|
Могилянський Оратор
Й. Кононович-Горбацький, Людмила Шевченко-Савчинська
(Переклад:
В. Маслюк)
— Медієвіст,
2014.
— 152 с.
— м.Київ. — Наклад 1793 шт.
ISBN: 978-1495248467
Жанр:
— Класичні переклади
— Літературознавство
— Альтернативна історія
Анотація:
«Могилянський Оратор, вихований на прекрасно підготовлених «Частинах» Марка Туллія Цицерона» (назва латиною: «Orator Mohileanus Marci Tullii Ciceronis apparatissimis Partitionibus excultus») був створений професором риторики Києво-Могилянської академії Йосипом Кононовичем-Горбацьким 1636 р., і наприкінці XX ст. перекладений українським неолатиністом Віталієм Маслюком, автором дослідження «Латиномовні поетики і риторики XVII — першої половини XVIII ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні» (Київ: Наукова думка, 1983). У трактаті йдеться про те, як за допомогою риторичного мистецтва зробити промову переконливою. Автор посилається на праці Цицерона, Геродота, Плутарха, Саллюстія, Тацита, Плінія Старшого та ін.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Цицерон, видатний захисник і найбільший корифей особливо плодоносного ораторського мистецтва, хоч усі знання та науку знати та говорити черпав і пив з джерел муз не так на Парнасі, як у Афінському палладії і храмі наук, проте, вихований в Афінах греками та вигодуваний музами, нічого з того мистецтва не повернув до Греції, єдиної матері володарки всіх наук, і нічого не влив до самого джерела чарівної ораторської ріки. Він був оратором римської, а не грецької республіки і батьком своєї батьківщини, а не іншої. Отже, і наш найясніший меценат Петро Могила, архієпископ київський і галицький, спонуканий ... [ Показати весь уривок ]
людським і божественним знаменням – служити всенародним отцем і патроном для всіх, виходячи зі свого обов’язку, постановив виховувати та вирощувати всіх, щоб вони, [використавши] його добродійства, стали на службу і віддали нашій святій церкві стільки, скільки кожен винен своїм батькам. Тому він, щоб позбутися неписьменності, сприяв музам, прекрасним годувальницям розуму та душі людської, відкрив ріку вільних наук, щедро давав кошти, а також вільно очищував смертні душі православних, і вони йшли щасливі та ставали міцними. Ріка ж ораторського мистецтва, бурхлива й повноводна, пропливаючи через ліси, поля та пасовиська, захоплювана з собою спокійнісінькі та щасливі сусідні і зустрічні потоки та джерела й забирала їх до свого русла, в свою течію; ця ріка, яку вони знайшли в мусейоні та храмі богині мудрості.
Цицерон, знаменитий оратор, зі своєю Свадою увійшов до розумної могилянської ріки, наче якесь сусіднє зустрічне надзвичайно повноводне джерело влилося до неї, і приклав стільки зусиль, щоб те, що справедливо належало Греції, він міг їй повернути; він прийшов, щоб у нашій гімназії носити назву не «Цицеронівського», а «Оратора могилянського». І хоч «Оратор» Цицеронівський прекрасно вихований, добре навчений і повен настанов (його вчення з уваги на перевагу матерії, мов перлина та золото), проте зовсім справедливо й «Оратор могилянський» під захистом і ласкою Могили вливав в серця і душі амброзію своєї мудрості, наче сам Цицерон. Учення Цицерона, дорогоцінне з уваги на перевагу матерії, як перлина та золото, приємне, мов лебединий голос, в яке він вклав усю свою старечу турботу і всю свою мудрість, здобуту та вдосконалену старанням. Також його праця під заголовком «Частини» відкрила для всіх сучасників короткий та вільний шлях до чарівного ораторського мистецтва. Зараз ось ми за допомогою всевишніх і найблаженнішої діви приступаємо до викладу «Оратора могилянського». Ми підемо слідами Цицерона і не будемо застосовувати метод пояснення від цілого до частин, ані метод загального зіставлення від найбільшого й досконалішого до цілого й складного, а викладемо все ораторське мистецтво методом розподілу та аналізу, поділимо його на частини і окремо їх пояснимо, і все це зробимо, розглянувши та дослідивши підбір матеріалу, його розташування, мовно-стилістичне опрацювання та все інше, що належить до красномовства.
