Олександр Апальков, Чистяк Дмитро, Яроцька Юліана : ВІСНИК ІІ-го міжнародного поетичного конкурсу "Чатує в століттях Чернеча Гора" : поезії, упорядник О.Апальков : Рецензії в пресі.
Олександр Апальков, Чистяк Дмитро, Яроцька Юліана : ВІСНИК ІІ-го міжнародного поетичного конкурсу "Чатує в століттях Чернеча Гора" : поезії, упорядник О.Апальков : Рецензії в пресі
Книголюбам пропонуємо
купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх видів книг,
окрім електронних. www.vsi-mebli.ua
Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Книжка
ВІСНИК ІІ-го міжнародного поетичного конкурсу "Чатує в століттях Чернеча Гора" : поезії, упорядник О.Апальков
Це літературне змагання поетів відбувалося відповідно темі
«З гори Чернечої дивлюсь в майбутне»
і полягало у висвітленні проблем перспективи духовного розвитку України та її місця серед інших держав.
Редакція міжнародного журналу "Склянка Часу*Zeitglas" та члени конкурсного журі радо знайомить широке коло читачів з найкращими зразками сучасної поезії, котра не знає утисків кордонів та цензорів.*
Термін подання творів ЗАВЕРШЕНО 31 жовтня 2014 року.
У визначений термін до редакції журналу "Склянка часу*Zeitglas"
надійшло загалом
2547 твори.
Було відібрано та допущено до участі в конкурсі 157 творів.
Примірники Віснику (в обмеженій кількості) можна придбати післяоплатою 45 грн., замовивши в редакції: zeitglas@ck.ukrtel.net
Вісники І і ІІ Міжнародного поетичного конкурсу «Чатує в століттях Чернеча Гора» до 200-ліття Тараса Шевченка ( Канів: Склянка часу – Zeitglas, 2014.- 200 с.(березень)і 168с.(грудень)
У ці вісники ввійшли твори, відібрані оранізаторами (колективом Канівського видавництва «Склянка часу – Zeitglas» на чолі з директором видавництва канівським письменником Олександром Апальковим) в процесі першого туру І і ІІ конкурсів відповідно. На перший конкурс надійшло 1789 творів, на другий – 2547 творів (кожен конкурсант мав право надіслати тільки по одному твору на кожний конкурс). У другий тур І конкурсу ... [ Показати всю рецензію ]
було пропущено більше 200 творів, у другий тур ІІ конкурсу – 157. За підсумками другого туру кожного конкурсу визначалися три призові місця і двоє лауреатів. І у першому, і у другому збірниках велика частина творів була присвячена тематиці Майдану, Небесній сотні. І саме вірш на майданівську тематику «Ще… (майданами)» Дарини Гладун з м.Хмельницького здобув перше місце ІІ Конкурсу.
Попри підбиття підсумків і визначення переможців, ці конкурси відіграли і важливу об’єднавчу роль для професійних поетів та віршувальників-аматорів з різних куточків України від заходу до Сходу і з Півночі до Півдня, а також авторів з Росії, Білорусі, Тунісу, Німеччини, Польщі, Іспанії, оскільки кожен з авторів мав можливість замовити і отримати бажану для себе кількість примірників цього спеціального видання, ознайомитися самому і ознайомити своє коло шанувальників з творчістю такої географічно широкої та ментально єдиної української громади.
На початку лютого 2015 року організатори оголосили про початок прийому творів уже на ІІІ Конкурс «Чатує в століттях Чернеча Гора».
Відзначено переможців міжнародного поетичного конкурсу «Чатує в століттях Чернеча гора», проведеного до 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка міжнародним літературно-мистецьким журналом «Склянка часу*Zeitglas».
Як повідомляють організатори конкурсу, літературне змагання поетів полягало у висвітленні проблем сьогодення та перспективи духовного розвитку України та її місця серед інших держав за темою «З гори Чернечої дивлюсь в майбутнє». До конкурсного розгляду було подано понад 2500 творів сучасних авторів з України та зарубіжжя, написаних українською та російською мовами.
Серед переможців ... [ Показати всю рецензію ]
— відомий український поет і перекладач з Москви Віталій Крикуненко, нагороджений за твір «Слово до Кобзаря».
Вагомим внеском лауреата конкурсу в книжкову Шевченкіану став також укладений ним збірник нових російських перекладів поезії Т.Г. Шевченка, який нещодавно побачив світ у видавництві «Букрек» (м. Чернівці, Україна). З цією книгою, що означує сучасний етап в осяганні «Кобзаря» російською перекладацькою школою, можна ознайомитися в Бібліотеці української літератури.
