Олександр Апальков, Єременко Володимир, Фінкель Леонід, Крим Анатолій : Літературно-мистецький журнал "Склянка Часу*Zeitglas",№78 : журнал : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Влащик Валерия (джерело: Фейсбук)

В октябре 2015 года отмечается 20-летие литературно-художественного журнала "Склянка Часу"/"Zeitglas", основатель и главный редактор - Александр Владимирович Апальков, изд-во - Фонд Склянка Часу, Канев-Мёнхенгладбах.
Сердечно поздравляю Александра Владимировича и всех энтузиастов и трудоголиков, причастных к жизнедеятельности сего симпатичного трёхъязычного журнала, и желаю дальнейшего развития и процветания нашему юбиляру с чудесным именем "Склянка Часу"!
Приятно, что в истории журнала есть и мой - более чем скромный - след (а также в истории множества других проектов издательства "СЧ")

Автор рецензії: Сумирний (джерело: Клуб Поезії)

(На вихід журналу «Склянка Часу», №78, 2016)

Як ми знаємо, письменники пишуть по-різному: наш Шевченко зауважував «Вип`єш чарку – схаменешся,
Вип`єш другу – стрепенешся,
Випєш третю, – в очах сяє –
Думка думку поганяє.»
Кобзарю наслідував і німець Герхард Рот, наприклад, котрий співав спершу гімн живильним властивостям доброго вина: «Вип`єш – і світ раптово набуває метафізичного характеру…»

