|
Відьми і любов
Лерія Кот
(Переклад:
Лерія КОТ)
— Видавництво книг "Лілія",
2015.
— 96 с.
— м.Хмельницький. — Наклад 911 шт.
Можливість автографа.
ISBN: 978-617-7184-66-8
ББК: 84(4УКР)
Жанр:
— Поеми
Анотація:
У книзі змальовані містичні постаті, Сатана і Бог,також проблеми життя та смерті, воскресіння та любові, добра, зла та віри. Сюжет викладається від імені головної героїні, яка потрапляє у різні містичні пригоди, воює з нечистою силою, йде до цілі, а ціль її бути з коханим. Та чи зможе вона досягти цієї цілі, чи може треба буде заплатити страшну ціну, та чи погодиться на неї?
Ідея цієї книги з'явилася ще в 2011 році, коли я ходила до 9 класу, і ось настав той день коли видавництво книг "Лілія" допомогло втілити задум в реальність. Це не звичайна збірка віршів, це поема. Вона увібрала в себе не лише почуття і переживання автора за певний період часу, в ній розкривається неочікуваний сюжет про любов, віру, проблему добра і зла, а якщо вчитатися, то можна знайти й філософічний підтекст. Кожна частина поеми закінчується проханням головного героя до вищих сил, а тобто молитвою
|
Лінк із зображенням книжки:
|
2
Й заклинання прочитала,
Щоб в пекло потрапити.
Потрапити туди мала,
Щоб ту відьму проклясти.
Вбити, чари зняти,
І замахнулася ножем.
Постаралася серця не мати,
Але ми християни так не можемо.
Тихо відійшла щоб злякати,
Та вона безстрашна.
Як це так серця не мати,
А вона не має, й світу вона винна.
Винна, що долю людську
Зламала в свою користь.
Проколола як кульку,
Де ж у відьми є совість?
В чари огорнула,
Та слідкувати демонів послала.
Відьма б любов подарувала,
Якби не кришталеву мала.
Бо кришталева горда, зла,
Бо кришталевої й шматка жаль.
Бо кришталеву не змогла,
На ... [ Показати весь уривок ]
те вона й кришталь.
І любов не подарувала,
І з життя пішла.
Та перед смертю не розчарувала,
А лише заплакала.
А мені тепер з тобою возитися,
Розчарувати просити.
Чи мені тобі вклонитися,
Чи навчити тебе любити?
Ах, кому я говорю,
Серцю кришталевому.
Пропливеш по морю,
Та пропливеш не по справжньому.
Бо любити ти не вмієш,
І ніколи не вміла.
Ах, так може ти не хочеш,
А тільки чарами мучила.
- Ах - зітхає на все те.
- Я вміла і любила,
Та зимою серце снігом замела.
Тоді ще я бездумною була,
Була як ти - немов у чарах,
Сиділа немов зачарована.
Шпигувала поглядом за ним по барах,
Хоча й любила не мільярдера сина.
- Ах он як ти - крикну я.
- Лише гроші дорогі тобі.
Зачарована його сім’я.
Побажала серця б ти собі.
- Не зупиняй відьму на півслові,
Бо не бачити тому хлопцю волі.
Волі від чар моїх неземних,
Від очей, що сняться моїх.
- Ах ти так, то слухай,
Прийшла сюди тебе проклясти.
То чому тягну, ай ай ай.
Тепер можеш і не мріяти,
Проклинаю я тебе.
І все, сказати нічого.
Те що в світі мені любе,
Не зачіпне й краєчка серця мого.
Відпусти його, чари зніми,
Не муч мене і його.
- Ой боже, які ми стали,
Ой ой ой ой .
А роги золоті не хочемо?
Чи такого попросити не можемо?
Ах, бо в нечистої сили просимо.
Та ні, ти змовчиш.
- Ні, не змовчу ніколи,
І доб’юсь мети без зла.
- І було таке коли,
Я б і без зла все змогла.
- Сльози з очей впали,
І відьма немов розтала.
- Що з тобою відьма?
Чи ще проклясти словами сімома?
- Ах, якби ти благословила,
Душу мою невинну.
Я ж тоді як ти була!
То чари прожену.
- Що злякалася?
Тобі померти не хочеться.
Ти забарилася,
Тобі прощення хочеться.
- І вже розтала як сніг,
Провела рукою й мовила
- Він любити мене не міг,
А я все ловила його на думках.
Так знай, чари вже знято,
Не політаю в небесах,
Не потрібне мені й золото.
-А що ти хочеш дика?
- Не зви мене так.
- Жареного, вареного індика,
А все це чи не так?
- І вже хриплим голосом
- Як знай, а мене не забувай.
Хай і коса моя колосом,
Та мене не покидай.
- От чого ти забажала,
Тут я не лишусь.
- Відьма тихо заридала,
І тут я схаменусь.
Це не демон, це не тьма,
Це колишня безпомічна леді,
Яка колись любила кого і я.
Та як могла я це впустити,
І думати як зла з землі.
З землі де чисті душею люди.
Та не по своїй волі,
Я до такого дійшла.
Любов голову з крутила,
І ледь ось ця відьма не померла.
Не довго я думала,
І відьму запитала:
- Що ти хочеш?
- Це ти мені говориш?
- Та що мовчиш?
- Благослови, не пожалкуєш…
- Ох це так, благословляю.
А про це не пожалкую?
Тебе я прославляю.
А чи чим не захворію?
- Ні, дякую тобі,
І все сказати нічого.
Але ж вже не собі,
А тобі добро зробити можу.
І на твоє благословення,
Таке щире й чисте.
На тобі моє прощення,
Таке щире й золоте.
Я піду, а тобі в рай потрапити,
І щастя мати.
- Якби так все не забути,
І мені потрібно собою бути.
Ну все прощай-прощай,
Удача словом не мине.
- Мене не забувай,
І думками згадуй мене [ Згорнути уривок ]
|
