Книголюбам пропонуємо
купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх видів книг,
окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua
Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
|
|
|
ВІСНИК VI-го міжнародного конкурсу короткого оповідання "Zeitglas-2016" : спеціальне видання
Олександр Апальков, Наслунга Влад, Шеверного Маргарита
(Переклад:
Апальков Олександр)
— Склянка Часу*Zeitglas,
2017.
— 256 с.
— (Серія: Вісник конкурсу прози).
— м.Канів. — Наклад 200 шт.
Можливість автографа.
Жанр:
— Проза
Анотація:
VI-й міжнародний конкурс на краще коротке оповідання «Zeitglas-2016» був оголошений 1 січня 2016 року та тривав до 30 грудня 2016 року
Головна мета цього конкурсу полягала у висвітленні проблем сьогодення та ознайомлення читачів з найкращими зразками нинішньої художньої літератури, котра не знає кордонів та утисків цензорів.
Умови конкурсу:
мова написання — українська або російська;
обсяг — до 16000 знаків. (Не більше!)
вік учасників — не обмежений.
кількість творів — ОДИН!
тематика — сьогодення...
Примірник Віснику можна придбати післяоплатою, замовивши його в редакції журналу "Склянка Часу*Zeitglas"
Тел. (04736)36805
zeitglas@ck.ukrtel.net
|
Лінк із зображенням книжки:
|
| Рецензія |
|---|
|
22.03.2017
Автор рецензії: Юрій ШЕЛЯЖЕНКО
(джерело:
журнал СЧ№81)
Час, який нам належить, епічне XXI століття, можна охарактеризувати двома словами: епоха прагматизму. Власне, прагнення вкластися в два слова, чи обмежитись одним, щоб було ще й поменше літер – найкраще характеризує дух прози в склянці часу. Чимало людей просто посилають цю епоху на три літери. Або не всю епоху, а тільки ту її частину, яку ліньки освоювати.
Б’юся об заклад, мало хто потрудився прочитати всю книгу «Вісник VI міжнародного конкурсу короткої прози» від корки до корки, всі 254 сторінки дрібним шрифтом. Свої твори, звісно, всі прочитали. Переконалися, що твір на місці, а може, подумки ... [ Показати всю рецензію ]
похвалили себе за зразком класика зарубіжної літератури: «Ай да я! Ай да сучий син!». В кращому разі, переглянули дописи друзів, знайомих. Якщо ще й порекомендували трьох кращих на сторінці журналу в Інтернеті – то вже вершина соціальної активності. І правильно, письменникам треба соціалізуватися.
Я взяв собі за труд написати кілька слів про кожен з творів учасників конкурсу в популярному форматі соцмережі «Twitter», відомому як «пташина трель»: одне речення, чому це може бути цікаво. Все підряд читати напряжно, назви творів найчастіше ні про що не говорять – нашим би письменникам повчитися психології, щоб зацікавлювали вже назвою, вже першими словами текстів! – а от мої умовні твіти допоможуть бажаючим зорієнтуватися у великій збірці текстів і відшукати свіжу прозу, прийнятну голові та приємну серцю.
Сподіваюся, така критика нікого не образить та допоможе відкрити для себе нові імена. Загальними враженнями поділюся в кінці.
Ант Інгвар, "Carpe Diem": ліричне з присмаком загадки оповідання про любов, смерть і вічне життя; ви все зрозумієте та здивуєтесь в кінці.
Басанець Олександр Михайлович, "Природолюб": одна доба з життя сільського рибалки.
Безус Євгеній Федорович, "Пісня зимового вітру": у автора в голові народилася пісня зимового вітру; коротка пейзажна замальовка.
Бессонов Пасло, "Воскресенье день тяжелый": будні алкаша, який напився, передумав емігрувати в Європу та мріє бути допущеним до сімейного ложа; автору варто підтягнути пунктуацію та акуратніше набирати текст.
Білинська Христина Валеріївна, "Одного суботнього ранку": буденна драма з погляду п'ятирічної дитини; грамотне і життєве оповідання.
Олександр Григорович Боклаг, "Песня про оружие": дотепна гумореска про тамаду, який занадто кирпу гнув, але життя навчило не приховувати правду стріляниною; написано кумедним південним суржиком.
Бондар Тетяна Олександрівна, "Пан Ніхто": яскрава замальовка про вимагання хабаря на прикордонному посту; в похмурих тонах, але з оптимістичним фіналом.
Борисова Ольга Михайловна,"Поединок": оповідання про похід у ліс, зустріч зі звіром і героїзм; добротна, хоч трохи затягнута пригодницька проза, я б на місці автора додав ефектних та динамічних деталей, щоб не дати читачу заснути, або просто скоротив оповідання.
Буджак Михайло, "На сьомому броді": містична замальовка, автор якої уявив себе нацією, що почалася з польота орла, і це раптом Україна, а не ті штати за океаном, куди купа народу мріє звідси втекти.
Бистрик Марлен, "Необратимость": похмура інтрига про те, як туристку підставили в незнайомому місті; мораль, очевидно, в тому, щоб не вестися на спокуси.
