нова стара баба" стане до смаку усім без винятку. Читачі, не спокушені високою літературою, проведуть час у гарній компанії, вдоста і порегочуть, і матимуть, над чим подумати. Гурмани ж поласують справжнім іронічним українським текстом з усіма витриманими літературними вимогами до якісного популярного чтива.

І що найбільше тішить, особливий денисенківський стиль можна впізнати у будь-якому її творі. Особливо це простежується у «Новій старій бабі» та «Забавках з плоті та крові» 2013 та 2002 року розливу відповідно, опублікованих на разі під однією обкладинкою.

Передусім йдеться про образи. Вони у авторки не бувають пересічними. Ці персонажі настільки випуклі, особливі, наділені специфічними рисами та характерами, що їх неможливо забути.

У «Забавках» - це Ерік, що любить перевдягатися в жіночі речі та епатувати публіку дивними образами, та сліпа музика Міра, яка виступає на Андріївському узвозі, боїться дощу та м’ячів.
Фото з сайту: blog.shafa.ua
У «Новій старій бабі» персонажі більш «життєві», а тому і складніші, але так само пам’ятні. Чого варта лишень Зойка – різка, неделікатна, сувора й грубувата жінка з широчезною душею і добрим чуйним серцем. З її висловів можна назбирати силу-силенну афоризмів і використовувати в житті (якщо, звісно, на те стане сміливості).

«Нельзя верить бабам с оборками и хихиканьем, это невероятные падлы!», - говорить Зойка про чергову жінку, яка з’являється в родинній квартирі на Шота Руставеллі. Або ще таке про подругу: «Ты такая сентиментальная слюнтяйка, ты из этих сентиментальных слюней могла б фаты невестам нашабашить и вуали вдовам, только и тут от тебя проку нету. Вся нация ваша такая, нация непрактичной сентиментальности. Это я о городских, село поживучее будет».

Її подруга і цілковита протилежність – Варвара – уособлення м’якості, материнських якостей, дбайливості, словом – «люлюшності», з якої без утоми кпинить Зойка. Разом з тим подруги-нерозлийвода – це одна родина, один організм, до якого, окрім двох бабів, належить іще Варварина донька Наталя – холодна і подекуди стервозна кар’єристка, та її розніжений онук Славко. Однак рушійною силою цього організму, як і зрештою самого твору, є все ж таки Зойка.
Фото з Facebook від користувача larysa Denysenko
Персонажі, повторюся, настільки технічно виписані та самодостатні, що, здається, вони поволі відокремлюються від тексту та живуть своїм життям. Водночас пані авторка користується швидше зовнішніми інструментами опису, свідомо чи ні уникаючи зайвої глибини. Можна сказати, що вона в своїх описах йде вшир, а не вглиб, наділяючи характери все новими рисами і ставлячи їх у різні ситуації. Але без рефлексій, тонкостей внутрішніх переживань і таке інше. Таким чином, читач не змушений заглиблюватись у чужі світи, задовольняючись лише самими обгортками неординарних персонажів.

Але в жодному разі не думайте, що під цікавими обгортками вони пусті. Навпаки. Найвища майстерність – передати сутність без опису цієї сутності. А в даному разі читачі мають можливість додумувати та робити висновки на власний розсуд та, так би мовити, в залежності від своєї зіпсованості.

Ось ця риса письма Денисенко – напрочуд цікаві характери без занурювання в їхню психологію – і робить її твори такими популярними в масах. Бо останнім, якщо слідувати легенді, форма – цікава, а суть – зайвий раз навантажує мозок. Але тут, як у кінотеатрі на екшені: хто вміє тільки дивитися – насолоджується картинкою, а хто ще й думає та аналізує – отримує і таку можливість.
Фото з Facebook від користувача larysa Denysenko
"Нова стара баба" – це плетиво життя однієї не зовсім стандартної родини, зіткане з різноманітних комічних історій та казусів різних часів та героїв. Легкий та невимушено оптимістичний стиль письма авторки змушує не раз посміхнутися та навіть переосмислити власне світосприйняття. Після прози Денисенко склянка, хоч і ненадовго, з наполовину порожньої стає наполовину повною. І в цьому її найвища та незаперечна заслуга.

[ Згорнути рецензію ]