Сама назва журналу «Склянка Часу» спонукає придбати й прихилити його, мов напій, утворений бродінням творчої мислі письменників сьогодення. Адже журнал цей не друкує корифеїв минулого. Читаємо його ... [ Показати всю рецензію ] гасло на розвороті першої сторінки: «Склянка Часу – літературно-художній журнал для усіх форм самовираження, котрі придатні до друку. Формат 17/26 см.
Обсяг 160 стор. Виходить раз у квартал. З 1995 року ми даємо рівні можливості маститим і авторам-початківцям. Одночасно українською, російською та німецькою мовами. Передплатою, через мережу книжкової торгівлі Склянка йде до читачів України, Росії, Німеччини та Австрії…»
Журнал, як мені вдалося з`ясувати, і справді виходить стало із 1995 року по нині. Тобто 21 рік поспіль. Кожне число окремим паперовим виданням, із 2000 року кожний випуск ще й дублюється електронною версією. Цей контент поширюється і-магазинами Кассіопея (Україна), на іноземних ресурсах Amazon.com, Barnes and Noble, Tunes Dobra Book (США) тощо. Журнал має непоганий власний сайт, причому на українській платформі http://zeitglas.io.ua/
Тож, який такий «метафізичний характер» (підемо вже за паном Ротом) має №78, давайте поцінуємо разом зі мною.
Я беру свіже число журналу, як японська авторка Йоко Тавада що живе у Гамбурзі, бере свою кішечку на коліна. Японці це допомагає знайти творче натхнення… І знайомлюся із його текстами. А їх у журналі багато. Значно більше ніж у журналі «Радуга», котрий я днями прочитав.
Сімдесят восьма «склянка» подає твори 21 автора. У прозі – шість, у поезії – 12, есеї – 3 + один художник. Щоправда художник Єременко Володимир виступає ще й талановитим есеїстом. Тож з нього й почнемо, бо саме так я і читав журнал. І ось що він пише між оглядом авторів минулого номеру номеру журналу: «За минувшие 20 лет “Склянка Часу” подарила свободу сотням авторов литературных произведений. Именно свободу. Даже гениальная мысль литератора остается лишь узником его разума, пока не выйдет на волю, будучи опубликованной… Украина погружается в трясину грызни чуждых нам верхов за власть и безмерного обнищания низов. Аналитики из зомбоящика говорят, что страдает не только Украина, но налицо, мол, мировой кризис. Мы привыкли понимать кризис как периодически повторяющееся расстройство или падение экономики. Сейчас слова “периодически” и “экономика” – лишние. За нынешним кризисом не последует подъем. Мы всем миром вошли в эпоху системного кризиса человечества. Речь уже далеко не об экономике. Речь об усталостном надломе человечества, о захламлении мира ненужными вещами, о падении достоинств человека (благородства, честности, милосердия), о лавине извращений, о поражениях духа и победах потребительства…» Далі оглядач дає розгорнуті (шо нині, на мій погляд, вкрай нечасті рецензії на значну кількість творів «склянчан» минулого випуску. А завершує свої роздуми пан Єременко цілком оригінально: «… Нас ждет Война. О мире можно только мечтать. И тихо радоваться ему. А ожидать нужно Войну, ожидать всегда, и быть готовым к ней. То есть, быть готовым умереть внезапно и мучительно.
Чтобы спастись, хотя бы на прощанье, мы должны принять иудаизм. Это второе моё ноу-хау. Не посадить на наше Тело иудейскую Голову, но именно самим принять иудаизм. Мы все должны стать иудеями. Только так мы – гои – сможем выйти из своего ничтожного сословия. И не только выйти, но и войти, – влезть во всемирную власть, в “элиту”, в Каганат».
Цікаво, чи не так?
Застережу, есей пана Єременка «Троянский конь» слід читати увесь. Він написаний талановито, із гумором, саркастичними пасажами та сміливими гойданнями на вихвалці сучасного літ-простору.
Із інших публікацій ми взнаємо нашу дійсність і навіть дещо більше про загальний «портрет» літератора України, Росії, Ізраєлю.
Знаний драматург та скандально-відомий своїм романом «Украинская каб(б)ала» Анатолій Крим презентує нарис про другий бік творчого життя Леоніда Фінкеля, а сам Леонід поданий розлогим філософсько-несумним твором «Наедине с жизнью», де пише от що: « …О чем думаю, долгими часами бессонницы? Чего боюсь?
Ну, во-первых, бессмыслицы существования. Жена Раиса не так часто пользуется моими услугами при покупках. Наверное, не устраивает мое выражение лица. Недавно заходим в магазин. Наблюдаю за дамой. Одну картофелину взяла, повертела, рассмотрела, положила на место, затем другую взяла. Минуту раздумывала, затем вернулась к прежней. Ушла. Снова вернулась. Перебирает. А в это время продавщица засунула голову в холодильник и что-то там ищет. Голова в холодильнике, а все остальное – наружу. Постоял, посмотрел. Жить почему-то расхотелось…»
По ходу читання я знайомлюся із чудовою поеткою Євгенією Більченко. Сім сторінок, відданих журналом під її зовсім свіжі віршовані роздуми та жучки чорних літер:
«На том свете гарсоны наш покрывают счёт.
На том свете в костёлах греют вином с борщом.
И, согласно индийским правилам вечных Вед,
Святой Пётр переводит души на красный свет…»

Раджу усім, хто ще не знайомий із творами цієї майстрині художнього слова, почитайте її твори! Не полінуйтеся набрати в і-неті її прізвище. Відкриєте для себе світ. Він мов неприбраний стіл Мьоріке… А ще раджу прочитати твір, жанр якого я не наважився визначити. Написав його Юрій Шеляженко, назвавши «Федераліст». У ньому йдеться про Самуїла Чейза та Сполучні Штати і не тільки.
Приємне враження залишається і від рим Володимира Глущенка із Слав`янська, поетки Олесі Григор`євої із Києва, Сергія Левченка із Черкас.
А вже коротесенька новела Олександра Волкова «Солдатик» нікого не залишить у байдужому спокої, почитайте!
Деякі із «героїв» творів публікацій журналу живуть у кожному із нас. А якщо і не в нас, то поруч із нами.
Тож хочу побажати усім нам побільше живих літературних журналів, одним із яких і є «Склянка Часу».