Наш кор.
На фото: В. Крикуненко представляє укладений ним «Кобзарь» у Культурному центрі України в Москві.
Визначено переможців IІ-го міжнародного поетичного конкурсу "Чатує в століттях Чернеча Гора", організованого міжнародним літературно-мистецьким журналом "Склянка Часу*Zeitglas" до 200-ліття від дня народження Т.Г. Шевченка.
Літературне змагання поетів полягало у висвітленні проблем сьогодення та перспективи духовного розвитку України та її місця серед інших держав за темою «З гори Чернечої дивлюсь в майбутне».
До конкурсного розгляду було подано 2547 творів сучасних авторів із України та зарубіжжя, написаних українською та російською мовами.
Переможцями визнані: 1-е місце - Гладун ... [ Показати всю рецензію ]
Дарина,1993 р.н. м. Хмельницький; - за твір " Ще...[майданами] ", 2-е місце - Костюк Світлана, 1964 р., м. Нововолинськ, Волинська область. - за твір "Вибір є", 3-є місце було віддано двом авторам - Божко Віктору,1961 р., м.Дніпропетровськ. за твір " Тринадцятий апостол " та Крикуненко Віталію,1951 р., м. Москва, Росія, за твір
" Слово до кобзаря ".
Лауреатами конкурсу стали Світлана Антонишин,1959 р., м. Броди Львівської обл. за твір «Застільні медитації» та Світлана-Майя Залізняк, 1963 р., м. Полтава за твір «…те й пожнеш».
Автори трьох найкращих поезій будуть відзначені нагородами. Їх твори буде перекладено німецькою мовою та опубліковано на сторінках міжнародного літературно-мистецького журналу "Склянка Часу*Zeitglas"
Інші, відзначені рішенням конкурсного журі роботи, були опубліковані на сторінках літературного альманаху "Скіфія".
"Бій відгримів. Жовто-сині знамена...", або 49 крапок
Написати - по резутьтах 2 - го Міжнародного конкурсу - спонукало мене нове запрошення до 3-го конкурсу та попередні коментатори.
Дописувачі не розуміють вибору журі.
(Я - п"ята в таблиці - поетка Світлана-Майя Залізняк, полтавка, можна приходити до мене в друзі на ФБ...)
Я його теж не розумію. Як не знаходжу пояснення: чому до складу журі такого поважного кокурсу входили ще й автори, доробок який здебільшого російською мовою.
Подивіться: їх там більшість - російськомовних.
Я не шовіністка, і все ... [ Показати всю рецензію ]
ж... Можна і треба шукати україномовних митців.
Мені довелося на протязі 5 років працювати літконсультантом обласного центру естетичного виховання учнівської молоді, бути членом та головою журі всеукраїнського конкурсу "Посміхнемось щиро Вишні". Шість років я читала твори учнів нашої країни.
Нещодавно мене запрошували до журі в іншу область нашої країни. Відгукнулася. В журі цього конкурсу не напрошуюся.
Текст Дарини Гладун особисто я не нагороджувала б. Нарахувала у ньому 49 крапок.
Особисто я звикла класти під погляд Стуса чи Маланюка свій текст.
У кожного свої авторитети.
Чи поцінував би Тарас Шевченко тексти "Ще..." чи "Вибір є"...
Перший лишає байдужим. Набір слів. Ніц експресії. У тексті Світлани Костюк мене дивує "ниций рай", кінцівка не вельми радує римою "кажи - муляжі". На мою думкку - це пересічний вірш для районної газети. Але як її вихваляє Євгенія Більченко... Когнітивний дисонанс.
Міжнародний конкурс!
Мені подобається вірш Віктора Божка. З тих, що тут доступні для прочитання.
Дивна ситуація з плагіатом. Я не спроможна розуміти, навіщо красти чужий текст "Будують храми зодчі та майстри"? Колись я почула від відомої поетеси Наталі Баклай (її вірш присвоїла Мисник), що її впізнаваний вірш "Ромашки" вкрала-надрукувала студентка коледжу.Викладачі знизали плечима:"ну...помилилася дівчина, треба вибачити". А вірш надрукували в Кременчуці в збірнику.
Халепа з такими авторками. На що вони сподіваються?
Невже така бідна Україна талантами?
Я не претендувала на лаври переможиці, і все ж несказанно дивуюся вибору журі.
Одна з членів якого зауважила мені любов до трикрапок. І навіть сентиментальність.
Я - раба менталітету, і вірш у мене є такий).
Чому ж не помітили 49 крапок у тексті Дарини Гладун? Дивна арифметика.
