ВИЖИТИ : книжка поезій
Вікторія Осташ, О. Басаргін (світлини), С. Тарасенко (обкладинка)
— Видавничий центр "Просвіта",
2016.
— 76 с.
— м.Київ. — Наклад 300 шт.
Можливість автографа.
ISBN: 978-617-7201-26-6
ББК: 84(4 УКР)6-5
Жанр:
— Збірки лірики
— Римований вірш
— Верлібр
Анотація:
Книжка поезій Вікторії Осташ «ВиЖИТИ» репрезентує вибрані твори поета за ближчі десять років (2006 – 2016). Як і в попередній період творчості, природніми для поета В. Осташ є філософські роздуми, органічне співіснування промовистої деталі та найширших узагальнень, тонкий психологізм. Традиційно поєднуючи суто технічні пошуки з пошуками духовними й естетичними, автор вдається до перекладу мовою поезії емоційних та інтелектуальних «потрясінь» (власних і ліричного героя), викликаних внутрішніми (інтимними) і зовнішніми подіями, до художнього оприявнення «стилів» виживання – емоційного, психологічного, духовного. У сакральній площині – це історія сучасної людини, й історія міста (чи й Міста), історія, що висновується із життів і «житій» його мешканців і свідків, їхніх розмислів, спогадів і сповідей.
Твори друкуються в авторській редакції.
Лінк із зображенням книжки:
|
МІСЦЕ ДЛЯ КОЖНОГО
* * *
верхівкою айсберга кодами автокіна
міцно зчеплений світ – а під поглядом тане
тисне зліпок під серцем… незрима війна
з-понадхмар’я прогляне
відгремить мов луна
діньле-дінь філігранне…
автоепіграф
той вік неусвідомлений – той страх
диточа заклопотаність собою –
на сонці плями – смерті на очах –
живі фортеці кинуті без бою…
то все війна – невидима й на «ви»
перейдені без згоди рубікони
стрічки жалобні вистиглих новин
невіра і невірність безборонні
лишень скажи чи був між ними «ти»
а чи пробігло відгуло й забуто
залляєш очі пам’яти ... [ Показати весь уривок ]
– отрутою
до риски сліпо-глухо-німоти
* * *
місце для кожного справді відоме Господу
право не-вибору не випливає з досвіду
сам собі зрештою ти відбираєш волю й сон
скиглиш до неба вовчисько не своїм голосом
чуєш живильну силу – і тратиш розум свій
ціле життя кладеш на безплідні розмисли
з чистого аркуша розпочати чи вже піти
в тишу минулого – селище Шепотинь
НОКАУТОВАНЕ МІСТО
* * *
Під кровом сільських муз, в болотяній Лукрозі...
Микола Зеров
як тоді – на порозі війни
сонний вальс і погублені мрії
десь між гільзи у порох потрійний
загули – між «пропали» й «пани»...
де Улісе твій свіжий Гомер –
двісталітньою квіткою з магми
воду смислів збудити для спраглих
снив колодязних – вервицю – нерв
хто твій майстер... принишклий наш клас
в некласичнім загиблий болоті...
дух війни... суєта заколотів...
міст-ерίя капел і кенас...
* * *
нокаутоване Місто... в нім містика – яв
кольором неба твого невдоволена вічність
позачинялися вікна – не вітром північним
втома печерна від новоготичних вистав
хто ти – товариш чи ворог самому собі
хто тобі цезар хто брут
хто хома недовірливий
пристрасть убивча до міфів – обкластись
кумирами
пам’ятні дошки без пам’яти і голубів...
може повстанеш – відновишся –
з попелу й снів
кільця віків розшифруєш нарешті як треба
Місто без вмісту в намітці небесній без неба
над головою... позбудешся тих голосів...
нокаутована вічність... в тобі... у мені...
передчуттями неситими перехворіти б!
долі болять незапам’ятні дереворити
в темних долонях пророщують зерна сумні
МІСТО ВИЖИВЕ
* * *
розгорнеш книгу – раптом упізнаєш
старий будинок у якім не жив
а пам’ятаєш... мову вітражів
і голоси недоболілих клавіш…
все відгукнеться що жило в тобі
мовчало і зачаювало подих
зализувало рани недо-моди
і вірило у завтра де двобій
любови і прагматики неспинний
ущухне і розтане в небутті й
те місто виживе – твій парус самотинний
у хвилях змін у твані болотів
* * *
найбезпечніше зараз – читати словник
як колись Ахматова кажуть читала
«принатурився»... «притерпівся»... простіше – «звик»
світ до темряви – двійника... Тантала...
а я хочу світлого... від зорі до зорь
переміни настрою – ніби строїв
за «взірець»... «візерунок»... «узір»... «узор»...
замість мрії («проблиском») – віри прояв
не «чалапати»... «човгати»... «сунути» і «човпти»
не «галайкати»... «фукати»... «гримати» і «ячати»
хочу певности – волі... енергії... вижитѝ
серед бруду і безладу – наново все почати!
сни слів: цикл верлібрів
Час бронзовою ящіркою
шурхотить у чебреці п’янкому.
Що менше твого життя у тобі,
то більше його над тобою...
Моя неприсутня присутність
глибшає // з кожним днем.
...із цих двох мовчань
мостить своє гніздо історія...
Віктор Кордун
1
так пахне історія
волоссям паленим
болить голова
наче скалками встелене
небо натоптало по маківці
загублена сповідь в кінцівках
шукає пророщений смисл
біль
стікає із пальців розходиться колами
у повітрі немов по водах
так щезають епохи
...а що як руслом осклілим
хлопчиком у коротких штанцях пробігти
і раптом
з дитинним подивом відчути
смак живої води [ Згорнути уривок ]
|