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Ерёменко Владимир (джерело: Сайт журналу СЧ)

"Не будите спящую собаку". Так выразился Джефри Чосер еще тыщу лет назад, или около того. И это выражение считается верным. Но я против. Будите меня! Хочу лаять и кусать – как и положено здоровому псу. Он должен быть всегда в форме. Иначе может проспать всё.
В "Склянке Часу" № 78 вышел мой материал "Троянский конь". В первой части я говорил об авторах 76-й "Склянки", во второй – о текущей катастрофе Украины. Сегодня на сайте "Склянки" обнаружил несколько откликов на мой материал – точнее, на первую его часть (о второй части – ни гу-гу). Так вот, мой материал не замышлялся как критический обзор. ... [ Показати всю рецензію ] Больше того, об этом я предупредил читателей. Но читатель всегда жаждет отклика на свои сочинения. И не просто отклика, но отклика дивного, обнимающего и целующего. На талант некоторых авторов я указал. Они, те, кого я полюбил, молчат. Я страдаю от безответной любви. Почему молчат? Сказали бы, блин, что я крутой профи. Язык не отсох бы. Нет, молчат.
Зато высказались другие, которых я не обласкал. Наехали на меня три дамы разом: Шевернога, Hannaruchay и Valeria. На афронт последней я уже ответил. Не могу обидеть молчанием и двух оставшихся.
Шевернога и Hannaruchay вымазали меня дегтем и вываляли в перьях.
Шевернога, прежде чем опускать меня ниже плинтуса, сообщила о своем праве делать это – то есть, что она "кандидат філологічних наук і магістр мистецтвознавства". Я, признаюсь, испугался. И не напрасно. Первым пунктом Шевернога сообщила мне, тупому, что "стаття, особливо критична, має певну структуру, а головне – не починається з докладної розповіді про себе".
Дико сожалею и ничем не смогу помочь. Настоятельно повторяю, что критических статей не замышлял, но высказал свои – читателя – чувствования. Вынужден сознаться также, что я, соображая любой материал, никогда не выстраивал никаких "певних структур", не выстраиваю и выстраивать их не буду, а начинаю текст так, как мне нравится. Почему я поступаю именно таким образом, объясню в конце этой записки.
Вторым пунктом раздраженная Шевернога стерла меня в порошок, прозрачно намекнув, что я "ретельно завуальованими спробами" объяснял в моем материале, "чому не друкувався до н-ного віку". То есть, что я "маловідомий". И что "маловідомий – це діагноз".
Проблема Шеверноги в том, что, ослепленная отвращением ко мне, она не выяснила для себя, что я "відомий" – автор девяти книг, большая часть которых завоевывала (без крыш) первые и призовые места на книжных ярмарках Украины и в литературных конкурсах России.
Далее Шевернога прочла мне лекцию насчет красоты. "Поняття краси – надто складна філософсько-естетична категорія. Спитайте в будь-якого нинішнього художника, і він вам на пальцях (курсив мой, – В.Е) пояснить, скільки краси є в потворності. Тож, якщо моно-но-аваре Ганни Ручай – "нечто противоположное красоте", то це, здається, комплімент".
Тут целый букет подлогов. Выражение "нечто противоположное красоте" дано на русском среди украинского Шеверноги, и, таким образом, это сказал, вроде бы, я. Отнюдь. В моей публикации такой фразы нет. Но тот, кто прочитает Шеверногу, решит, что так сказал именно я. А это ложь. И банально подлый прием. Так делали коммунисты (уж не оттуда ли Шевернога?) – шили "дело" врагам народа белыми нитками и за это "дело" ставили к стенке и по стенке размазывали. И, наконец, мне ни к чему "спитати в будь-якого художника", потому что я сам художник. Русским словом оперирую полстолетия и столько рисую и пишу этюды (гуашью). Выставлялся в Украине, в России, во Франции. Кстати, если Шевернога прозреет после яростного ослепления, она может увидеть на обложке 78-й "Склянки" несколько моих рисунков.
Совместимость красоты и уродства для меня не пустая фраза. Союзу красоты и уродства, в частности, посвящен мой культовый, как говорится нынче, рассказ "Луна Аш-Гамахо".
Имеется еще один подлог Шеверноги. Вот ее фраза: "І не клопіт автора, що хтось (то есть, я, – курсив мой, – В.Е.) вважає імпрессіоністичні твори" – "погоней за красивостью". В моем материале нет и "погонь за красивостью". Нету! Читатель Шеверноги – будь осторожен! Лучше прочти мой материал.
Да, я упустил "моно-но-аваре". Шевернога жутко, конечно, осерчала на меня: "Якщо авторові не вдалося подужати (опять же, курсив мой, – В.Е.) "Гендзі моногатарі" Мурасакі Сікібу, то міг би почитати російськомовну статтю з Вікіпедії".
Оставляю возможность Шеверноге добывать энциклопедичность из интернета, а сам по традиции обращаюсь к авторам, выверенным историей.
То, что я выделил выше курсивом, – свидетельство ярости Шеверноги, жаждущей потоптаться по моим ребрам и, даже, глядишь, хлебнуть моей крови.
Если по гамбургскому счету, я смеялся, читая Шеверногу. Всю жизнь придерживаюсь принципа Жюля Ренара: "Мы пришли в этот мир, чтобы посмеяться". И, если некий "кандидат філологічних наук і магістр мистецтвознавства" меня рассмешит, – это чудесно.