Верлан Ірина Анатоліївна, "Наваждение": історія про жінку, яка шість тижнів виконувала невдячну роботу задарма; можливо, це життєва історія, український Діккенс чи просто дикість, але, чесно, я не уявляю собі, як можна бути такою лузеркою, щоб стільки часу дозволяти їздити на собі і не вибити своє законне бабло у якихось нікчемних бариг, навіть не влаштувати добрячу істерику перед клієнтами, не піти до поліції, тощо.
Вітолін Олександр Михайлович, "Обережно, міни!": яскраве оповідання на актуальну гуманітарну тему, про навчання дітей на Донбасі триматися подалі від вибухових пристроїв.
Волков Олександр, "Возвращение": спогади офіцера, який став бізнесменом, про суд честі; інтризі не вистачає імпресивних подробиць.
Гонтарук Любов, "Смертник": про те, як репресований пережив катування за Сталіна; Стівен Кінг би плакав.
Гусаковський Антон Броніславович, "Корупма": дивне слово в заголовку є авторським гібридом корупції і карми; про чиновника, що потерпає від власної непорядності.
Дериземля Євгенія Михайлівна, "Сухой закон, или приключения Диониса в СССР": гумореска про комуністичну звичку випивати і натуральне свинство, яким все закінчується; прошаркам суспільства, змальованим у цьому творі, точно потрібна декомунізація в групі підтримки анонімних алкоголіків.
Жук Валерія, "Останнє сонечко": замальовка про залежність дитячих настроїв від погоди.
Защепкіна Наталія Миколаївна, "Судьба": нинішня війна у трагічній долі діда.
Зінченко Анатолій Васильович, "Весняні метаморфози": історія знайомства, любові та одруження зрілої пари, кооператора з собаководкою.
Карпуніна Валентина Євгенієвна, "Хромовые, начищенные сапоги": згадка про солодке дитинство і щедрого, акуратного батька.
Валія Киян & Юра Лоцький, "Ділянка": жіночі балачки під час догляду за садом.
Комісарук Володимир Васильович, "Кохання з першого погляду": автор радить, перш ніж закохатися, перевірити за паспортом вік дівчини, трохи каже про шлюбні звичаї якогось племені; цікаво, але місцями недбало написано.
Корн Софія, "Зійшла зоря": сценка з життя ринкової економіки, виписана любовно, хочеться перечитати.
Крупник Дмитро Геннадійович, "Сакартвело (Грузія) часів пізнього Саакашвілі": подорожні нотатки в дусі прози Апалькова, цікава сценка в душовій, про Саакашвілі лише один абзац.
Левченко Анна, "Тарас Якович": два трохи абсурдні оповідання про сусіда, який спілкується іспанською з тарганами.
Ліпчинський Валентин Олександрович, "Моряк із Марселя": задиристе, сексуальне оповідання під настрій французької музики та кіно.
Малаш (Пилипенко) Олександра Василівна, "Психологи не пиячать на роботі": стрьомна історія, як у ворожки поїхав дах після випивки з тисячним клієнтом на Миколая.
Маруга Валерій Михайлович, "Чаша терпения": жорстка гумореска про сексуальні домагання жіночої частини колективу до інспектора міської мерії; важко зрозуміти, чи поділяє автор жінконенависництво свого героя.
Михайленко Валентина Микитівна, "Невинний поцілунок": вражаюче оповідання про відкриття та розчарування сімейного життя, дружбу і зраду.
Мітасова Ірина Вікторівна, "Ярик-футболист": добре передано радість гри і мудрість горя від примхливої свободи без відчуття відповідальності.
Мітенко Ірина Миколаївна, "Лісовий уклін": коротко про материнську боротьбу з інтернет-залежністю; я б порадив стурбованій мамі завести свій акаунт у соцмережах та ходити з дітьми до лісу і постити яскраві селфі.
Москалець Микола, "Вгадайте її": загадка в трьох абзацах; я нічого не зрозумів, але здогадуюсь, що "звабниця, яку безперечно обожнює чоловік, ніжно люблять діти і завжди чекають батьки" може бути якоюсь купюрою.
Мошна Олександр, "Да сколько той жизни": гумореска про те, як чоловік навчився ніжності.
Наслунга Влад, "Мій фінський друг": динамічна дорожня історія, герої якої відстали від поїзда, пережили купу пригод і встигли обговорити дівчат у Фінляндії та Швеції, а після закінчення пригод ще багато років переписувалися.
Нечитайло Михайло Степанович, "Ідіотка": класна історія про дитяче сприйняття подвига сільської героїні, яка, ризикуючи життям, врятувала погризений мишами прапор з полум'я.
Одаренко Сергій, "Посмішка Джоконди": спогади бешкетника, який зустрівся зі смертю і не розуміє, чому посміхається, навіть коли сумно; мабуть, самоіронія штука живуча.
Олійник Мар’яна, "Її гріх": яскраве, динамічне оповідання про справжню любов, яка чомусь завжди незаконна та карається великим стражданням.
Остролуцька Антоніна Михайлівна, "Притча про шапку": дотепна, коротка життєва історія, навіює оптимізм.
Підвисоцька Лідія Володимирівна, "Заберіть мене в любов!": не знаю, чому за чутками дітей знаходять в капусті, але ця фантазія тільки виграла б від більш акуратного набору, без ручної розстановки переносів та з проставленням довгих, а не коротких тире перед фразами діалогів та після пробілу, в тому числі точки з пробілом чи коми з пробілом.
