|
Інші пів'яблука : роман
Галина Вдовиченко
— Клуб сімейного дозвілля (КСД),
2013.
— 256 с.
— м.Харків. — Наклад 7000 шт.
ISBN: ISBN 978-966-14-6385-0
ББК: ББК 84.4УКР
Жанр:
— Проза
— Міське
— Сучасне
Анотація:
Через п`ять років після подій, що змінили життя чотирьох подруг, чарівне «яблуко Пінзеля» виходить зі сховку та веде товаришок до нових випробувань і пригод. Від маленького села Рукомиша — до Парижа, на виставку робіт видатного майстра. Тим часом за сувеніром, наділеним надзвичайними можливостями, починається полювання...
Хто веде подвійну гру?
|
Лінк із зображенням книжки:
|
...Удвох вони й прийшли на генеральну репетицію: він — зніяковілий від загальної уваги, підозрюючи, що всі вже знають, чому його не було, і через те загонистий і вдавано веселий; вона ж — балакуча й схвильована, наче випускниця перед останнім дзвоником.
Більше від усіх зраділа Ірина, бурхливо втішившись одужанню кощавого бороданя. Його профіль уже кілька днів красувався на афішах майбутнього показу, поряд із профілем скульптури Апостола з бічного вівтаря костелу села Монастириськи. Хто бачив ті фото двох упертих дідів, не міг повірити, що такі дива трапляються: давнє дерево ожило, перекинувшись ... [ Показати весь уривок ]
на людину, сучасний двійник зустрівся з прототипом, якому понад дві з половиною сотні років… У кутку афіші було ще одне фото — розкрите дерев’яне яблуко. Хуліганство, автограф, натяк… Ніхто напевно не міг пригадати, чия то була ідея.
Без Валерія Вікторовича композиція з восьми живих фігур, що її ретельно витворила дизайнерка, позбулася б змісту, вкладеного в ту вісімку — в той «знак нескінченності». На обличчі Валерія Вікторовича, в його очах, у поставі голови, у його гачкуватих пальцях таїлися самі двозначності, нуртували глибинні бентежні таємниці. А тепер, після того, як він зник і знову з’явився, вони зробилися ще помітніші.
Того ж дня Ірина надумала зробити те, на що не наважувалася до останньої миті. Вона довго вагалася, навіть зі своїми подругами радилася.
— Уявіть, — міркувала вголос, — виходить на подіум хлопець у шароварах…
Товаришки, заледве почувши це, несхвально загули. Луїза навіть зібрала пальці в кулак і відстовбурчила великий палець донизу. Мовляв, ні! Тільки не це!
— Та послухайте! — зупинила їх Ірина. — Що за реакція?
Товаришки їй у відповідь:
— Банальщина!.. Заяложено до дірок!.. Несмак і перебір! Що спільного між Пінзелем та червоними шароварами?..
— По-перше, не червоними, а золотими, — ще більше здивувала вона їх. — По-друге, між Пінзелем і шароварами є зв’язок, і то безпосередній.
На давніх фото Бучацької ратуші добре видно фігуру козака — сидить на аттику, закинувши ногу, наче на призьбі, склавши руки на боці — долоня на долоні. З одягу — лише шаровари. І філософський погляд удалечінь — туди, де тільки він бачить Дике поле. Неподалік вирують пристрасті: сичить у підземних водах змієподібна Лернейська гідра, Давид перемагає Голіафа, Самсон учепився в пащу лева — напруження та боротьба. І лише спокійний козарлюга у священному неробстві мружиться на осонні, збиває всіх з пантелику своєю незворушністю; він сам-один, йому не треба ворога. Він ворог сам собі, він сам собі Давид і Голіаф, Самсон і лев, Лернейська гідра і Геракл…
Якби не вціліли ті старі світлини бучацької ратуші, то, може, Ірина й не повірила б, що можна так несподівано й іронічно, сміливо й безоглядно поєднати міфи та реальність, біблійних і давньогрецьких героїв з героями козаччини та слов’янської міфології. Для таких крутих замісів потрібні руки Пінзеля, його дужі працьовиті м’язи, здорове ігнорування поверхової чужої думки, байдужість і зневага до стереотипів.
І сталося так, що вночі перед самісіньким показом в Ірининій майстерні пошили золоті козацькі шаровари. Всупереч усім порадам. [ Згорнути уривок ]
|
