Олександр Апальков, Петренко Микола, Лазо Сергій : "Склянка Часу*Zeitglas", №72 : літературно-мистецький журнал : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Світлана ГРИЦЮК (джерело: газета "Голос з-над Бугу")

Нещодавно побачив світ черговий номер міжнародного літературно-мистецького альманаху «Склянка часу Zeitglas» (№72, 2014), який друкує видавництво з однойменною назвою (редактор О. Апальков) у м. Канів. Це видання виходить щоквартально трьома мовами і знайомить читачів України, Росії, Німеччини й Австрії зі струмками вітчизняної прози й поезії.

А також у свіжому випуску журналу представлено вірші, перекладені німецькою мовою, переможців I Міжнародного літературного конкурсу на кращий вірш до 200-річчя від дня народження Т. Шевченка «Чатує в століттях Чернеча гора», членів Національної спілки ... [ Показати всю рецензію ] письменників України Любові Бенедишин (м. Сокаль), Миколи Петренка (м. Львів) та Ярослава Петришина (м. Львів).

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Анастасія Краля (джерело: journal)

Залюбки висловлюю підтримку журналу «Склянка Часу», якому дійсно вдається подолати кордони, насамперед безсловесності, штучне віддалення слова від слова, мови від мови. Попри важкий для країни час хотілося б зберегти хоч частиночку культури, писемності для майбутніх поколінь. Усі ми переживаємо важкий не тільки для нашої країни час. Усі ми творці історії, творці своєї країни. Звісно набридло слухати пусті обіцянки кращого майбутнього, хотілося б дійсно вшанувати не тільки пам'ять жертв голодомору, жертв загиблих від атаки в окупованій частині Україні, але й памянути ветеранів 1-шої та 2-гої вітчизняної ... [ Показати всю рецензію ] війни. Дуже прикро, що лише одиниці могли прожити сльози під час розповідей учасників бойових дій першої і другої світових війн. Впевнена, що багато цікавих історій лишилось поза увагою. На мою думку – нас просто оберігали від таких жахливих подій, які пережили наші ветерани.
Особисто я, являюсь читачем журналу «Склянка Часу» лише 1 (один рік), але впевнена, що вихід в світ кожної «Маленької Скляночки» це вже маленьке день народження авторів, перекладачів, художників, зокрема усіх працівників (службовців) видавництва «Склянка Часу» на сторінках, якого побачили очі 2564 автори прози та поезії, 152 перекладача, 144 художника, сподіваюсь, що число нових творчих особистостей буде тільки зростати. Мала змогу ознайомитись з невеликим колом сучасних українських письменників і закордонних, які завдяки своїй майстерності творять нове життя.
Письменник – людина, що пише художні твори, особа для якої літературна діяльність є професією. Коли письменник займається політикою, він повинен діяти, як звичайний громадянин, звичайна людина, але не як письменник.
Якось у мене запитали : «Ти що? Та хто такі письменники? Та що вони можуть?!» Спочатку дійсно засмутилася, розуміючи, що коли він без розуміння, він не може нічого, але з часом помічаєш, що і справді існує золота ниточка, котра змушує життя йти своєю дорогою і цю ниточку можна назвати лише одним словом – віра!
На превеликий жаль українські політики забули про звичайнісінький народ, котрий ледве виживає. У наш час кожен має для себе певний досвід, певний приклад, хоч ми і живемо у більш розвинених умовах відносно того як жили наші предки, та все одно ми можемо на папері зобразити життя сьогодення і боротьбу за завтрашній день. Звісно письменники, поети це надзвичайні люди, котрим не годиться мати відношення до політики, але на превеликий жаль саме звичайнісінький народ являється основою творення влади і високо посадовцям не слід про це забувати, не слід забувати про народ України, який і є основою творення влади.

Анастасія Краля

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Наталка МАТЮХ (джерело: journal)

Спочатку мені здалося, що в часописі значно сильніша проза, оскільки я зумисне спершу читала тільки її — власний жанр, постійне особисте римування, зрештою, надокучають, Отож від душі насолоджувалась оповіддю про славетну київську княгиню («Ольга — первая женщина в русской истории» Лео Сіверса), психологічним дослідженням людських якостей («Пена на губах» Г. Померан-ца), витонченою художністю, ліризмом («В чужом пиру похмелье» О. Апалькова).
Потім настала черга поезії. Тут, звичайно, багато важить співпадання смаків. І найближчими по духу, найзрозумілішими були мені О. Підлісна, І. Ютін, М. Дреганова. ... [ Показати всю рецензію ] А. Корінь нікого, мабуть, не
залишить байдужим, розтривоживши душу оригінальною колоритною свіжістю, істинною народністю.
Добре, що дали безсмертного Рільке! Класика обов'язково мас бути присутньою як своєрідний оберіг, надто для молоді...
Бажаю «Склянці Часу» бути завжди такою бажаною, жаданою для того, хто хоче втамувати жагу Прекрасного.
Наталка МАТЮХ,
член Спілки письменників України.
м. Харків, Україна.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Николай Петренко (джерело: zeitglas.io.ua)