Брукс Тетяна Олександрівна, "Новогодняя история": непогано написано про те, що, мабуть, любов таки краща форма реабілітації після АТО.
Кот Лерія, "Сусідка з пекла": чорний гумор, бісівщина, кровіща, жах і смерть; я б попросив моїх приятелів-дияволопоклонників, щоб викликали дух Стівена Кінга та почитали йому це оповідання, але боюся, що наді мною сміятимуться, бо вони взагалі-то подібними речами не займаються, просто богохульствують потихеньку, дякують сатані за можливість грішити не гірше за інших, не каючись, і ловлять кайф, наче діти, які, бува, навмисно передразнюють батьків, щоб шокувати.
Проценко Микола, "Сказка про курочку Рябу": гумореска про інженерні казочки на ніч та корисність брехні, коли ти начальник.
Понамаренко Олександр, "Хоча б ще раз": добре передано відчуття гідності останніх днів чесного життя; автору пораджу не зловживати трикрапками та набирати текст акуратніше, пробіл ставити тільки після крапки, коми, двокрапки, крапки з комою, але ніколи не ставити пробіл перед нею.
Полтавський Юрій Васильович, "Можно я буду!": діалог батька з сином про те, що Крим – це Україна.
Свенцицька Еліна Михайлівна, "Жизнь по московскому времени": розмови з кішкою, безпомічність і безвихідь.
Семенова Юлія Миколаївна, "Молодість": історія дивовижної пристрасті на тлі творчих буднів.
Субота Микола Петрович, "Троєручниця": як ікона підняла дух волонтерці, морально покаліченій жахами АТО, зустрічами із зубожілим населенням, сепаратистами, дезертиром з гранатою, солдатом без руки і т.п.
Судус (Сіваш) Юлія Василівна, "Неначе сон": кохання з першого погляду, зав'язане знайомство і все, що буде далі.
Тараненко Іван, "Мить": спогади про матір, вірне вчення цінувати час.
Туровська Леся, "Солнечная женщина": вирок безсердечному чоловіку, самозакоханому спортсмену-рекордсмену, егоїсту, який кинув дружину та одружився на іншій, з багатшої сім'ї; мене здивувало, як таке сильне, продумане засудження не було висловлене вголос йому в обличчя під час розмови з ним, мимоволі подумалось, що я теж на його місці міг би завдавати болю своєю звичайною поведінкою, якщо б мені не висловили негативні почуття, не сказали, що я не правий, більше того, щирість з подругою та нещирість з чоловіком може пояснити відчуження, що зруйнувало сім'ю, хоча, можливо, ці мої розумування здадуться неправильними людині з іншою психологією, навіть не знаю.
Шаровара Максим, "Журнал сторожа": байка про космічних пілотів, роботів і телепатів, що підколюють новачка належністю до відсталої білкової раси.
Шевернога Маргарита, "Смак манго": історія відповідно до прислів'я "сивина в бороду, біс у ребро", але все ж приємно, мабуть, знову пережити пристрасть у старості, навіть з комічною розв'язкою.
Шеляженко Юрій, "Сімейні цінності": це моє оповідання про те, як скінчилася війна і щасливі діти майбутньої України провернули хитрий план, щоб повернути Крим додому.
Юник Анастасія, "Зелена пожежа": файно випещені слівця, феєрія асоціацій, час завмер у мить дитинства.
Ясна Людмила, "Сто десять килограммов нежности": несподівана зустріч, несподівані розрахунки влаштувати особисте життя, несподівана ніч, несподівано болить поясниця в фіналі.
Яцкова Лідія Михайлівна, "Корабель на планеті Медунія": казка зі щасливим кінцем про дитячу втечу в космос від безпричинного страху, про зустріч із незнайомою бджілкою та про турботу матері.
Наостанок – обіцяні загальні враження та не те щоб пропозиції когось номінувати в переможці конкурсу, а, так би мовити, висловлення особливих симпатій.
Прикрим відкриттям стала повна відсутність будь-якого прожектерства, бачень суспільних чи технічних новацій або, хоча б, надзвичайних подій. Тематика більшості конкурсних творів зводиться до життя, як воно є. Навіть містичні дівчата з раю чи пекла поринають в сусідські непорозуміння, а космічні пілоти поводяться і думають, як стомлені дальнобійники з телесеріалу. Це мене трохи напружує, бо для мене література завжди була простором виходу за межі буденності. Тим не менше, я прийняв цю тематику такою, як вона є, та чесно спробував отримати задоволення, заглядаючи у скарбнички чужого життєвого досвіду на сторінках збірки конкурсних оповідань. Сподіваюся, мені це вдалося.
Маю відмітити, що приземленість цієї прози швидко перестає сприйматися як проблема. Можна навіть подумати, що це дуже життєво, коли автори добре знають, про що пишуть, а життєвість сама по собі вже є певним (іноді – єдиним) художнім досягненням.
