|
"Київ, Іринінська, Лифарям..." : Повість за листами митця
Олександр Балабко
— Букрек,
2011.
— 236 с.
— м.Чернівці. — Наклад 1000 шт.
Тверда обкладинка. Можливість автографа.
ISBN: 978-966-356-0
ББК: Ш6(4УКР)6-44.3
Жанр:
— Життя видатних людей
— Емігрантське
— Епістолярії
Анотація:
Це більш як шістдесят листівок, знімків, інших документів, надісланих і переданих Сергієм Лифарем рідним після втечі за кордон 1923 року. Також особисті речі й документи батька артиста, Михайла Яковича, і його другої дружини Марії Михайлівни Лифар (у дівоцтві Дяченко). Якраз у її нащадків, родини Дяченків-Асєєвих, і зберігався цей ніде не оприлюднений і недосліджений архів. Залучено великий обсяг фактажу - від виданих в Україні спогадів Лифаря, мемуарів про нього до документів із справи, заведеної Київським ОГПУ 1932 року після чергової вдалої втечі за кордон наймолодшого сина родини Лифарів Леоніда. У книжці вміщено й додаток - присвячені Лифареві уривки з роману-есе автора «Олександр Вертинський, нащадок Гоголя». Видання, окрім власне архівних листівок і фотографій, ілюстроване знімками автора, зробленими у Парижі й у його передмісті Сент-Же-нев´єв-де-буа, де на могилі митця стоїть пам´ятник із написом «Серж Лифар із Києва».
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Двадцять сьома листівка від 17 квітня 1924 року з Монте-Карло. Короткий весняний сезон у Монте-Карло, який тривав менш як місяць, почався 20 березня. На його початку Лифар попросив Дягілєва збільшити йому зарплатню на 200 франків, і його прохання було задоволено. Сергій з чотирма іншими артистами кордебалету вирішили, що на таку вимогу пристане і директор оперного театру в Монте-Карло Рауль Гінцбург (юнаки брали участь у балетному номері опери «Аїда» і мали за це по 15 франків), але помилилися. Тоді юні бешкетники, коли в Монте-Карло не було Дягілєва, вирішили зірвати виставу, танцюючи якомога ... [ Показати весь уривок ]
гірше. Однак у підсумку цю умову чесно виконав лише Сергій, інші ж хлопці танцювали чистенько. Сергій Дягілєв, який на біду завчасно повернувся з Парижа, сидів у залі й усе те бачив. Як мовиться, всі шишки посипалися, звісно, на голову Сергія, якому було заявлено, що він ганьбить трупу. За це отримав від Дягілєва поки усне попередження. Однак через кілька днів Сергій Павлович попросив Сергія сфотографуватися в ролі офіцера в балеті “Надокучливі” й відбирає три його знімки для майбутньої книжки. Однак сезон завершено, попереду – нові гастролі, вся трупа вже на вокзалі в очікуванні потягу, й Лифар вирішив написати не до всіх родичів, а знову до молодшого брата Леоніда:«Monte-Carlo 17/ ІУ 1924 г., № 66. Дорогой Леня! Пишу с вокзала, перед самым отъездом в Барселону. Монте-Карло покидаю пока неизвестно на сколько времени. Жаль уезжать мне отсюда только потому, что в последние дни появилось настоящее летнее солнце, при котором можно было скоро начать купаться. Дорогой! Очень сожалею, что не получил от тебя, ни от Васи (старший брат – О.Б.) -- ни одного слова. Как поживаешь? Что поделываешь? Пиши, не забывай. Горячо целую тебя и Всех. Сережа».
На лицьовому боці листівки – краєвид Монако і Монте-Карло із тераси Турбійо – долини, гори, будинки, море… Саме цією красою милувався Сергій попервах, коли ранесенько вранці ходив відпрацьовувати па на Турбійо, виснажуючи себе перед репетиціями. Відтоді йому полюбився цей край і, як бачимо, із настанням справжнього літа він не хоче його полишати. Однак знову листи з Києва з відомих причин не доходять за кордон!
А в Барселоні трупа цього разу дала 11 вистав. 25 квітня там відбулася перша репетиція нового балету французького композитора Д.Мійо на лібрето Жана Кокто «Блакитний поїзд». Лифар згадує: «За наполяганням Дягілєва Ніжинська взяла мене, як наймолодшого, для початку балету -- я був на небі від захвату». Окрім вистав Сергій разом з іншими артистами трупи і його керівництвом відвідують барселонські кабаре і шинки, аби подивитися на іспанських танцюристів. ”Навіть у невеличких шинках танцювали добре, - згадує він, - вночі все місто танцює! – а в таких шинках, як “Casa Rosso”, “Cuadro Flamengo” і “Sevilia” танцювали і справжні великі артисти. Пам’ятаю, як одного разу в “Sevilia” , де я сидів з кількома нашими танцівницями, прийшов Дягілєв з Ніжинською, Доліним і Кохно: Сергій Павлович у доброму гуморі і через столики перекидався з нами фразами; він дуже заохочував мої ходіння по шинках і переконував мене на місці вивчати іспанські танці. В Барселоні я бачив в “Cuadro Flamengo” славетну Macarona, улюбленицю Дягілєва, величезну, товсту шістдесятилітню стару, яка танцювала знаменитий танець зі шлейфом; вона так захопила мене, що я став учити іспанські танці і взяв кілька уроків кастаньєт”. [ Згорнути уривок ]
|