Касательно Ганны Ручай.
Hannaruchay поддержала меня тем, что, мол, "Троянский конь" цього разу вже схожий на статтю". Я был польщен. "Можу дати, – продолжила, однако, Hannaruchay, – єдиний коментар, та й той – фразою з рязанівського фільму "Гараж": "Ну, навешивать ярлыки – это мы обезьянам не отдадим!" Лицемірно відхрещуємося от "совєйського", а мислимо категоріями соцреалізму".
Обезьяна – это я? Весело, клянусь. Насчет "лицемірно відхрещуємося от "совєйського", а мислимо категоріями соцреалізму" – это не ко мне, Hanna. Совершенно определенно – это к Шеверноге. Она, а не я, озабочена "певними структурами" при изготовлении статей. Как раз отрицанию соцреализма я обязан тем, что не печатался в центральных журналах при Советах.

Никаких "певних структур". Я исповедую высший и единственный принцип творчества – абсолютную свободу воображения и абсолютную свободу выражения воображенного.

И на посошок. Чистая логика. Если автор (я) не по душе читателям моего материала (Шеверноге и Ганне), возможны две взаимоисключающие причины этого:
1. Автор (я) бездарен, глуп, с промытыми мозгами и пр.
2. Читатель (Шевернога и Hannaruchay) бездарны, глупы, с промытыми мозгами и пр. Почему, любопытно, обе дамы рассматривают как истину в последней инстанции только первый вариант? Шевернога и Ганна ни в коем случае не допускают мысли, что не я, а они бездарны, глупы, с промытыми мозгами и пр. О наших достоинствах судить только Богу.
Рекомендую Шеверноге и Hannaruchay брать пример с моего сотрудничества с Пасенюком. В свое время он меня отутюжил, разбудил во мне зверя, и отутюжил его я. Мы оба остались довольны. Пасенюк порадовался, четвертуя меня. Развлекся, приготовляя отбивную из Пасенюка, я. Пасенюк насладился. Посмеялся и я. Теперь мы – друзья. По крайней мере, я так считаю.
Быть же в добрых отношениях с женщинами сам Бог велел. С женщинами я всегда ласков. И сожалею – сейчас был резковат. Женщина – это святое! О женщинах только хорошее или ничего! Как о покойниках. Я достаточно благороден, чтобы, сочувствуя моим взрослым девочкам и заботясь об их здоровье, согласиться на ничью – 50 на 50. И выпить. А что? Никуда не пропал совет Марка Твена: "Делайте добро ближним, при условии, что это не грозит вам осложнениями. И не упускайте случая выпить – при любых условиях". Застолье лечит все раны и примиряет, разумных. Соглашайтесь, девченки! И мы трое (четверо), обнявшись, зашагаем в ближайший кабак.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Сумирний (джерело: Клуб Поезії)