Найчастіше повторюваною помилкою авторів, на мій смак, є нестача або натягнутість повноцінних сюжетних поворотів та емоцій, інтриг, конфліктів, прозрінь, фантазій, дерзань, одкровень та катарсису. Замість всього цього допікає затягування текстового полотна пустої балаканини автора або героїв, надмір подробиць, не виправданих ніяким сюжетним задумом, естетичною чи світоглядною доцільністю, принаймні, на перший погляд. Іноді автори намагаються грати на психології, і це було б прекрасно, якщо б їм вистачило сміливості та уяви поставити себе на місце іншої людини (наприклад, адресата власних негативних емоцій) або подумки розіграти різні варіанти поведінки порівняно із тією скукотою, що трапилася в житті, залишила після себе якісь переживання та спонукала вилити їх у творі. Коли письменник не виходить у художній творчості за межі власної психології, а то й невміло маніпулює, це виглядає наївно та недоречно.
Тепер про особисті симпатії. Почнемо з того, що, будь у мене 56 шоколадних медалей, я б дав кожному автору медаль. Всі старалися, молодці. Перейду до окремих номінацій.
Жменю зеленого чаю з ароматом манго я б заварив для духовної бесіди з Михайлом Буджаком, Миколою Суботою, Олександром Пономаренком, Антом Інгваром та Лерією Кот.
Чорного чаю з бергамотом я б випив при обговоренні життя із Олександром Вітоліним, Владом Наслунгою та Валентином Ліпчинським.
Кавою з корицею я волів би пригощатися, обмінюючись компліментами, із Валентиною Михайленко, Тетяною Бондар, Антоніною Остролуцькою.
І нарешті, найсмачніше, пакет вишневого соку, я б випив у компанії таких майстрів слова, як Маргарита Шевернога, Софія Корн, Михайло Нечитайло та Олександр Боклаг.
А от кокосову цукерку з мигдалем всередині нікому не дам, сам зжеру. Смакота! [ Згорнути рецензію ]
|
|
19.02.2017
Автор рецензії: Мар'яна Олійник
(джерело:
Сайтк конкурсу ЧВСЧГ)
Прочитала подані на конкурс роботи з великою цікавістю. Не можу погодитися з паном Олександром Вітоліним у тому, що «переважна більшість» авторів «проігнорували» вимогу писати про сьогодення. На мою думку, сьогодення — це не лише війна на Сході й доля Криму, хоча, звичайно, це усім нам зараз болить найбільше. Я б винесла за межі цього поняття хіба що фантастику. А от у чому згодна, так це в тому, що порівнювати лірику, гумор, подорожні нотатки, спогади тощо дуже важко. Адже привести їх до одного знаменника неможливо.
Гідними вважаю усі оповідання, вміщені у Віснику. Але, оскільки усвідомлюю, ... [ Показати всю рецензію ]
що коментар без прізвищ менш цікавий, назву, на мій суб’єктивний погляд, най-)):
Ант Інгвар Carpe diem1
Басанець Олександр Михайлович Природолюб
Білинська Христина Валеріївна Одного суботнього ранку…
Бондар Тетяна Олександрівна ПАН НІХТО
Бистрик Марлен Необратимость
Верлан Iрина Анатолiiвна Наваждение
Вітолін Олександр Михайлович Обережно, міни!
Гонтарук Любов Смертник
Корн Софія Зійшла зоря
Крупник Дмитро Геннадійович Сакартвело
Малаш (Пилипенко) Олександра Василівна Психологи не пиячать на роботі
Мошна Олександр Да сколько той жизни…
Наслунга Влад МІЙ ФІНСЬКИЙ ДРУГ
Нечитайло Михайло Степанович ІДІОТКА
Одаренко Сергій Посмішка Джоконди
Підвисоцька Лідія Володимирівна ЗАБЕРІТЬ МЕНЕ В ЛЮБОВ!
Брукс Тетяна НОВОГОДНЯЯ ИСТОРИЯ
Понамаренко Олександр Хоча б ще раз
Свенцицька Еліна Михайлівна ЖИЗНЬ ПО МОСКОВСКОМУ ВРЕМЕНИ
Семенова Юлія Миколаївна Молодість
Туровська Леся СОЛНЕЧНАЯ ЖЕНЩИНА
Шевернога Маргарита Смак манго
Шеляженко Юрій Сімейні цінності
Юник Анастасія Зелена пожежа
Дякую організаторам і учасникам!)) [ Згорнути рецензію ]
|
|
18.02.2017
Автор рецензії: О.Вітолін
(джерело:
facebook)
Шановні конкурсанти, певно вийшло трохи жорстко, але ж ви роботи подавали на конкурс. Намагався формулювати критику пом’якше. Іноді порівнював оповідання авторів з їх минулорічними конкурсними творами, але після половини віснику на це вже не лишилось сил.
В умовах конкурсу було вказано: мета цього конкурсу полягає у висвітленні проблем сьогодення… Переважна більшість творів проігнорувало цю вимогу, тому обирати лідерів за цим критерієм було майже легко, бо їх було мало.
Найкращі оповідання, які дотримались умови висвітлення проблем сьогодення:
Бондар Тетяна «Пан ніхто»
Нечитайло Михайло ... [ Показати всю рецензію ]
«Ідіотка»
Поплавський Юрій «Можно я буду…»
Є оповідання які «Вісник» не зіпсували, але в жіночих журналах їм би було краще (більше читачів і хоч якийсь гонорар):
Білинська Христина Валеріївна «Одного суботнього ранку…»
Верлан Iрина Анатолiiвна «Наваждение»
Михайленко Валентина Микитівна «Невинний поцілунок»
Мітасова Ірина Вікторівна «Ярик-футболист»
Підвисоцька Лідія Володимирівна «ЗАБЕРІТЬ МЕНЕ В ЛЮБОВ!»