Пора доказать, что
- помимо смолоскипов-осипозинкевичей, фолиолий и прочих кальварий есть склянка, которая уже занимает достойное место на литературном рынке страны и не только,
- склянка именно в часе – обладающая мощным потенциалом, стремительно развивающаяся, в отличие от застывших самолюбованческих издательств,
- склянка уникальна – без комментариев,
- что наряду с подеревяно-неборачными и жадано-издрыковыми андухронами, перецеловавшими друг другу все задницы, есть и другие имена, не менее, а то и более интересные, которых открывает и ещё очень много откроет цайтглас,
- люди всё-таки ... [ Показати всю рецензію ] будут читать нас, а не всякую дребедень,
- мы можем и дадим прикурить москалям и прочим заносчивым и агрессивным нациям как в издательской, так и в духовной сфере,
- что иметь мозги и душу – неубыточно.
Одним словом, через склянку часу – в бессмертие!

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Валерия Влащик (джерело: Сайт журналу СЧ)

«Давайте говорить друг другу …»
(Нелитературоведческое апологетическое, сугубо субъективное, Вячеславу Пасенюку - единому в шести лицах - вместо письма)

Повод: «Склянка Часу», № 72. Роман Шилуцкий, «Сто одиночеств Э.Д.»
Какой вы настоящий, какой вы благородный, благодарный и благодатный, Роман Шилуцкий! Как много когда-то живших и ещё живущих замечательных людей, а ещё и выдуманных их гением персон вы вместили в своё девятистраничное эссе! Которое проглатывается и глазами, и сердцем, и памятью в одно мгновение. Которое – просто песня, торжество нетленной любви («Смерть! где твоё жало?»), ... [ Показати всю рецензію ] диковинный цветок на алтарь памяти Э.Д., Эмили Дикинсон.
Вы и сами – диковинный цветок. Цветик-многоцветик не в своей сказке, в не своей сказке, – и даже в далеко не сказке. Вы можете засмущаться и начать открещиваться от сравнения с цветком, да ещё и диковинным. Ладно, не цветок, пусть просто героическое редкое растение, невесть как возросшее на скудной и неблагоприятной – для полнокровной жизни таких пришельцев – донецкой почве. Но не фрукт. И не овощ. Тем более в сленговых значениях этих слов. Может быть – папоротник, изумительный резной папоротник (мужской! не цветущий! но и без этого прекрасный!).
Роман-Марек-Вячеслав, вы столько лет стоически держите на плечах каневско-апальковское детище всем своим трудолюбием и интеллектуальным разнообразием, так щедро одаряете, одухотворяете и вочеловечиваете его, что это тоже некий подвиг самоотречения и верности (кому? чему? - но в лице славного журнала с таким необычным и притягательным именем «Склянка Часу»; попутно щедрая хвала придумщику этого названия и главному редактору «СЧ» Александру Апалькову).
Я так благодарна вам буквально за все (до единой строчечки) ваши писания, за их густонаселённость персоналиями, ассоциациями и реминисценциями, за смешение времён и мест, за сермяжную правду (homespun truth!) о нашей действительности, за ноль конъюнктурщины и популизма, за многомерный духовный и образовательный уровень, за неуловимо-точную меру отстранённости (и остранённости), за стопроцентную узнаваемость в них духа нашего странного времени, за – last but not least – щемящесть (от «щемящий») и целомудрие. За то, что вы, быть может, один из последних книжных и энциклопедически образованных нестареющих мальчиков моего поколения в наших непростых краях. За – при бесспорном писательском таланте – практически идеальную грамотность письма (ох, далеко не всем дано). В конце-концов, ещё и за то, что я сама, как мне кажется, именно так вот бы и писала, если бы я была а) мужской особью, б) истинно пишущей личностью. Таки ощутимо, что вы с И.Б. рядышком в мае родились, есть у вас много чего общего (из того, что глубинно и важно).
Ваше эссе об одиночествах Э.Д. – это такой сгусток письма, которым можно жить – дышать, питаться, расти (даже и не в переносном или метафизическом смысле) – много и долго. Это ли не радость? (И только ли для меня?). «Нероман» и другая ваша исповедальная проза – столь же насыщенное писание для ума, сердца и души интеллектуального страждущего и серьёзного читателя. На какую полочку я бы поставила «Нероман», «Десять существительных на –мя», «Птица вольная, птица невольная», «Альбомчик», «Как я не стал совписом» (и всю другую ранее изданную прозу, и все ваши эссе, и все стихотворные сборники тоже), кому в соседство? Да поближе к тем полкам, где стоят книги моих вечных и неисчерпаемо любимых М.Ц. и А.А., А.Б. и Б.А., И.Б. и О.М., Б.П. и В.М. (можно бы и дальше перечислять!), откуда томики то и дело выдёргиваются для совершения таинства общения. Вы – настоящий поэт и просветитель в ряду тех величин, которым наследуете. Паломник речи, славный рыцарь большой литературы, скромный атлант словесности. Для меня «Склянка Часу» не вообразима без ваших включений. Как хорошо, что вы с Александром Апальковым нашли друг друга, какое это везение для многих из нас (я уверена) – и простых читателей, и непростых писателей «Склянки Часу». Везение и большая честь. Слеп и глух тот, кто этого не понимает и не ощущает. Dixi.
20.01.2015 г.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: А.Васильєва (джерело: ТРК РОСЬ)

