|
Серце сльозою бринить : вибрані новели
Оксана Максимишин
— сАмвидав,
2014.
— 143 с.
— м.Підгайці. — Наклад 0 шт.
Жанр:
— Сільське
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Спокушені дияволом
Душі обпечений кришталь
Вкладу в словесну ліру.
Замкни на сто замків печаль,
Зруйнуй тавро зневіри.
Ірина Чуйко
Сонце вже хилилося до заходу, а отець Іван, підкріпившись третім горнятком кави, ... [ Показати весь уривок ]
продовжував трудитися над розрахунками будови храму, бо ще тільки-но фундамент заклали, а вже чимало грошей витрачено. А ще ж стіни й покриття треба у цьому році спорудити, бо парафіяни вже дуже хочуть з тимчасової церкви до нової і просторої перейти, то дорога кожна хвилина. І хоч при церкві є бухгалтер, який веде всі підрахунки, та отець Іван – голова усьому, що стосується церковної території. Тому старається бути в курсі всіх справ. І, в міру можливості, плече своє підставляє, коли буває трудно парафіянам нести “вахту” будови. Деколи вже й відпочинку хочеться, але думка про важливість цієї споруди, часто штовхає вперед і додає сили. І о. Іван разом з людьми щодня молиться й працює на благо Божого храму. Ось завтра треба їхати в обласний центр, щоб домовитися про будматеріали та їх доставку, а його автомобіль потребує ремонту, то найманим транспортом доведеться їхати. Ще й жнива покликали селян у поле, то треба буде знову звертатися до пані Ольги, бо вона завжди виручає громаду своєю “Таврією” у трудну годину, - подумав і підвівся з-за столу, щоб трохи розігнути ноги й спину. Через вікно помилувався красою літа і знову взявся за підрахунки. Але згадка про жінку, з якою не раз їздив у справах в якісь установи чи будмагазини, коли його “Лада” виходила з ладу, заволоділа думками так, що змушений був вийти надвір. Сів у садку на лавку й задивився у синє небо. А в голові проносилися кадри того, що враз блиснуло у серці соромом й тривогою, бо якщо гріх вилізе шилом із мішка, то буде, ой який скандал. Та вони домовилися більше не втішати сатану своєю поведінкою, щоб не наразитися на небезпеку бути осміяними, то може обійдеться без різних поворотів у житті. Але в пам’яті все залишиться і совість буде мучити. І ось зараз, наче наяву, бачить той день, коли пані Ольга везла його в райцентр, бо треба було керівництву представити документи будівництва церкви і він, у думках, відзначив, що її врода особлива. А вона, мовби прочитала його думки, ще й усміхнулася з особливою приємністю і... його серце якось дивно йокнуло й прискорено застукотіло. Це була вірна ознака того, що чорт плутає почуттями. Але він знав, що має захист від цього “жала” – духовний сан, сім’ю і повагу людей. Цим нехтувати не можна. І тому без страху спілкувався з нею і навіть жартував. Таких поїздок було інколи й дві на місяць, бо його старе авто більше в гаражі “дрімало”, ніж “бігало”. А пані Ользі чоловік подарував не тільки двоє діток, а й нову “Таврію” на 35-ий день народження, та й жила вона неподалік церкви, тому церковне керівництво зверталося до неї частіше, ніж до інших водіїв у справах поїздок.
Священик різко підіймається на ноги і спішить у канцелярію, щоб цифрами підрахунків заглушити спогади. Але вони, як настирливі мухи, бриніли в голові і заважали працювати. Тоді він зайшов до церкви і став навколішки з молитвою на устах. Від щирої розмови з Богом трохи полегшало на серці, та думки все ж снувалися навколо того грішного дня, який і досі соромом пече в грудях. І через мить уже бачив ніжно-звабливу Ольгу, відчував її подих, і, наче бездумний, жадав жінки чужої і замужньої, забувши про все на світі. А вона насолоджувалася його ласками, так ніби ніколи їх і не знала. Може б ця поїздка, як і всі інші, завершилася оплатою за витрачене пальне, якби не проблема з колесом, що наїхало десь на цвях. Довелося трохи потрудитися, щоб поміняти його на запасне. А тоді ще під’їхали до якоїсь річки, щоб помити руки. А там казкова краса: верби, калина, трава заквітчана ромашками і пташки співом заливалися. Замилувавшись чаром літа, о. Іван прихилився до верби і сказав, – відпочинемо трохи на лоні природи, бо аж голова паморочиться від нинішньої спеки та довгої їзди.
Ольга взяла з багажника одіяло, розстелила його на траві і тихо мовила, лягаючи навзнак, – трохи спину розправлю, бо, наче дерев’яна стала від напруження за кермом. Невдовзі й заснула під пташині переспіви. А він дивився на неї і відчував, як у тілі наростає бажання гріха, й призивав ангела-хоронителя до помочі у боротьбі із сатаною-спокусником. Та коли сів поруч з сплячою жінкою, то зрозумів, що переможуть злі сили, бо все єство враз напружилося і...підкорилося раптовим почуттям. Подальший шлях долали у сум’ятливому мовчанні, тільки погляди винуваті і прискорене дихання видавали стан їхніх сердець, а думки твердили: “Такого блуду більше не буде”. Але заборонений плід – солодкий й манливий. І була у них ще одна година блуду, коли знову автомобільна поломка затримала їх у дорозі. І муки каяття, як і попереднього разу, терзали душі.
– А завтра мені обов’язково треба їхати в область з документами до архітектора, а машина на “прив’язі”, бо щось їй бракує. Але може вже з кимось іншим поїду, щоб знову не впасти у гріх, – подумав з тяжкістю у серці і пішов до канцелярії, щоб працею заглушити гіркі роздуми.
А десь через годину прийшов староста церкви і повідомив, що заходив до Ольги і просив її поїхати завтра в область. Вона погодилася, то проблему з транспортом вирішено, можна й за інші справи братися. Отець Іван подякував, а в думках линуло, – це точно витівки “нечистого”, якому я піддався, і тепер він спокушатиме мене так часто, як захоче. Боже, поможи справитися з цим“вогнем утіхи злої”, бо одному мені не побороти сатану. Він молився і думав, що завтра треба буде проявити велику силу волі, щоб не піддатися спокусі, бо якщо це “шило” вилізе з мішка, то навіть страшно уявити картину розплати. А у мене дружина, діти і головне – чин священика. Треба мені озброїтися силою духу та стійкості й побороти ту “звірюку”, що переплутує думки, коли бачу Ольгу. Адже я її не кохаю. Це тимчасовий сердечний збій, який може призвести до інфаркту, якщо вчасно не вилікувати симптоми. Треба позбутися цієї напасті, – приказав собі і повірив, що наказ виконає.
А паламар дід Тимко, мабуть, щось запідозрив у поведінці священика, бо запитав, чи не хворий, коли той виходив з церкви... [ Згорнути уривок ]
|
