|
Вістря голосу : збірка поезій
Антоніна Спірідончева
— Видавець Федоров О.М.,
2014.
— 128 с.
— м.Київ. — Наклад 100 шт.
Тверда обкладинка.
ISBN: 978-966-2441-57-4
ББК: 84(4Укр=Рос)6-5
Жанр:
— Римований вірш
Анотація:
«Вістря голосу» – нова книга Антоніни Спірідончевої, в якій тематично зібрані найгостріші і найпоцільніші поезії. Тут злюки і стерви доводять чоловіків до сліз, одинокі в своєму нещасті жінки ховаються в собі, малолітки набираються досвіду через гру, вірші сміються над поетами, поки свідомість готується до чергового Майдану. Втім є у збірці теплі, щемливі, з еротичним присмаком твори – у них авторка чуттєва і мила, якою знаємо її з попередніх поетичних книжок.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
ДАМА СЕРЦЯ
Стояла із мамою й татом під віттям вільшаним
У тихому затінку дівчина – вродою мила.
Волосся дрібні завитки, мовби гроно каштанів,
Лягали на плечі холодні і сяюче білі.
В червоному платті, що срібною ниткою шите.
Трояндою квітне, сердечний ховаючи трепет,
І в рицаря, що свій шолом при арені залишив,
Очима стріляє так тонко, немов з арбалету.
А в того біляве волосся, як топлене млеко,
Яке під шоломом змокріло й взялось завитками,
І очі блакитні, і усмішка лущена, терта,
І в серці гарячому – легкість померти за даму.
Недавно посвячений в рицарі, знатного роду,
Прибув ... [ Показати весь уривок ]
на турнір – одиночка, сміливець, зухвалець!
А ввечері, пил обтрусивши із ніг, її – горду –
Посміє, припавши коліном, просити на танець.
Він виклик прийняв, обернувшись і глянувши косо.
Прекрасна! Але зосередитись слід перед герцем!..
І мріє вона відмовляти йому цілу осінь,
Щоб стати по тім загадковою дамою серця…
Вона така юна, сміється з розмов про заміжжя.
А в замку холодному сіро. І хочеться дуже,
Щоб рицар розвіював сум її тиждень за тижнем,
Допоки їй батько не знайде достойного мужа.
Один нещодавно добивсь – цілував її руку,
Співав серенаду в саду, як цвіркун осмілілий.
Розгніваний татко зіскочив із лави і хутко
З мечем вибіг в браму й обтяв тому рицарю крила.
А цей, – панна стримує подих в тугому корсеті
І трохи збентежено соває пальці в перчатках, –
Молодший з синів, майоратом до нитки обдертий,
Він – рицар без спадку, якому нема що втрачати.
НИТКА ВІД’ЇЗДУ
Нитка за ниткою, стрічка за стрічкою
Більше не втримують – рвуться,
Ті, що, здавалось, єднали навічно –
Тягнуться річкою вулиць.
Речі в багажнику, в серці – отрута,
Швидкість летить з-під педалей.
Те, що боялась про нього почути –
Чула вже… Відстані, далі…
Хоче втекти, розірвати хомута,
Швидше забути сказане…
Ще надто близько, ще долі їх сплутані,
Досі до нього прив’язана…
Скручені гумкою, сплетені, зшиті…
Силою автомобіля
Гума розтягнута рветься бринить і
Боляче гатить по шкірі.
Час з-під коліс вилітає камінням,
Спогадів чорними грудками.
Їх ще попереду безліч, як міни,
Ревом мотору розбурхані.
…Вовняні нитки, злетівши зі спиці
І розпустившись махрово,
Рвуться й лишають в обвітрених китицях
Пам’ять її кольоровою.
Знову дівочі стрічки, як з віночка,
В небі виписують літо –
Вільні, не вплетені і непорочні,
Шлейфом цілуються з вітром…
МАЛЮВАЛА ХУДОЖНИЦЯ МОРЕ...
Малювала художниця море – красивий пейзаж –
Його бризки і блиск яскравіли в тонах акварелі
(Поки стопи вмивалися хвилями, з джинсами аж).
Пізнє сонце прибилось до літньо-похилої скелі.
Недосяжною стала ядуча блакить-глибина,
А під берег хтось крапнув яскраво-зелених парфумів.
Гострі камені, ранені силою моря чи дна,
Обливались водою, тамуючи спрагу, як юні.
А за рамками – пил, вантажівками возять цемент –
Обгинають картину, як воду окреслює берег.
Там будують готелів каскад і новий бізнес-центр,
Для яких у художниці мало чи вмінь, чи паперу. [ Згорнути уривок ]
|