Телепередача про журнал "Склянка Часу", №72 та одноіменне видавництво.

Автор рецензії: О.А. (джерело: neizvestniy-geniy)

У грудневому номері 72 журнал „Склянка Часу*Zeitglas” публікує оповідання Олександра ВОЛКОВА „ВЕРУЮ”, Валерія Маруги „ІНТИМНИЙ КОНФУЗ”, Юрія БАЛЮКА „ЛЕТЮЧИЙ ГОЛЛАНДЕЦЬ”, новели Галини МАКСИМІВ «ГАЛСТУКИ ДЛЯ БІЛИХ МІШКІВ» та Любові ДОЛИК «ДЗВІНОК» .

Розділ Альтернативна проза представлений оповіданнями Геннадія МОЛЧАНОВА „БРАТ ЗА БРАТА”, Ольги КУЛЯШИ «СОЛНЦЕ УМИРАЕТ НА ЗАПАДЕ», В`ячеслава МИТРОГИ «LA GRANDE GUERRE», Лідії ШЕПЕЛИЦЬКОЇ «ДО ЗАВТРА», Марії МАЦЬКІВ «НА КРАЮ», Ірини ШЕВЧУК «ОБЕРІГ ДЛЯ СИНА».

У рубриці Вітчізняний роман продовжено публікацію нового роману Олександра АПАЛЬКОВА „МАША ... [ Показати всю рецензію ] И НАТАША” та завершено публікацію роману Вдада НАСЛУНГИ „ЗИМОВА ВІДПУСКА”.

ПОЕЗІЯ представлена творами Миколи ПЕТРЕНКА, Ольги ТИТАРЕНКО, Ярослава ПЕТРИШИНА, Любові БЕНЕДИШИН, Сергія ЛАЗО, Геннадія КОНОНОВА, Інни КОВАЛЬЧУК, Дмитра ЧИСТЯКА та новітніх молодих українських авторів.

У рубриці Сучасна поема побачив світ твір В`ячеслава ПАСЕНЮКА, „ТРАВКА -БУКВИЦА”, де автор між іншим пише:

Дорога времени крута: не подберёшь лекала.
Займи терпенья у крота, не мудрствуя лукаво.

И не цепляйся за кусты,
за выступы желаний:
бессмысленно кровавить рты
в процессе изживаний.

В том есть, поверь, особый смак,
чтобы утратить стрелки:
ведь дабы тик менять на так, достаточно тарелки.

И боже правый упаси, к концам сводить начала:
рубахой честно паруси, дожёвывай мочала!

Куда ни глянь, всё лавр да лавр –
награда измельчала.
Ты попроси за все дела слепую ветвь анчара.

Розділ Критики та есеїстики друкує нарис Романа ШИЛУЦЬКОГО „СТО ОДИНОЧЕСТВ Є.Д.”,
.

Галерея журналу представляє нові твори українських художників МИХАЙЛА БОЙКА, НАДІЇ МИХАЙЛИЦЬКОЇ, АНАТОЛІЯ ТВЕРДОГО, ОЛЕКСІЯ ШЕВЧЕНКА, ОЛЕКСІЯ МАРТИРОСОВА, ЛЕОНІДА МИСЬКО, МИКИТИ РАЧКОВСЬКОГО

[ Згорнути рецензію ]