Дотворила Україна до самого... не хочеться писати краю. Сподіваюся, що 3 - міжнародний конкурс відкриє цікаві та достойні пошанівку імена, поезії не лишать присмаку гіркоти.
А члени журі на прохання конкурсантів висловлять думки про тексти. І знайдуть для цього потрібні слова, що наснажать, піднесуть над буденністю.
Даний літературний конкурс виявився не лише міжнародним, але головне по справжньому всеукраїнським. Він увібрав всі спектри літературного процесу в Україні, від прагнення молодих авторів сказати своє слово, а наділі це “декорація незрілої людини, яка бажає стати фігурою” в літературному процесі, до намагання людей зрілого віку по-філософськи осмислити своє життя і буття українського суспільства.
Попри розбіжності авторів у ставленні до нашого сьогодення, конкурс показав, в більшості творів учасників, щире бажання поетів бачити Україну квітучою і безумовно щасливою державою.
На превеликий жаль ... [ Показати всю рецензію ]
наша буремна історія нас так нічого і не навчила, ми ще не осягнули ні ролі, ні розуміння свого місця серед інших народів, а твір переможеці досить суперечливий для такої високої оцінки... Був час, коли думки Тараса замінили на маєчню баби Параски, тож складається таке враження, що і гарні вірші, достойні самої високої уваги замінили на таку ж маячню, яка не додає ніякого розвитку української поєзії, утвердженню рідної мови та високого інтелекту! І лише Великий Шевченківський Геній був і залишається тим консолідуючим фактором, який може і має обєднати всю Україну. І про Шевченка треба не лише говорити, треба намагатися зрозуміти його по справжньому, а для кожного поета, творчість Тараса має бути взірцем... А от твори деяких учасників конкурсу, ніяким чином не сприяють об'єднанню української нації.
Ну, а Олександру Апалькову, щира подяка за гарну справу.
Антон Вагай
Автор рецензії: Ганна Кудіярова
(джерело:
Вагонобудівник)
О музи, надихніть на мудре слово
Без сумніву, ім’я нашого постійного дописувача Лідії Коваленко добре відоме багатьом вагонобудівникам. Колишній директор музею історії заводу, член ради ветеранів підприємства, активна й небайдужа людина. Події в Україні та за її межами, зміни в суспільстві, що хвилюють сьогодні практично кожного з нас, знаходять щирі відгуки в її душі й виливаються в поетичні рядки громадянської лірики.
Навесні цього року редакція міжнародного журналу «Склянка Часу Zeitglas», що виходить у Каневі українською та німецькою мовами, оголосила Другий міжнародний поетичний конкурс ... [ Показати всю рецензію ]
«Чатує в століттях Чернеча гора» з нагоди 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка. Поетам окреслено тему - «З гори Чернечої дивлюся в майбутнє» - і завдання - висвітлити проблему перспективи духовного розвитку України та її місця серед інших держав.
Лідія Коваленко надіслала до участі в конкурсі поезію «Дорогою Пророка». Загалом журі розглянуло 2547 творів. Тридцять першого жовтня оголошено результати першого відбірного туру. Серед 157 найкращих і вірш Лідії Микитівни. Тексти цих творів та короткі біографії авторів буде опубліковано у спеціальному випуску Вісника Другого міжнародного поетичного конкурсу «Чатує в століттях Чернеча гора». Вісник надішлють усім учасникам конкурсу, щоб кожен мав можливість ознайомитися з поезіями інших та долучитися до оцінювання. Авторів трьох найкращих віршів відзначать нагородами. Твори перекладуть на німецьку мову та опублікують на сторінках міжнародного літературно-мистецького журналу «Склянка Часу Zeitglas». Тож побажаймо Лідії Коваленко успіху в наступному етапі конкурсу. А також тільки добрих і позитивних новин та подій у житті особистому й суспільному, щоб давали вони натхнення на написання тільки світлих, життєстверджуючих творів.
МАТЕРІ БЛАГАЮТЬ
Матері на колінах благають
У січневий мороз, на снігу.
Адже кулі в країні літають
Вибираючи днину лиху.
- Не стріляйте в дітей безневинних! -
Озиваються між барикад, -
У синів дорогих, не чужинних,
Які стали стіною за лад.
Не соромляться кулі підступні
Поціляти в хоробрі серця,
Беручкі, осяйні, волелюбні –
Патріота земного, борця.
України вони рідні діти –
Посланці у дорозі життя.
Їм належить закони відкрити
Світлоносних джерел майбуття.
- Не вбивайте синів! Ми благаєм! –
Пролунали гучні голоси.