Приємна новина. Усе, що нині друкується некомерційного – варте пошани. А у даному випадку, втричі. Адже журнал видається трьома мовми… Хто нині потягне такий тягар? У кого є зайві гроші? Нерви? Здібності???
Років із чотири тому прочитав вперше щось про це видання. Думав: здохне. Ан, ні. Живе… І виходить у світ, коли інші, «важковози» літературних часописів загнулися. При всіх фінансових потоках від держави, від передплати, від спонсорів.
Тож дивує інтерв`ю редактора. Він пре проти рожна. Виявляється, «Склянка Часу» живе лише тому, що не мала, не має і не збирається мати «спонсорів». Колосально!
... [ Показати всю рецензію ] Вилизувати якомусь дядечку чи тітоньці бізнесу те ч інше місце журнал не збирався. Зовсім не модняво. Та чомусь та «Склянка» живе і дає жити іншим. Здебільшого – молодим літераторам.
Я копирсавався у випусках, що зберігаються в бібліотеці ім. Короленка… Бо живу у Харкові. Славне місто, доречі. Раджу, приїздіть! Так от, «Скляенки часу» багато. Їх, журналів, багато. Вони є всі! Комплектом!
Чого не відбувається із іншими, так званими, «знаними» часописами України.
Трата-та…

Тільки-но замовив нове число. Повартую на нього. Що буде??? НАПИШУ. Чекайте. А , краще, стежте!

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: М.Шевернога (джерело: Cайт Маргариты)

Наслідки «холодної війни»,

або Пригоди фіна по дорозі до Болгарії



Нарис Влада Наслунги «Мій фінський друг» – розповідь про знайомство автора з філологом-славістом Матті. Як на мене, зовсім не важливо, ким за професією був фін, тим більше, не думаю, що Матті – типовий представник свого народу і, аналізуючи його поведінку, варто робити висновки щодо інших фінів. Він цікавий саме своєю індивідуальністю, особистісними рисами.

52-річний Матті – доцент, викладач слов’янських літератур, читає лекції в університетах Фінляндії та Швеції. Якщо не знати, що він реальна особа, можна було б сприйняти ... [ Показати всю рецензію ] його як карикатуру на представників «загниваючого» Заходу: охайний до нудоти, планує все в житті до найменших дрібниць, сластолюбний і марновірний, гадає, що слов’янські дівчата легкодоступні, а жувальна гумка для них, як дзеркальця для папуасів: «Кажуть, що в Болгарії будь-яку дівчину матимеш за жуйку». У нарисі ще не раз відчуватимуться наслідки «холодної війни», коли брак інформації породжував неправдиві уявлення і домисли. Матті боявся вживати алкоголь: «Мені розповідали, що п’яних у вас забирають в поліцію і там крадуть у них гроші і документи». Боявся, що не повернуть речі, залишені в потязі, гадав, що всі хочуть його ошукати чи нажитися на ньому. Зате, як представник західноєвропейської цивілізації, не розумів, як потяг може відійти раніше, ніж за розкладом; як можна виявити непослух представникам влади; і навіть «не хотів лягати спати на дивані, бо він тільки для сидіння». Автор підсміюється зі свого персонажа. Мені ж – не просто читачу, а жінці – цей підстаркуватий ловелас бридкий. І не тільки тим, що розраховує на секс з болгарками за жуйки. Він спить зі шведськими студентками: «В суботу після факультативу йдемо в бар, чи в ресторан, вип’ємо, потанцюємо, а потім якась забирає мене додому на ніч», – і хоче одружитися з «патріархальною» двадцятирічною болгаркою. Тридцятирічна колежанка для нього «трохи стара», проте він таки робить пропозицію, щоб не втратити, адже вона «дуже гарна жінка, смачно готує».

