| ВИЖИТИ : книжка поезій 
														Вікторія Осташ,															О. Басаргін (світлини),															С. Тарасенко (обкладинка)						 
						— Видавничий центр "Просвіта",
				2016.
		— 76 с.
				— м.Київ. — Наклад 300 шт.
 
					 Можливість автографа. ISBN: 978-617-7201-26-6 ББК: 84(4 УКР)6-5 
		 Жанр:— Збірки лірики — Римований вірш
 — Верлібр
 
 
		 Анотація:Книжка поезій Вікторії Осташ «ВиЖИТИ» репрезентує вибрані твори поета за ближчі десять років (2006 – 2016). Як і в попередній період творчості, природніми для поета В. Осташ є філософські роздуми, органічне співіснування промовистої деталі та найширших узагальнень, тонкий психологізм. Традиційно поєднуючи суто технічні пошуки з пошуками духовними й естетичними, автор вдається до перекладу мовою поезії емоційних та інтелектуальних «потрясінь» (власних і ліричного героя), викликаних внутрішніми (інтимними) і зовнішніми подіями, до художнього оприявнення «стилів» виживання – емоційного, психологічного, духовного. У сакральній площині – це історія сучасної людини, й історія міста (чи й Міста), історія, що висновується із життів і «житій» його мешканців і свідків, їхніх розмислів, спогадів і сповідей. Твори друкуються в авторській редакції.
 | Лінк із зображенням книжки: | 
 
 
	МІСЦЕ ДЛЯ КОЖНОГО
 * * *
 
 верхівкою айсберга кодами автокіна
 міцно зчеплений світ – а під поглядом тане
 тисне зліпок під серцем… незрима війна
 з-понадхмар’я прогляне
 відгремить мов луна
 діньле-дінь філігранне…
 автоепіграф
 
 той вік неусвідомлений – той страх
 диточа заклопотаність собою –
 на сонці плями – смерті на очах –
 живі фортеці кинуті без бою…
 
 то все війна – невидима й на «ви»
 перейдені без згоди рубікони
 стрічки жалобні вистиглих новин
 невіра і невірність безборонні
 
 лишень скажи чи був між ними «ти»
 а чи пробігло відгуло й забуто
 залляєш очі пам’яти			... [ Показати весь уривок ]
		
			 – отрутою
 до риски сліпо-глухо-німоти
 
 * * *
 
 місце для кожного справді відоме Господу
 право не-вибору не випливає з досвіду
 сам собі зрештою ти відбираєш волю й сон
 скиглиш до неба вовчисько не своїм голосом
 чуєш живильну силу – і тратиш розум свій
 ціле життя кладеш на безплідні розмисли
 з чистого аркуша розпочати чи вже піти
 в тишу минулого – селище Шепотинь
 
 НОКАУТОВАНЕ МІСТО
 
 * * *
 Під кровом сільських муз, в болотяній Лукрозі...
 Микола Зеров
 
 як тоді – на порозі війни
 сонний вальс і погублені мрії
 десь між гільзи у порох потрійний
 загули – між «пропали» й «пани»...
 
 де Улісе твій свіжий Гомер –
 двісталітньою квіткою з магми
 воду смислів збудити для спраглих
 снив колодязних – вервицю – нерв
 
 хто твій майстер... принишклий наш клас
 в некласичнім загиблий болоті...
 дух війни... суєта заколотів...
 міст-ерίя капел і кенас...
 
 * * *
 
 нокаутоване Місто... в нім містика – яв
 кольором неба твого невдоволена вічність
 позачинялися вікна – не вітром північним
 втома печерна від новоготичних вистав
 
 хто ти – товариш чи ворог самому собі
 хто тобі цезар хто брут
 хто хома недовірливий
 пристрасть убивча до міфів – обкластись
 кумирами
 пам’ятні дошки без пам’яти і голубів...
 
 може повстанеш – відновишся –
 з попелу й снів
 кільця віків розшифруєш нарешті як треба
 Місто без вмісту в намітці небесній без неба
 над головою... позбудешся тих голосів...
 
 нокаутована вічність... в тобі... у мені...
 передчуттями неситими перехворіти б!
 долі болять незапам’ятні дереворити
 в темних долонях пророщують зерна сумні
 
 МІСТО ВИЖИВЕ
 
 * * *
 
 розгорнеш книгу – раптом упізнаєш
 старий будинок у якім не жив
 а пам’ятаєш... мову вітражів
 і голоси недоболілих клавіш…
 все відгукнеться що жило в тобі
 мовчало і зачаювало подих
 зализувало рани недо-моди
 і вірило у завтра де двобій
 любови і прагматики неспинний
 ущухне і розтане в небутті й
 те місто виживе – твій парус самотинний
 у хвилях змін у твані болотів
 
 * * *
 
 найбезпечніше зараз – читати словник
 як колись Ахматова кажуть читала
 «принатурився»... «притерпівся»... простіше – «звик»
 світ до темряви – двійника... Тантала...
 
 а я хочу світлого... від зорі до зорь
 переміни настрою – ніби строїв
 за «взірець»... «візерунок»... «узір»... «узор»...
 замість мрії («проблиском») – віри прояв
 
 не «чалапати»... «човгати»... «сунути» і «човпти»
 не «галайкати»... «фукати»... «гримати» і «ячати»
 хочу певности – волі... енергії... вижитѝ
 серед бруду і безладу – наново все почати!
 
 сни слів: цикл верлібрів
 
 Час бронзовою ящіркою
 шурхотить у чебреці п’янкому.
 Що менше твого життя у тобі,
 то більше його над тобою...
 
 Моя неприсутня присутність
 глибшає // з кожним днем.
 
 ...із цих двох мовчань
 мостить своє гніздо історія...
 Віктор Кордун
 
 1
 
 так пахне історія
 волоссям паленим
 болить голова
 наче скалками встелене
 небо натоптало по маківці
 загублена сповідь в кінцівках
 шукає пророщений смисл
 біль
 стікає із пальців розходиться колами
 у повітрі немов по водах
 так щезають епохи
 
 ...а що як руслом осклілим
 хлопчиком у коротких штанцях пробігти
 і раптом
 з дитинним подивом відчути
 смак живої води
 [ Згорнути уривок ] |