Мужні постаті сніг замітає,
Проте чується відгук грози.
БЕРЕЖИ СЕБЕ
Синам – захисникам України присвячую
Обережним будь, синочку,
Не впади, голівку не порань,
Виростай міцним дубочком
І живи натхненно, без страждань.
Будь розумним, любий синку,
Не спіткнись на обранім шляху.
Посади живу зернинку
В плодотворну землю – не суху.
Бережи себе, мій сину,
В боротьбі відважній проти зла.
Не спиняйся й на часину,
України слава щоб росла.
Неньки молять дітям дати
Дужі крила, небо голубе.
Син прийшов, аби сказати:
«Рідна мамо, бережи себе!»
ДОРОГОЮ ПРОРОКА
Чатує дорогу Пророка
В століттях Чернеча гора,
Аби не спинялися кроки
До миру, любові й добра.
Безсмертно розкрилося слово,
Палке, мов незгасна зоря,
Ясного прозріння основа,
Стрімкого, як світ, Кобзаря.
Наказ доленосний родині:
«Свою Україну любіть!»
У серці відлунює й нині:
«І будьте людьми! Не згубіть!»
Вже двісті хвилюючих років
Стоїть на сторожі у нас
Наснажливий промінь уроків,
Який дав Шевченко Тарас.
Твій голос почули поети,
Який пролунав немов дзвін,
Кайдани рвемо і тенета,
Щоб встати назавжди з колін.
Божко Віктор «Тринадцятий апостол» - хороший дактиль, повністю без збоїв, композицію дотримано, сенс відповідає формі. Вловлюється авторський стиль та емоційність. Глибинний підтекст. Загалом, один із кращих текстів збірки.
Гладун Дарина «Ще…» - до верлібру складніше причепитися, бо автор тут вільний. Але: це дійсно верлібр, а не його мімікрія, що приховує невміння писати силабо-тонікою. Дуже сильний образний ряд: є своє обличчя. Що сподобалося: наростання композиції з віком і статусом героїв. Сильна кінцівка-зациклювання (образ кобзи кореспондує з попередніми ... [ Показати всю рецензію ]
алюзіями). Що слабко: зайві повтори («з обличчям янгола» йдуть усі – можна було б бути вигадливішою, однакові кінцівки фрагментів, явно не спрацювала уява). Утім, психологізм і сила – високі, дуже проникливо. Я б назвала топовим текстом збірки.
Костюк Світлана «Вибір є» − автор є поетом, що відбувся − це видно по сильній професійній формі. Кінцівка тексту – блискуча: це цвєтаєвський акорд-концентрат, а не розмазаність, як у аматорів. Зважаємо, що Світлана регулярно читає Жадана, Павлюка і мене. Впливи очевидні. Її професійність – це одночасно плюс (бо нема до чого придратися у структурному вимірі) і мінус (бо чим більше вона читає «неспокійних» поетів, тим більше стає на них схожою і втрачає свіжість: я не хочу, аби моя чи ігорева невротичність, зрештою, зробили із неї епігона – сподіваюся, вона реалізує свою самість ,потенціал є). Але, якщо абстрагуватися від моєї дружби з нею, - стає ясно, що цей вірш є єдиним текстом поета серед текстів любителів, навіть талановитих, у даному виданні. Дуже сильна інтелектуальність семантики твору, хороша гра антиноміями. Світлані явно потрібні конкурси більш серйозного формату.
Дискусійні на мій погляд автори (між 4 та 5):
Залізняк Світлана-Майя «… Те й пожнеш» – дуже важко говорити про цього автора об’єктивно мені як теоретику поетики. Знаю її давно як спочатку свою палку читачку, а потім – як палку опонентку з періодичною домішкою співчутливого скиглення домашнього пацифіста, що одночасно переймається амбіціями свого вступу до різного роду літературних спілок з похвалами від «майстрів слова», чого не терплю. Знаючи мене, знаєш, як я до такого відношуся. Тепер про її літературу: не люблю великої кількості трьох крапок (ознака любительства і жіночої кволості у тексті, де емоцію неможливо передати інакшим чином, аніж замислено «позіхнувши). Надто сентиментально. З точки зору форми до силабо-тоніки особливо причепитися немає до чого, авторський стиль уже сформовано ,і вище він не буде, як і нижче. Ставлю бонус за єдину немейнстрімну фразу, з якої починається вірш: «Україну так модно любити», бо співпадає з моєю позицією. Одне можу сказати: вірш чесний, як і автор. Для такої людини, як залізняк, - це верх сміливості.