Брукс Тетяна «НОВОГОДНЯЯИСТОРИЯ»
Шевернога Маргарита «Смак манго»
Ясна Людмила «Сто десять килограммов нежности»
Яцкова Лідія Михайлівна «КОРАБЕЛЬ НА ПЛАНЕТІ МЕДУНІЯ»
Ант Інгвар
*1991 р., м. Івано-Франківськ
Carpe diem (Здловити день)
Почну з хорошого: мовна стилістика. Читається легко і просто. Сюжет з елементами містики і філософії. Але такі оповідання самі по собі є досить вразливими. По прочитанню в мене виникає думку, а навіщо читати автора, якщо можна читати Сенеку? Перечитав оповідання «Потім» з минулорічного конкурсу. Так само головний герой немає ім’я, так само сюжет будується навколо людини і смерті. Це вибір автора про що і як писати. Але буде дуже цікаво прочитати його оповідання про НЕсмерть, про ЖИТТЯ. Можливо якби я не знав, що автор на 10 років молодший мене я так до цього не сікався. Але є побажання молодшому від мене автора іноді писати не про смерть.
Басанець Олександр Михайлович
*1953 р., с.Бузівка, Дніпропетровська область.
Природолюб
«Надтермінова телеграма» з минулого конкурсу хоча й була більше мініатюрою, але була дуже сильним учасником. Тому сподівався знов прочитати щось кумедне. Нове оповідання не розчарувало, хоча сміятися не було з чого. Гарно написане, актуальне.
Безус Євгеній Федорович
* 1943 р., м. Верхньодніпровськ, Дніпропетровська область.
ПІСНЯ ЗИМОВОГО ВІТРУ
Мініатюрна мініатюра. Ліричний опис вітру. І все. Отут дійсно можно написати, що від автора «Приспіть болі мої» очікував більшого. Хоча краще «Пісня зимового вітру» від автора 1943 року народження ніж підготовка до смерті автора 1991 року народження.
Бессонов Пасло
*1926 р., м. Маріуполь.
ВОСРЕСЕНЬЕ ДЕНЬ ТЯЖЕЛЫЙ
Автор 1926 року народження! Одразу подумав, що незручно критикувати письменників в такому віці. Прочитав. І хочеться критикувати редакцію. Помилок дуже багато. Це пише людина, яка сама робить багато помилок. Або в автора вже проблеми з зором, або відсканували роздрукований текст і програма розпізнавання тексту підклала здоровенну свиню. Вдвічі дивно, що редакція не попросила автора відредагувати текст і навіть не виправила помилку в імені автора «ПаСло» і назву «воСресенье». А оповідання – звичайна замальовка з життя пролетаріату.
Білинська Христина Валеріївна
*1993 р., м. Дрогобич, Львівської області.
Одного суботнього ранку…
Оповідання – міцний середняк. В ньому немає вад, але й не чіпляє. Відносно актуальне, бо від п’яних водіїв людей гине більше ніж від війни.
Олександр Григорович Боклаг
*1951 р., м.Київ.
Песня про оружие
Мовний експеримент (кавказький суржик російської) я не оцінив. Про актуальність до сьогодення України мова теж не йде. Оповідання – такий собі анекдот на поціновувача.
Бондар Тетяна Олександрівна
*1975 р., м.Армянськ, АРК.
ПАН НІХТО
Чесно кажучи, зрадів, що знов читаю авторку з Криму. Певно авторка не так радіє, що її оповідання такі актуальні і так цікавлять мешканців материкової України. Оповідання Тетяни Бондар – гідний конкурент і претендент на перемогу.
Борисова Ольга Михайловна
*? р., м..Самара, Російська Федерація.
ПОЕДИНОК
Чув оповідання мисливця про його товариша, якого важко поранив кабан, тому з великою недовірою ставлюсь до опису поєдинку. Зовсім не зрозумів до чого історія з першим пораненим у бійці.
Буджак Михайло
* 1961 р., м.Тлумач, Івано - Франківська область.
НА СЬОМОМУ БРОДІ
Мініатюрна мініатюра. Алегорія цікава, але не більше.
Бистрик Марлен
*1979 р., м.Київ.
Необратимость
Буду чесним – я не люблю «Анну Карєніну» і подібну літературу, хто б її не написав. Тож нехай авторка прийме це як похвалу, що її оповідання поставили в один ряд з твором подружжя Толстих. Але є недоліки. Деталі мають читача змусити думати, що так воно й було. Таких деталей було мало. Тому героїні я намагався співчувати, але виходило не дуже. Героїня працює перекладачем (хіба це погано оплачувана професія?), а мусить економити і купувати собі дешеві сардельки. Не зрозуміло чого вона себе так ненавидить, що працює на такій низькооплачуваній роботі? Мріє про плаття, але незрозуміло навіщо воно їй? Чому вона переконана, що з платтям її життя зміниться? Героїня у Франції не може зрозуміти діалекти. Виникає питання, а як її прийняли на роботу взагалі? Але французьку арабів вона розуміє. Образ героїні наче не плаский, але недопрацьований, не зрозуміло чому вона така затюкана, навіть мріє якось по бідному – плаття і ресторан. Так цинічно зрадів, коли героїню арештували – в європейських в’язницях їжа краще ніж соєва сарделька і платтячко буде час собі пошити.