Дратує його дріб’язковість: прагне заробити на плетінні вовняних светрів, через те тягне валізу вовни аж у Болгарію; дарує другові перед від’їздом додому невикористані презервативи; засмучується через пропажу авторучки. А як він тішиться своїм будинком, меблями, садком «у японському стилі»! Для повного щастя тільки валуна не вистачає…

Натомість автор (чи персонаж, від імені якого йде розповідь) – повна йому протилежність: розумний, практичний, не втрачає самовладання в критичних ситуаціях, уміє порозумітися з різними людьми: і з циганами, і з митниками, і з «пишною» працівницею турбюро. Крім того, добросердечний і має почуття гумору. Особливо мені сподобалось, що навіть коли вони відстали від потяга через пристрасть Матті до кави, він не звинувачує того, не свариться, а шукає вихід з несприятливого становища. І в усіх інших ситуаціях (де особисто я навряд чи стрималась би) обходиться без негативу, не повчає і не робить зауважень.

У широкому сенсі нарис дає уявлення про обставини життя країн соцтабору 70-х років ХХ століття. Звісно, не варто сподіватися детального огляду, але тут є деякі цікаві подробиці. Наприклад, порівняння Бухаресту і Софії, а також згадка про неможливість виїхати на таксі за межі міста без дозволу ЦК компартії Румунії. Гадаю, що для молоді цей текст буде цікавий не тільки в психологічному, а ще й в історичному плані як свідчення очевидця реальних подій півстолітньої давності.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Ст. Бондаренко (джерело: газета Літературна Україна, №23 (5652) від 16 червня 2016)

У червневому номері 78 журнал „Склянка Часу*Zeitglas” публікує оповідання Олександра ВОЛКОВА „СОЛДАТИК”, повість Влада НАСЛУНГИ „МІЙ ФІНСЬКИЙ ДРУГ”, новели Юрія ШЕЛЯЖЕНКА „ФЕДЕРАЛІСТ”, Еліни СВЕНЦИЦЬКОЇ „ЖИТТЯ ЗА МОСКОВСЬКИМ ЧАСОМ”.

Розділ Альтернативна проза представляє шкіц Романа ШИЛУЦЬКОГО «ОДНА ГРУДНЕВА ПОДІЯ», оповідь Леоніда ФІНКЕЛЯ «НАОДИНЦІ З ЖИТТЯМ», нарис Анатолія КРИМА «НА ДРУГИЙ БІК».

ПОЕЗІЯ представлена творами лідерів V-го міжнародного поетичного конкурсу «Чатує в століттях Чернеча гора» Галини ВИНОГРАДСЬКОЇ, Сергія ЛЕВЧЕНКА, Володимира ГІЛЬЧУКА, Лідії КОВАЛЕНКО, Миколи ... [ Показати всю рецензію ] ПРОЦЕНКА (із паралельними перекладами німецькою мовою) та новітніми віршами Олесі ГРИГОР`ЄВОЇ, Оксани ЛОГОШИ, Володимира ГЛУЩЕНКА, Вікторії НЕМОЛОТ та молодих українських авторів.

У рубриці Сучасна поема побачив світ твір Євгенії БІЛЬЧЕНКО, „КАЛЕНДУЛА”.

Розділ Критики та есеїстики друкує нарис Володимира ЄРЕМЕНКА „ТРОЯНСЬКИЙ КІНЬ” про твори та вторів попереднього номера журналу «Склянка Часу»
Галерея журналу представляє графіку Олексія МАРТИРОСОВА.

Докладно про цей 78 –й номер журналу на сайті:
http://zeitglas.io.ua/s2376894/

[ Згорнути рецензію ]