Плотнікова Раїса «Тропа» − говорити особливо нема про що, крім рівної форми (що у цій збірці - рідкість), але є інтенція для пані − бути поетом. Оцінила на 4+ або 5 - - результат залежатиме від суддів інших. Є вдалі образи, натиск, хватка. Типовий майбутній «хороший поет», яких сотні. Може, і премію матиме (що передбачуване, бо такі, як Божко, не матимуть нічого, окрім конфлікту із цим світом).
Подолинний Анатолій «Кавказ» на Колимі – поставила між 4 та 5 за надзвичайну оригінальність задуму. Чудово розумію, що це публіцистична лірика, але історія настільки щемлива і жива, що стискає серце. Це – як свіжий подих після штампованого ура-патріотизму. Викладена не банально, видимих збоїв у ямбовій структурі вірша нема, композиція наративу тексту – адекватна. Рекомендую його якось відзначити: якщо не перемогою ,то хоча б заохоченням. У нас розучилися говорити про Батьківщину іншими образними засобами, окрім «лелеки, що летять далеко». А це – як подарунок. Тим більше, автор не претендує на філософську лірику, заздалегідь мудро означивши жанр як «бувальщина». Газетою від неї не тхне, є аромат виваженої дорослої епіки. Це чудово. Підкошує трохи кінцівка, але в цілому не псує.
Скаченко Владлена «Воєдино» - поставила 5 з мінусом: відчувається класичні традиції пейзажно-медитативної лірики в дусі Ліни Костенко, до якої, звісно, автору, як до неба. Але фонетична форма твору і мелодійність – вражають. Є чари. Тонка жіноча лірика. Стиль її – цілком традиційний, але не дратує, а тішить.
Субота Микола «Прощай, моя хата скраю!» − абсолютний любитель від поезії ще й сільської закваски, але його розуму і образній парадоксальності може позаздрити фаховий філософ («індик у борщ попав», «біля небокраю»). Однозначно цікавий стиль мислення. Дуже сподобалося. Перший раз міщанський «малий» наратив показано так мудро і щемливо. Непроста людина. Раджу відзначити.
Чепурко Богдан «Тарас Шевченко» - нагадало жаданівське: «Дівчата, парфумами вкриті, просили в ньогоо закурити. Їм отвічав не вельми чемно Тарас Григорович Шевченко». Ставлю високу оцінку автору, який ще не вміє римувати, за: протест проти офіціозу, розум, духовне хуліганство, сміливість, знання життя і дуже співзвучне мені розуміння сьогодення. Гадаю, цей вірш сподобався б воїнам-добровольцям. Є слабкий момент: «подонків бити» - русизмів та перевантажень патетичних закликів не люблю. Автор виграв би від більш спокійної іронічності і постмодерної документальної грайливої суворості. Істерія губить поезію.
Яроцька Юліана «Україна в обіймах омани» − непогана тоніка, глибокий зміст, розумний і суворий відчай. Образи є просто чудові: «однакові діти», «за кордонами людства» та ін. Просто чудова кінцівка: враження, що до неї підводить увесь текст («Тебе не спіймало вбивство. Тебе засліпило прозріння»). Усе вбиває назва: поети не замислюються, що ,якщо вони не можуть адекватно добрати назву, яка була б образом-ключем (а не газетним заголовком), краще лишити вірш без назви. Тоді була б однозначна п’ятірка.
Решта: вибачайте, але нема про що говорити. Таке відчуття, що десь у селі «Червона ціцька» губернії N стоїть конвеєр з написом: «Виробництво патріотичних поезій» - з одними і тими ж словами, римами, вигуками, образами, воланнями. Що особливо дратує: «Стефин племінник, не виходячи далі ларька із пивом пише поезії про АТО, закликаючи добровольців померти за Батьківщину» (БЖ). Хай вони або туди поїдуть або не волають, аби хтось за них там помирав. Це − з моральної точки зору. З художньої – повна графоманія.
.