Верлан Iрина Анатолiiвна
*1963 р., м. Запорiжжя.
Наваждение
Яке полегшення було, що героїня «Наваждения» виявилась такою затюканою як героїня попереднього оповідання. В цьому сенсі «Наваждение» опубліковане дуже вдало. Написано добре. Хочеться вірити. Але не там, де чоловік «барині» возить на машині працівницю на роботу. Я знаю людей яких возять на машині. Але «бариня» не дозволила б катати на її машині якусь працівницю, або виказувала б за це. І не зрозуміло чому героїня не скористалася статтею Кримінального кодексу про невиплату заробітної плати.
Вітолін Олександр Михайлович
*1981 р., м.Київ.
Обережно, міни!
Давав читати це оповідання знайомим з Ізраїлю, бо там міни і діти теж актуальна проблема. Сказали, що для дітей жорсткувато написано. Але я не жалію, що написав оповідання так як написав.
Волков Олександр
*1957 р., м. Севастополь, АРК.
Возвращение
Оповідання мене не зацікавило. Написано важкувато. Якщо автор військовий, чи був ним, то це багато пояснює.
Гонтарук Любов
*? р., м.Київ.
Смертник
Я читаю багато історичної літератури і тому для мене це оповідання, яке мало б возвеличити жертв НКВС занадто коротке. Тобто авторка дотрималась правил і має право писати саме так, але я все таки залишусь при думці, що «смертник»-герой заслуговує більшого.
Гусаковський Антон Броніславович
* 1979 р., м. Миколаїв.
«КОРУПМА»
Краще ніж оповідання з минулого конкурсу «Пауза для вибору». Як я зрозумів, Віктор Федорович і Петро Олексійович отримали свої імена не випадково. Але мене це не зачепило. Мабуть справа в фіналі, що часи «вже не ті». Згадав покійного Кушнароьова, якого не змогли оперативно доставити в лікарню, бо швидка з таким пораненим не могла їхати по асфальту. Оце справді корумпа, а не часи «вже не ті».
Дериземля Євгенія Михайлівна
*1984 р., м. Кременчук.
Сухой закон, или приключения Диониса в СССР
Поки це оповідання найменше відповідає умові актуальності для України! «Особливості національного пияцтва» були цікаві в 90ті, в 2000 ця тема себе вичерпала. А в 2017 тема пиятики для мене зовсім не цікава.
Жук Валерія
*2001 р., м. Харків.
ОСТАННЄ СОНЕЧКО…
Авторці просто побажаю наснаги й натхнення. Для шістнадцяти років оповідання написане добре. Хоча як і Інгвар Ант молода авторка обирає темою смерть. На фоні молодого покоління відчуваю себе неформалом-хіппі.
Защепкіна Наталія Миколаївна
* 1961 р., м. Київ
Судьба
Написано багато творів і пісень про те як брат йшов на брата, син а батька. Оповідання актуальне, але губиться в тіні величі «Вершників» Яновського і пісні «Сумний святий вечір» гурту «Гайдамаки».
Зінченко Анатолій Васильович
*? Р., м. Жовті Води, Дніпропетровська область.
ВЕСНЯНІ МЕТАМОРФОЗИ
Непогане оповідання, але не більше.
Карпуніна Валентина Євгенієвна
*? р., м. Миколаїв.
Хромовые, начищенные сапоги
Авторка не заперечує, що жанр спогади. Якось навіть незручно оцінювати спогади, в кожного свої.
Валія Киян & Юра Лоцький
Валія Киян *1954 р., м.Київ.
Юра Лоцький *1954 р. м. Лодзь, Польща.
Ділянка
Оповідання не погане, але такого в соціальних мережах підчас дачного сезону пишуть дуже багато.
Комісарук Володимир Васильович
*1952 р., Поділля
КОХАННЯ З ПЕРШОГО ПОГЛЯДУ (його магія)
Зібрання бородатих анекдотів, ліричних відступів, афоризмів.
Корн Софія
*1997 р., м.Київ.
Зійшла зоря
Одна з тих замальовок, які я час від час зустрічаю в соціальних мережах.
Крупник Дмитро Геннадійович
*1974 р., м.Київ.
Сакартвело (Грузія) часів пізнього Саакашвілі
Нотатки мандрівника переобтяжені подробицями побутових речей, а не колориту. Для розмови з грузином про Саакашвілі зараз не треба їхати в Грузію. Самої Грузії в нотатках мандрівника побачив мало. Нотатки більше про мандрівника (як розраховувався з таксистом, як чека потяг, як сходив в баню) ніж про Грузію. Дійсно добре написано в цьому жанрі у Наслунга Влада «Мій фінський друг».
Левченко Анна
*1982-2013 рр., м. Черкаси.
ТАРАС ЯКОВИЧ
Земля пухом, царство небесне.
Ліпчинський Валентин Олександрович
*1958 р. с. Оболоня, Івано-Франківської області.