Питання перше вступне:
чи для оволодіння красномовством необхідне мистецтво, чи ні?
Тому що дехто приписує це добродійство і прекрасний дар говорити тільки одному природному талантові і намагається заперечити та відкинути саме мистецтво, то ми, отже, зовсім справедливо нагадуємо в цьому питанні, щоб кандидат красномовства приступав до нього, беручи до уваги скоріше свої здібності, ніж користь. Аргументи ж тих, хто твердить, що мистецтво треба вивчати, передовсім такі: перший з них – те, що досягається природними здібностями, не вимагає мистецтва. Та як показав Цицерон у першій книзі «До Гереннія», Квінтіліан у другій книзі, розділі одинадцятому [«Виховання оратора»], і ще Цицерон у [творі] «Про оратора», красномовство досягається природними здібностями, отже, красномовство не потребує мистецтва. По-друге, Цицерон у першій книзі «Про оратора» говорить, що не мистецтво породило красномовство, але красномовство породило мистецтво, отже, можливо зовсім, що спочатку дається [дар] красномовства без мистецтва, без ораторського мистецтва, а це одне й те ж. Отже, можливі є оратори без [знання ораторського] мистецтва. Звідси, для оволодіння красномовством [знання ораторського] мистецтва не є необхідним.
Третій аргумент: Квінтіліан [«Виховання оратора»], книга II, розділ II, цитує [слова], які знаходимо в першій книзі [твору] Цицерона «Про оратора», і є думкою іншого: «Неписьменні варвари та раби, – каже він, – коли ведуть бесіду, то хай говорять самі до себе, або щось подібне, хай розповідають головне, стверджують, заперечують, випрошують прощення (а це вже має значення епілогу), далі хай додають пустий набір слів». Коротко кажучи, вони взагалі дотримувалися того, що завдяки природним здібностям досягається добродійство мистецтва. Отже, [знання] мистецтва не є необхідним для оволодіння справжнім красномовством. Ми ж все-таки доведемо, що для оволодіння красномовством необхідне є [знання ораторського] мистецтва, що може бути очевидним як із заїдання [ораторського] мистецтва – говорити відповімо, розуміється, й правильно з метою переконати, так і з самого предмета, а це, очевидно, говорить [якщо хочете] про все якнайкраще.
«Із завдання» – це доказується авторитетом Цицерона, який у першій книзі [31-32] «Про оратора» говорить так: «Що є таким могутнім і показовим, як силою однієї промови змінити бунти народу, сумління суддів, повагу сенату? Що є таким благородним і добродійним, як подавати допомогу тим, хто її просить, приносити втіху нещасним, подавати порятунок, прийти на допомогу в небезпеці?» Звідси не без підстав робиться порівняння [красномовства] з дорогоцінним каменем. Бо ж камінь, що відзначається красою, чудесний своїми барвами, сяє сяйвом і промінням своїм осліплює очі, як вдень, так і серед ночі, і це викликає в тебе подив. Це саме світло є до того діючим духом, що воно з’єднує далеко віддалені камені, а це все чудово підходить до красномовства. Якщо розглядати його як світло, то що ж ясніше або, якщо хочеш, могутніше? Адже ж воно не тільки сяє, але й тих, ким воно володіє, і які проникнули світлом знання, робить їх відомими завдяки своїй знаменитій назві. Сили ж у нього стільки, що своєю властивою для нього ніжністю проникає в серця слухачів, як і не можна завоювати жодними іншими засобами. Знов же афінська рада та афінський народ стримував силу та могутність красномовства, коли заборонив ораторам у всіх процесах надзвичайно жорстокого ареопагу вступ і закінчення в промові, в яких є особлива сила викликати емоції. Хто ж тепер не