PS. На 90 відсотків впевнена, що моя думка не співпадає з оцінками інших членів журі, але така вже Більченко божевільна )))
Дуже цікавий Вісник. І хороших віршів чимало. Але деякі відповідають не всім вимогам конкурсу. Що до мене, то я вподобаю вірші, які дозволяють домислити написане, так би мовити, дають змогу читати поміж строк. Такими мені прийшлися до души "І біль мине" Галини Майорової,
"Канівський роздум" Олександра Печори, "Чи ранок скрес..." Івана Байди-Слободяна, "Ще" Дарини Гладун. Так, у вірші Галини Майорової звязок з минулим подається через сьогодення, є і
погляд у майбутне. Образно передані почуття самого автора. її небайдуже ставлення до
священних місць країни. Бо всі роздуми повязані саме з ... [ Показати всю рецензію ]
Чернечою горою.Читаєшь і уявляєшь ту біду, яка знов ходить по землі українській (хоча напряму про неї не йдеться), відчуваєш небайдужість до подальшої долі рідного народу і віриш, що ми все зможемо, бо інакше і бути не може. Подібно читаються і інші названі вірши, тобто їх теми домислюєшь, бо вони глибокі. У всякому разі на мій погляд пересічного читача. Розумію, що у кожного з нас свої смаки і вподобання. Отже, як би не було, останнє слово за жюрі конкурсу. Розумію, що на вашу долю випала найтяжча робота - визначити кращих. Тому хай щастить і вам, і авторам.,
З повагою, Олена.
Автор рецензії: Антон Вагай
(джерело:
Склянка Часу)
Вітаю всіх!
Хотілося би висловити щиру подяку організаторам II-й міжнародного поетичного конкурсу "Чатує в століттях Чернеча Гора" за ту кропітку роботу, яка була виконана під час його проведення. Конкурс був відкритий та прозорий, кожен бажаючий міг ознайомитись із творами учасників, об’єктивно оцінити рівень своєї творчості та рівень творчості інших поетів. Прийняти участь у обговоренні поетичних творів. А обговорення було досить жваве... Бо нажаль в Україні є і інші приклади, як ото конкурс « З точки зору осені» м. Івано Франківськ, коли конкурс проводиться непрозоро, а організатори навіть ... [ Показати всю рецензію ]
не вважають за необхідне не те, що викласти на сторінці твори учасників, а навіть не спроможні оприлюднити прізвища учасників та надати для широкого ознайомлення твір переможця. Натомість лише спекулюють любов'ю до мови...
Можливо і не всі будуть завдоволені підсумком, але усі ми, своєю участю, долучились до розвитку української поєзії, утвердженню рідної мови та високого інтелекту! А членам журі хочеться побажати об’єктивності та справедливості, з урахуванням усіх критеріїв оцінки, та назвати кращі на їх думку твори.
З повагою, Антон Вагай.
Автор рецензії: Ольга Гриценко
(джерело:
Кассіопея)
Як читач, хотіла б висловити свою думку щодо кращих творів які відповідають, на мою думку, темі і в яких відчувається високий рівень творчої майстерності авторів. Довгий час український народ стояв на роздоріжжі, перед цивілізаційним вибором і не знав куди йти, і зараз обрав шлях до Об’єднаної Європи. Тож на мою думку, у «Віснику», надруковано багато хороших віршів, та все ж три кращі, які доповнюють один одного, не дивлячись на те, що автори напевно і не знайомі, але якщо читати їх твори у такій послідовності: «На роздоріжжях..», «Козацький дух», «Шлях у завтра», то виникає досить цікава ... [ Показати всю рецензію ]
метаморфоза (суцільне перетворення) трьох авторів: Шовкун - Онуфрійчук - Шевців, а це і є гарна поезія.
Але це усього лише думка читача...
З повагою, Ольга Гриценко. м. Київ.'
Читаєш “Вісник” і затримуєшся на тих віршах, які особливо хвилюють, примушують задуматися про долю України. 3. Яцура Людмила. «Тебе Вкраїна вибрала сама». Вірш сердечний, і разом з тим відчувається громадянська лірика, бо … Тарас все бачить із небес, «Небесну сотню» нашу зігріває… 2.Бендеря Людмила. «Тарас Тарас Шевченко – наш сучасник». У своєму вірші автор задає болюче питання: «Чи скоро обніме брата рідний брат»? І відповідає: «Тримає нас твоя, Кобзарю, віра, і наш народ нікому не зломить!». 1.Коваленко Лідія. «Дорогою Пророка». Перевага цієї поезії у високій енергетиці, духовності. Наш народ ... [ Показати всю рецензію ]
дійсно глибоко шанує Поета. І в цей важкий час надихається його пророчими словами в боротьбі за свободу і справедливість. "Твій голос почули, поете, Який пролунав, немов дзвін. Кайдани рвемо і тенета, Щоб встати назавжди з колін." Володимир Д.