Моряк із Марселя
В мене виникло стільки запитань про кривди, які завдав антагоніст; чи часто до цього герой бився з одразу з трьома до цього випадку і з яким успіхом; своєму великому кривднику всього-навсього зламав ніс?... що я вирішив вважати це переказом майбутнього оповідання.
Малаш (Пилипенко) Олександра Василівна
*1985 р., с. Гоголів, Київська область.
Психологи не пиячать на роботі
Написано добре. Зачепило. Після прочитання хочеться посперечатись, чи має бути таким психолог.
Маруга Валерій Михайлович
* 1948 р., м. Луцьк.
ЧАША ТЕРПЕНИЯ
Читається легко, але я щоб оцінити це оповідання, чи то замолодий, чи то застарий.
Михайленко Валентина Микитівна
*1953 р., смт Короп, Чернігівська область.
Невинний поцілунок
Загалом сподобалось. Прочитав навіть з цікавістю. При цьому оповідання такого жанру я не читаю. Пару зауважень зроблю, хоча авторка може сміливо на їх не зважати. Років 25 назад мені б в голову не прийшло допитуватись, чому героїні було погано з чоловіком і стало добре з істориком (якщо відкинути, що мені тоді було 10 років, а брати до уваги виключно цнотливість тодішньої літератури). Але тепер кожен з нас має певний набір знань з сексології, психології, ендокринології. Тому я можу тільки здогадуватись чому чоловік в якого були коханки не зміг показати дружині «небо в алмазах». З огляду на це раджу авторці почитати Олдаса Гакслі (Хакслі). Його твори підіймають проблеми сексуальності, але завжди залишаються інтелектуальними, в них ніколи не буває вульгарності. Авторка має повне право протиставляти свою героїню всім іншим «розпусним» жінкам. Не назву це недоліком, але я не оцінив «духовність» героїні. Хоча може так і мало бути: жінка не розуміє випадкові перелюби, а потім сама уходить від чоловіка і уводить чужого нареченого.
Незважаючи на вказані недоліки, це одне з найкращих оповідань у «Віснику». Тему «сексуальної революції» віднесу до актуальних.
Мітасова Ірина Вікторівна
* 1974 р., с. Киїнка, Чернігівська область.
Ярик-футболист
Ще раз міг би написати, що оповідання нагадує дописи в соцмережах, але тема така, що хочеться просто порадіти за маму і сина.
Міщенко Ірина Миколаївна
* 1982 р., с. Володарівка, Харківська область.
Лісовий уклін
Я виріс в робітничому районі Києва. Тому маю підстави однаково любити природу і сучасну техніку, бо пам’ятаю всі ті хлопчачі забави, які були в часи, коли не було комп’ютерів. На тему ПРИРОДА проти КОМП’ЮТЕРІВ вже написана не одна дитяча книга. Тому ця мініатюра просто губиться в тіні гарної дитячої літератури.
Москалець Микола
* 1954 р., м.Канів.
Вгадайте її
Так сталося, що я одночасно читаю «Вісник» і альманах «Політика» (2009). Оповідання про Гицька Лисицю одне з кращих в тому альманасі. Тому хочу побажати автору наснаги і натхнення. А мініатюру оцінювати не буду.
Мошна Олександр
*1950 р., м.Харків.
Да сколько той жизни…
Радий за подружнє життя автора. Сама мініатюра мене не вразила.
Наслунга Влад
* 1938 р., м. Київ.
МІЙ ФІНСЬКИЙ ДРУГ
Оповідання для жанру нотатки подорожнього написано добре. Краще «Сакартавело» Крупника Дмитро. Не скажу що історія мене сильно зачепила. Оповідання просто виграє на фоні інших. Могло б бути актуальним на фоні питання про безвіз, але це справа автора якого подавати свій твір.
Нечитайло Михайло Степанович
* 1962 р., с. Веселий Кут, Киъвська область.
ІДІОТКА
Дуже добре оповідання. Але написано так, що «Ідіотка» протиставляється Леоніду і вчительці, а не її батькам, які теж не розуміли вчинку своєї доньки. Тому воля батьків подається як обставини, а Леонід і вчителька вже як покоління незалежної України. Мене це оповідання дуже зачепило. Згадав свого дідуся, який з двома класами освіти став «окупантом» Західної України. Йому не треба була та Західна країна, йому треба був тільки город і допомогти матері. Але доля його склалась так, що його зіштовхнули з такими самими українцями, які не хотіли, щоб чіпали їх городи. І вони для нього стали «бандерами». Але я знаю інші історії, такі ветерани як Микола Руденко і Левко Лук’яненко після війни робили все для того, щоб Леонід і вчителька могли говорити «ідіотка». І це робить спробу осмислити цю проблему ще складнішою. Дуже гарне оповідання.
Одаренко Сергій
* 1984 р., м. Київ.
Посмішка Джоконди
Оповідання написано просто і переконливо.
Олійник Мар’яна
* 1966 р., м. Київ.
Її гріх
Знов мій неулюблений жанр. Перетерпів, перечитав. Оповідання написане добре. Але сильних емоцій не викликало. Може через мою нелюбов до жанру.
Остролуцька Антоніна Михайлівна
*1967 р. с. Вишеньки, Київська область.
