|
Микола Гоголь. Між пеклом і раєм
Олександр Балабко
— COOP Media,
2016.
— 192 с.
— м.Київ. — Наклад 3000 шт.
Можливість автографа.
ISBN: 978-966-94545-2-3
ББК: 83.3(4Укр)г5
Жанр:
— Проза
— Роман-життєпис
— Життя видатних людей
Анотація:
Понад 200 років твори Миколи Васильовича Гоголя, його життєвий шлях і трагічна доля викликають незмінний інтерес. Великий прозаїк, драматург, публіцист, критик — завжди буде
сучасним тому, що писав про людей, їхні приваби і вади, достоїнства і пороки. А також — про святе і гріховне, рай і пекло, які, погодьтеся, сусідять. Гоголь, близький усім нам, комічний і трагічний, парадоксальний і містичний постане перед вами у цьому творі. Ми покрокуємо його життєвими стежками від незвичної передісторії появи на світ до його університетів, Ніжина, Петербурга, Риму, до вогню у каміні московського дому на Никитському бульварі, де за кілька днів до смерті Гоголь спалить другий том «Мертвих душ»…
|
Лінк із зображенням книжки:
|
…До хворобливості Никоші додалося і те, що він ніяк не починав розмовляти. Минув рік, другий, настав третій, а хлопчик усе мовчав. Лише пильно вдивлявся своїми темними очиськами в обличчя того, хто схилявся над ним, розмовляючи, водив за руку, спонукав до гри… Щоправда, був жвавим, непосидючим, любив спостерігати за хатніми роботами служниць. Дуже любив слухати українські пісні, які чудово співала тітонька Катерина. Особливо пожвавлювався навесні, ближче до свого березневого дня народження. Іділи у їдальні, з-за дверей почувся тоненький голосочок, що чітко вимовляв літери і склади: «Баба кисіль ... [ Показати весь уривок ]
варила, на морозі цідила…» Марія Іванівна, Василь Панасович, дідусь, бабусі, няні, — всі кинулися за двері, принесли хлопчика на руках, поставили його на найвищий стілець, приказуючи: «Говори, говори, Никошо!» Але він зашарівся, знітився і — ані пари з вуст! Назавтра рідні знову почули його спів за дверима: «Ходить гарбуз по городу, та й питає свого роду». Тобто хлопчик поки міг говорити тільки за дверима, сам на сам, аби ніхтбачив… Але, врешті, розбалакався! І так, що не змовкав цілими днями.
Батько любив його і брата Івана брати із собою до брички, коли їхав подивитися, як іде робота на полях у жнива. Дзвін кіс, що зрізали стиглу пшеницю, засмаглі обличчя женців, пісні дівчат, що в’язали снопи, спів жайворонків і перепілок, — усе це справляло незабутнє враження
на мрійливого хлопчика. У «Сорочинському ярмарку» він напише про це: «Які млосногарячі ті
години, коли полудень сяє серед тиші й спеки, і блакитний, незмірний океан, жагучим купо-
лом схилившись над землею, здається, заснув, весь потонувши у млості… Все начебто вимер-
ло; вгорі тільки в небесній глибині тремтить жайворонок, і срібні пісні летять повітряними
сходами на закохану землю, та зрідка кигикання чайки чи дзвінкий голос перепела пролунає
в степу». Хлопчик також любив спілкуватися з селянами, які присідали під тими дубами для
короткого перепочинку. Повертаючись із цих поїздок, він залюбки розповідав про все побачене своїм близьким, які збиралися у коло, аби його послухати. Всі захоплювалися його спостережливістю і багатством мови. Особливо любив загадувати загадки, почуті від селян, і вдома, від бабусі Тетяни Семенівни та тітоньки Катерини. Чітко вимовляв кожне слово і сміявся над дотепами. Дорослі, звісно ж, ніяк не могли розгадати що це означає, а він із радістю повідомляв відповідь. «Стоїть стріла серед двора, а в тій стрілі сімсот і два». Що це? Не знаєте? Маківка! «Між двома дубами зав’язло теля зубами». А це? Сокира! «Біжать коні булані, на них узди порвані, узлики знать, та не розв’язать». Це зірки! «Пливе щука з Кременчука, куди гляне, трава в’яне»? Ми її тільки що в степу бачили. Та це ж коса! А його у нашої бабусі доволі: «Костян, дерев’ян через гору свиней гнав». Це гребінь! А ще під час поїздок у поле Василь Панасович пропонував синам теми для віршованих імпровізацій. Приміром, називав слова «сонце», «степ», «небеса», а хлопці мали скласти до них хоча б
кілька рядків. Найбільш винахідливим виявлявся усе ж Никоша… [ Згорнути уривок ]
|