Хочу одразу сказати, що визначити 3 найкращі поезії з усього обширу було дуже складно, навіть попри всю мою філологічну освіту і читацький досвід. Також наперед перепрошую, якщо мої слова когось образять. Будь ласка, сприйміть усе як конструктивну критику (щоб ви не думали про мене: "така мала, а рота роззявляє", скажу, що ця "мала", яка зараз роззявить рота, - головний редактор літературного журналу "Сві-й-танок", засновник і модератор студії критики "Prosto" і витрачає час серед ночі (сіла писати коментар о 1:36) не для того, щоб когось образити. Зрозумійте правильно: якби я не бачила серед авторів ... [ Показати всю рецензію ]
справді талановитих людей, якби я не хотіла вас підтримати, не знаю... звучить якось неправильно, словом, я щиро сподіваюся, що мої зауваження комусь допоможуть. І це - єдина причина, чому я зараз не сплю, а друкую).
Отже, посутні зауваження:
1) було вкрай дивно побачити риму "крові-любові". З усією повагою до автора, його віку і походження: крові-любові - такий само штамп як "квіти-діти". До речі, кров-любов була одна. Але, шановні, дієслівних рим було значно більше. Вони з'являлися подекуди й у верлібрах. Не називатиму прізвищ, але "Хата скраю" стала б значно кращою без дієслівних рим (концепція твору мені особисто сподобалась).
2) Тематику... автори часто розуміли занадто буквально. В сенсі: я розумію, що про ТГШ написано так багато, що мені можна навіть цієї абревіатури не розшифровувати, і тому цей конкурс, як на мене, був надскладним. Серйозно: у когось Шевченко говорив ритмами Маяковського, у когогось я почула нотки Цвєтаєвої. І це - не погано. Це - спроба переосмислення, яка значно краща за епігонство. Ось, до речі, посилання на Вікісловник: http://uk.wiktionary.org/wiki/%D0%B5%D0%BF%D1
%96%D0%B3%D0%BE%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE
Власне, проблема епігонів Шевченка постала ще за його життя. На жаль, вона не зникла і за півтора століття по смерті митця. Це стосується не тільки і не стільки творів, які я прочитала в альманасі, скільки української поезії загалом. Так, Шевченко - геній. Але, наслідуючи генія, генієм не станеш. Не думаю, що бодай хтось із авторів хоче бути відомим як "1814 епігон ТГШ". Щоб про вас говорили: "А, це той, поганий, 1549 епігон ТГШ? - Та ні, це той, 1764 - хороший. - А! 1784 - таки хороший!"
Але це - риторика. Отже, давайте до прізвищ.
Хоча ні, ще рано.
Спершу, щодо критеріїв оцінювання: рим я до уваги не брала. В сенсі: я багато про них говорила, але... якщо серед творів є верлібри і білі вірші поруч із силабо-тонічними, то як, скажіть, порівнювати їхні рими? Верлібр - поганий, бо в нього немає рим, а силабо-тоніка - хороша, бо рими є? Ні. Як філолог кажу: це - непрофесійний підхід. І якщо ми не можемо міряти вірші за римами, то маємо міряти їх за якимось іншим критерієм. Особисто я за критерій узяла ідею твору. Тобто: що хотів донести автор? Чи було це вже сказане? Як він втілював цю ідею: через калину-україну чи використовував якісь оригінальні образи?..
А тепер уже прізвища:
1) Чистяк Дмитро Олександрович "Чернеча гора. Лютий". Це - метафізична поезія. Але й у неї є свій гандж, який, підозрюю, помітила більшість читачів: за метафізикою тематика конкурсу вгадується дуже погано. Власне, рятує лише назва. Але! Сама поезія - хороша і насичена оригінальними образами. Пане авторе, я б її надрукувала у нашому журналі! Власне, не її, бо, я підозрюю, редактори "Склянки часу" будуть проти.
2) Скаченко Владлена Юріївна "Воєдино". Також має багато недоліків, але... "синій пісок" - дуже сконденсований образ, який насправді показує нам що? Український прапор! А ви думали, все так просто? А так писали символісти з Розстріляного Відродження. І так би писало ще не одне покоління, якби те Відродження не розстріляли. Правда, немає такого слова "негасимих" - "незгасимих", "неможливо синій" - це калька з російської "невозможно синий"; укр. краще "неймовірно синій". Загалом, лексика досить цікава: старослов'янізми ("воєдино", "твердь") сплітаються з неологізмами: "плазма".
І... ложка дьогтю: є порожній рядок: "Лягає важко кожна світла зміна". Змістове навантаження фрази занадто обширне... Останні два рядки твору звучать аж надто пафосно: "Пробуджених навіки. Негасимих". Шановна авторко, я тут критикую, бо у вас - шалений потенціал. "пробуджених навіки" - загальник, який відлунює рядком із колись надвідомої пісні "сплотила навеки великая Русь". Їхнє "навеки" протягнуло трохи більше 80 років... Тому я просто раджу (як друг і редактор) утримуватися від подібних фраз (лише тому, що ваш "синій пісок" показує: ви - людина талановита і, я сподіваюся, добре сприймаєте критику, бо, насправді, вас від решти відрізняють не пафосні слова, а оригінальність образного мислення. Гріх на душу візьмете, якщо проміняєте образність на пафос).
