Книголюбам пропонуємо
купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх видів книг,
окрім електронних. www.vsi-mebli.ua
Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Книжка
"Склянка Часу*Zeitglas",№74 : літературно-мистецький журнал
Червневий номер 74 журнал „Склянка Часу*Zeitglas” публікує твори 35 сучасних авторів України та Канади. Номер ілюстровано художникавми Володимиром Тарасенком та Олексієм Мартиросовим.
Примірники журнала можна придбати, післяоплатою 55 грн., (плюс вартість пересилки)
(при замовленні понад 5 примірників, вартість кожного становитиме 50 грн.)
замовивши в редакції :
Міжнародний літературно-художній журнал «Склянка часу * Zeitglas» виходить з 1995 року одночасно українською, німецькою та російською мовами. У вересні вийшов номер, присвячений 20-річчю журналу. 160 сторінок кожного випуску засновники позиціюють як платформу з рівними можливостями як для початківців, так і для відомих авторів.
«Журнал «Склянка Часу * Zeitglas» ніколи не видавався за рахунок держави, письменницьких чи інших спілок, грантів, «добрих дядьків». Із самого початку 1995 року й понині він видається на засадах самофінансування. Просто всі кошти, що надходять від реалізації журналу, ... [ Показати всю рецензію ]
продажу книжок його авторів, листівок, спрямовано на видання чергових номерів. Причому вся редакційна робота виконується волонтерським чином, безплатно. Хтось усміхнеться. Ну й добре…», – ділиться Олександр Апальков. Більшість номерів завантажують в електронному варіанті на сайті часопису.
Нещодавно у Каневі відзначили двадцятиріччя існування відомого за межами міста літературного журналу «Склянка часу», який виходить трьома мовами: українською, російською та німецькою.
Творчу зустріч, присвячену річниці заснування журналу та видавництва з аналогічною назвою, проводив його редактор Олександр Апальков. На заході були присутні постійні дописувачі журналу, які приїхали зі всієї України, та запрошені гості.
«Журнал живе 20 років і мені приємно видавати його тут. Мені пропонували змінити місце видання журналу. Але є така чудова приказка: «Де ти знаходишся, там і мусиш працювати». ... [ Показати всю рецензію ]
Я тут живу, тут живуть мої діти, моя сім’я», – радісно відкрив захід Олександр Апальков.
Першим до всіх присутніх звернувся міський голова Канева Ігор Ренькас, який з його слів, давно знайомий з головним редактором та його творчістю.
«Сьогодні видатна подія для Канева. Адже спочатку я не вірив у вихід журналу, але він існує та переконаний - буде існувати. Своїм журналом Олександр підтримує художню та літературну цінність міста. Дякую, що ти є», – резюмував міський очільник та нагородив Олександра Апалькова почесною грамотою.
У відповідь, головний редактор журналу «Склянка часу» подякував міському голові та відзначив, що окрім нього, над створенням журналу працює ще маса талановитих людей.
«Я хотів би, щоб ви щиро привітали одну людину, завдяки якій цей журнал сьогодні є у Каневі, завдяки якій і є сьогоднішнє зібрання – це моя дружина Ірина Олексіївна Апалькова. Це вона знайшла мене у нетрях Харкова, звідти забрала у Черкаси, ну а звідти ми перебрались сюди», – розповів Олександр Апальков.
Крім того, своїми словами привітання в ході заходу мали також можливість поділитись постійні дописувачі журналу: В'ячеслав Пасенюк, Анатолій Крим, Володимир Єременко, Микола Москалець, Микола Шамрай та інші. Також були присутні і художники, які доклали руку до створення ряду ілюстрацій для видання. Зокрема, сестри Морозові, Анатолій Леонтьєв, Олена Білик та ін.
«Існування журналу не можливе без мистецького підґрунтя. Тож художники, які створювали ілюстрації для журналу посідають надзвичайно важливу роль», – розповів Олександр Апальков.
Зауважимо, що після творчої зустрічі, присвяченої двадцятиріччю журналу «Склянка часу», всі запрошені мали змогу поспілкуватися із улюбленими авторами, придбати їх книги та отримати автографи. А зважаючи на тенденцію зменшення друкованих ілюстрованих видань, наші журналісти прийшли до висновку, що двадцятирічне видання літературного журналу у Каневі справді можна вважати чудом.
Приємно було взяти до рук журнал «Склянка часу» №74. Насправді Ювілейний випуск, святковий вигляд, в першу чергу завдяки барвистим малюнкам Володимира Тарасенка. І вміст цікавий: почали друкуватися твори конкурсу “Zeitglas-2015 “. Дозвольте мені згадати тут про деякі з них, викласти свою думку.
Першим прочитав «Над кручею» Віктора Полянецького, в переліку авторів він же Палянецький. Відчуття ніби це Панас Мирний або Степан Васильченко писали. Різниця тільки в тому, що вони про п’яниць писали, а тут про наркоманів. Україна майже не змінилась, усе ще наприкінці ХІХ століття. В усякому разі автор ... [ Показати всю рецензію ]
оповідання точно ще там.
Марина Левандович, «Вот идет человек». Незрозуміло, для чого це написане. Це що – типові селяни, українці? Хіба можна так не любити людей?
«Мирний край» Юрія Шеляженка. В творі є хоч якась філософія, намагання зрозуміти життя. Автор передає наше безсилля перед обставинами, але разом з тим породжує впевненість.
«Кіборг» Петра Гайворонського. Гарне, на мій погляд, оповідання. Може не дуже літературне, але вірне.
Назарій Вівчарик, «Зустріч у кафе». Просте оповідання, але вмістило багато почуття. Вітаю успіх автора, бажаю йому позбавитись суржика.
Андрій Костюченко, «Практически Бах». Хоча оповідання схоже на анекдот або гумореску, воно висловлює важливу думку: «В кожній душі є місце для прекрасного».
«Спаси, Господи, ім’я моє» Володимира Комісарука. Сюжет цього твору, мабуть, набагато більший, ніж надане оповідання. Здається, що це обрізана повість, кінець її ніяк не витікає з попереднього тексту».
В кінці свого опусу не можу не згадати ще два твори, які не є конкурсними. Перший – це новела Анатолія Крима «Антисеміт». Як завжди – блискуче. Справжня література. До речі, новела нагадує життєві перипетії Магди Геббельс, дружини відомого поплічника Гітлера.
Другий – «Вінець Івана Котляревського», автор Василь Калита.
З цікавістю прочитав нарис. Хоча усі знають Івана Петровича Котляревського через його «Енеїду», та мало кому відомий його життєвий шлях. Нарис не тільки написаний добре, з любов’ю і повагою до класика, він корисний для читача.
Иногда все формы литературного взаимодействия основаны на формах общественних отношений. Ведб мы жили и живём в классовом обществе. Враждебные литературе течения алкоголиков, педирастов, проституток и геев будут резко притягиваться друг к другу. Почему же тогда людям хорошим, простым не тянуться к этому классному журналу... Давайте подписываться! Я это сделал именно сегодня, жаль, что не успел на весь год.