вважав би, що [знання] ораторського мистецтва не є необхідним? Це очевидне також з предмета [красномовства]. Хто тільки може говорити про кожну річ, то це він робить не завдяки талантові, а мистецтву, адже ж досконалий оратор може говорити про яку-будь річ, як про це засвідчує Цицерон у другій книзі [67-68] «Про оратора». Отже, цього він досягав не завдяки природним здібностям, а завдяки [знанням] мистецтва. Суть цього аргументу можна довести так: якщо б когось талановитого відвести в великі, дрімучі ліси, то напевно його природні здібності не зробили б з нього оратора, ба, скажу ще більше, він не вмів би навіть складати слів, а не тільки говорити добре та красномовно. Якщо ж його в тих же лісах навчати мистецтва і передовсім ораторського, то він зможе тоді прекрасно говорити про кожну річ не завдяки своїм природним здібностям, а завдяки [знанням ораторського] мистецтва. Звідси, ніхто, в кого є лише природні здібності, не в силі говорити не тільки про всяку, але й про одну якусь річ. Найкраще про те сказав Аристотель у другій книзі «Фізики»: «Мистецтво доповнює те, чого не може зробити талант». Отже, без [знання ораторського] мистецтва не може бути оратора. Звідси, [знання ораторського] мистецтва є необхідним.
Для доведення тих аргументів залишається звести деякі до протилежного. На перший скажемо: те, що досягається в початковій стадії природними здібностями, не вимагає [знання] мистецтва, отже, це ми заперечуємо, а з тим, що [природними здібностями] досягається досконалішої [красномовності], ми погоджуємося. А що ж каже Цицерон, а що Квінтіліан про красномовство? Вони стверджують, що його можна досягти природними здібностями, але тільки його початків, а не [оволодіти ним] досконало. Також не досить мати талант, швидкі рухи, добру пам’ять, розв’язаний язик, міцні легені. Про це говорить Цицерон у першій книзі [115] «Про оратора», що вони не створюють красномовства, а лише служать для нього певним стимулом.
На другий [аргумент] заявляємо й, спираючись на авторитет Цицерона, приймаємо, що тоді це було можливим, отже, заперечуємо, що це є можливим і тепер. Адже ж тоді автори легко вивчали ораторську прозу і почерпнули з неї настанови, а тепер уже не можуть, тому що вся її амброзія міститься в її власних рамках. Якщо ж хтось, відкинувши ці настанови, схотів би знов вивчати ораторів, то не зміг би знайти в них інших настанов, бо всі, озброєні тими настановами, виступають з промовами. Саме тому він міг би сказати, що дійшов до тих настанов і до того мистецтва не так завдяки природному талантові, як завдяки навчанню.
На третій [аргумент] дамо таку відповідь: ми погоджуємося, що невчені і варварські оратори можуть говорити у своїй справі, проте цього не досить, адже ж ставиться питання так, щоб вони були ораторами в кожній справі, чим ми й заперечуємо логічний наслідок. По-друге, висловлюємо думку, що сьогодні є такі, що не раз, здається, приносили офіру на вівтар богині Свади, але вони є тільки немовби ораторами. Такого роду [людей] не слід, справді, вважати невченими та варварами, тому що неодмінно вони повинні були вивчати настанови, але тих, що не вміють сьогодні передати змісту свого твору, треба віднести до пустоголових. Отже, і вони, хоч і майстерно будували виступи на зразок справжньої промови, не можуть уважатись ораторами, тому що не знаємо, чи вони змогли передати зміст. Ось саме й тому називаємо ми нашу риторику мистецтвом. З тим твердженням дехто не погоджується, тому й необхідно вступити з ним у дискусію. [ Згорнути уривок ]
|