Але загалом: поезія хороша. Знову ж таки: запрошую на сторінки "Сві-й-танку". Сподіваюся, редакція "Склянки часу" на те не образиться! Просто, знаєте, як воно буває: читаєш чиїсь поезії, статті, переклади, есеї... і хочеться, щоб у вас було таке саме, "бо добре воно". То і в мене так. Ясно, зі згоди авторів, та, оскільки я дізналася про них завдяки Вам, то мушу запитати дозволу.
3) Баковецька (Рачковська) Ірина Володимирівна "Про рок". Одразу кажу: "нація-реінкарнація" - це жах. Але... ваш Понтій Пілат... Це - щось. Я би просто залишила 2 частину, без 2х останніх рядків (предстати перед правдою претяжко - це гола дидактика). До речі, 4 частина теж сильна. Ви - метафізик від Бога! Біблійними мотивами оперуєте дуже добре! Не Нортрап Фрай, звісно, але... (Нортрап Фрай - вчений, який 40 років досліджував Біблію). І знову ж таки: приєднуйтесь до нас!
Отже, 2:40 ночі. І хоча я сформувала для себе топ-7, але завершу на цьому. Бо... хочу спати. Базових потреб організму ще ніхто не скасовував.
Прошу на мене не ображатися за те, що я не назвала всі вірші надзвичайно хорошими. Бо... я вірю, що кожна людина, незалежно від віку, статі і місця проживання, може рости над собою. І вдосконалюватись. Фраза "ми всі - молодці" не спровокує нікого до роздумів, не змусить писати краще. Але... чорт забирай! Ми таки молодці! А прибрати погані рими і надмірний пафос - не так складно, як повірити в себе, у свій талант. Тому я закінчу так, як зазвичай закінчую розмову з нашими редакторами: "Якщо автори будуть незадоволені вашою роботою: повбиваю!.. І бережіть себе! На дорогах ожеледь!"
Автор рецензії: Сніжана Чепринко.
(джерело:
Кассиопея)
Події в Україні сколихнули весь світ, але принаймі радує те що навіть в такий важкий час для країни проводяться такі мирні заходи. За незалежність нашої держави гинуть наші герої, наші мужні діти і правду кажучи хочеться зберегти хоча б щось, що може виправдати їхні відважні подвиги, щоб принаймі вони знали і вірили, що герої не вмирають. Дійсно творчість Т.Г. Шевченка відіграла чималу роль у житті українського народу. А що тепер!? Чи можливо творчістю допомогти підняти рівень культури і зменшити рівень кровопролиття в нашій країні? Дійсно, чомусь українці перестали цінувати свої власні надбання, ... [ Показати всю рецензію ]
традиції і т.д. Вдячна організаторам творчого поетичного конкурсу, шкода, що багато хто не оцінює одразу мир і мирні заходи. Також влучно сказано редакцією СЧ, що нині око-в-око стоять, глузуючи одне з одного наші співгромадяни, всеж душі споріднені. Не час глузувати, не час радіти, час дійсно змінювати країну. Життя в країні починається з нас самих, а саме по собі краще не стане... Сніжана Чепринко.
Автор рецензії: Олександр Апальков
(джерело:
Літклуб)
Вісник Другого Міжнародного поетичного конкурсу “Чатує в століттях Чернеча Гора” побудовано за алфавітом призвищ авторів, твори яких були взяті до першого туру конкурсного розгляду. Змістовне наповнення цієї книги, попри її рівневе текстове розмаїття, досить вартісне. Нам хотілося показати якомога більше природних віршів. Тому тексти подано в авторьскій редакції.
За вдумливого прочитання збірки, вбачається як минуле, так і події останніх місяців в Україні.
Втім, саме в такі часи, коли люди прагнуть відвертого, чесного і мужнього слова, поети потрібні як ніколи. А для поетів головне – мати ... [ Показати всю рецензію ]
можливість донести свої твори до читача – друкуватися.
Сьогодні ще невідомо нікому хто із наших активних митців-сучасників стане класиком. Але цю роботу, певною мірою, вже нині робить міжнародний літературно-мистецький журнал «Склянка Часу*Zeitglas».
Тож, сподіваємося, що на сторінках нашого часопису виходитимуть у люди ще багато творчих здібностей.
