|
Книжка на ніч : збірка поезій
Антоніна Спірідончева
— Видавець Федоров О.М.,
2014.
— 128 с.
— м.Київ. — Наклад 110 шт.
Тверда обкладинка.
ISBN: 978-966-2441-52-9
ББК: 84(4Укр)6-5
Жанр:
— Римований вірш
Анотація:
Поезії Антоніни Спірідончевої м’які і добре промальовані. Цілісні картини і тонкі деталі образів візуалізуються в уяві читача, спонукаючи до власних фантазій. Жіноча чуттєвість, уміння відшуковувати красу і смисли, поєднані з простотою викладу – стануть гарними супутниками мрійливих і затишних вечорів.
У збірці використані малюнки Валентини Захабури.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
КНИЖКА НА НІЧ
Уже вечоріє, ховається сонце за хмару.
Рожеве проміння стихає, спиняє свій шал
В бавовні небес, щоб віддатися плинові марень,
Аж поки їх сон не здолає, уклавшись в їх шарм.
Є жінка маленька, живе у хрущовці-квартирі.
В кімнаті до шафи притулене ліжко вузьке.
Пора віддаватися шалу (уже вечоріє)
У мріях про щось недосяжне і дуже близьке.
У неї є книжка – уявна, написана часом,
Розкладена пам’ять по главах, довершений твір.
Редактор (сама) уже викреслив зайве (не ласе),
Залишивши найсоковитіших спогадів вир.
У книжці багато рефлексій, чуттєвих фантазій,
Смачні діалоги, ... [ Показати весь уривок ]
інтимніше він грає роль.
Вона так вжилася у книгу, що не розрізняє,
Де в ролі вона ще, а де вже ліричний герой.
У ліжку вузькому по главах читається на ніч
Укладений в пам’яті твір. – А що далі? – Разом...
Стулишись плечима... Він кине десятки пристанищ...
До неї... мій рідний... І книга провалиться в сон.
ВЕЧІРНЯ СУКНЯ
Влітає крізь відкриту шибку злива,
А на мені одягнута легенька,
В якій я неприховано вродлива,
Вечірня сукня на тонких бретельках.
Мені жбурляє дощ на плечі краплі,
Лякає, злиться. Чи ревнує?.. Всі
Хай поглядом їдять і плечі, й плаття,
Як йтиму від під’їзду до таксі.
Зберу ті погляди і зникну у машині,
Немов з трофеями, і буду переможно
Дивитись в дощ і думати: мужчинам
Чи солодко, коли чогось не можна?
СІЄ ДОЩ
Сіє дощ несподіваний розпач,
Літній сум і непевність ранкову.
Різнобарвами райдуга-обруч
Обіймає плече сонцелову.
Дощ періщить незграбно й завзято,
Аж із неба змивається колір.
І вологи солодкі зернята
Засіва в золотистому полі.
А галявка розлога й грудаста
Синьоокому небу на втіху
Своє тіло, до пестощів ласе,
Убирає кульбабками сміху.
МІСТО
Місто вимотує. Ниткою сили витягує...
Мчить по гарячих артеріях транспортний струм.
Місто нервує і курить, засмикане спрагою,
Голос ослаблений глушиться шурхотом гум.
Клумби спеклися у травні, знеможено вижовкли.
В мене ж думки – про зелений притінений схил,
Де не стрибає життя над дзвінкими пружинами
І не гудуть генератори внутрішніх сил.
...Бігти між трав золотистих в’юнкою стежинкою,
Впасти без сил – ритми збиті, змаганням кінець –
Стати слабкою, чутливою, ніжною жінкою,
Що кожну справу важливу зведе нанівець...
ОСІННЯ ДІВА
Клюють горобці в споришах насінини,
А голуб купає в піску сизі крила.
У платті червоному діва осіння
Босоніж іде по асфальтових брилах.
Іще декольте дозволяє погода,
І сонце лоскоче засмаглу їй шкіру.
Вона оглядається зверхньо і гордо,
Ступає вже владно і поки що мирно.
Бурштинові кучері скріплює обруч,
І темні, як вишні, всміхаються губи.
Розхристаний вітер звивається й хоче
Здаватися теплим, легким і не грубим. [ Згорнути уривок ]
|