ПРИТЧА ПРО ШАПКУ
Цій притчі вже не одна тисяча років і в неї тисяча авторів. Тому не бачу сенсу її взагалі критикувати, бо вийде дуже жорстко.
Підвисоцька Лідія Володимирівна
*1963 р., м .Івано-Франківськ.
ЗАБЕРІТЬ МЕНЕ В ЛЮБОВ!
Оповідання для мене дуже передбачуване.
Брукс Тетяна
*1958 р. м. Черкаси
НОВОГОДНЯЯИСТОРИЯ
Болюча тема. Поява привида нагадує появу бога в грецьких драмах, який все розставляв на свої місця. Що добре для Античної Еллади для сучасної літератури не завжди підходить. Характер героїні невиразний, тому привид під кінець нагадує помщика, який вирішує з ким одружити кріпачку.
Кот Лерія
*1997 р. с. Лизогубова Слобода, Київська область.
Сусідка з пекла
Початок оповідання написаний в одній манері, кінець в іншій, до того ж трохи скомканий. Можливо оповідання писало в кілька підходів з великими перевами, тоді в оповідання міняється ритм. А може просто треба було більше вичитать. При цьому оповідання непогане. В нас мало фентезійних журналів, але там би воно було на своєму місці.
Проценко Микола
*1937 р., м. Київ.
Сказка про Курочку Рябу
Нещодавно читав допис в соціальній мережі в якому матір розповіда про малу дитину, яка вразила її своїм питаням: «Чому дід і баба почали плакати, коли миша розбила яйце? Адже вони саме цього хотіли?» Авторка не претендувала на лаври літератора, але було написано набагато цікавіше і запам’яталось краще.
Понамаренко Олександр
*? р., м.Васильків, Київська область.
Хоча б ще раз
Мініатюрненько.
Поплавський Юрій Васильович
* 1960 р., м. Київ.
Можно я буду...!
Написано добре і просто. Для мене дуже передбачувано. Але саме такі прості оповідання бувають потрібніші ніж якісь складні драматичні хитросплетіння.
Свенцицька Еліна Михайлівна
*1960 р.н., м. Київ.
ЖИЗНЬ ПО МОСКОВСКОМУ ВРЕМЕНИ
Непогано написано, але оповідання не зачепило.
Семенова Юлія Миколаївна
* 1989 р., м. Рівне.
Молодість
Чомусь герої для мене залишились чужими і непізнаними. Не вистачало якихось подробиць, щоб ці літератори стали мені близькими. Оповідання скоріше про двох коханців ніж про двох коханців-літераторів-геніїв (або графоманів, які вважають себе геніями). Якщо просто про двох коханців то виходить дуже банально. На думку спадають інші історії кохання літераторів і звичайно оповідання на фоні їх уходить в тінь.
Субота Микола Петрович
* 1955 р., с. Володарівка Харківської області.
Троєручниця
Я міг би сперечатися про зміст. Бо поклоніння іконам для мене щось середнє між фетишизмом і ідолопоклонницвтом. При цьому я проти практики знищення ікон до якої вдавали де-які християни-іконоборці. Також мене не влаштовує виправдання дезертирів. Бо якщо вони не хотіли вбивати, то законодавство передбачає такі випадки і дає можливість ухилитись від служби зі зброєю. Є можливість не вбивати навіть після прийняття присяги. Тому вони для мене боягузи, які своєю втечею поставили під загрозу інших воїнів і цивільних, які розраховували на те, що вони будуть зі зброєю в руках в конкретний час у конкретному місці. Також не вразив літературний стиль, місцями важкувато читалось. Але це оповідання попри ці недоліки одне із найдобріших в віснику і це його велика перевага.
Судус (Сіваш) Юлія Василівна
*1991 р., м. Івано-Франківськ.
Неначе сон
Знов не мій жанр і вже занадто цинічний, щоб критикувати об’єктивно це оповідання. Але все таки оповідання близьке до теків яких багато в соціальних мережах.
Тараненко Іван
*1965 р., м. Київ.
Мить…
Вважаю, що я не маю вправо критикувати те як автор вшановує пам’ять своєї матері.
Туровська Леся
*1959 р., м. Київ.
СОЛНЕЧНАЯ ЖЕНЩИНА
Оповідання перемагає в номінації «Анна Карєніна» Віснику. Не зрозуміло чому батьки, які до весілля піклувались про доньку після цього забули про неї. Померли? Я дуже не люблю героїнь мазохісток і знаю, що це неправильно. Але такі героїні своїм прикладом спотворюють уявлення своїх дітей про те якими мають бути відносини в родині. Тому для мене ця історія незакінчена. Закінчення не літературне, скоріше нагадує газетні штампи.
Шаровара Максим
*1967 р., м. Бориспіль.
ЖУРНАЛ СТОРОЖА
Не зачепило, не вразило. Все таки б радив публікуватись в спеціалізованих журналах, які друкують саме фантастику.
Шевернога Маргарита
*1975 р., с. Кривчик, Хмельницька область.
Смак манго
Оповідання написано добре, але не зачепило, не вразило.
Шеляженко Юрій
*1981 р., м.Київ.
Сімейні цінності
Оповідання здалося мені дуже схематичним. Але воно має свого читача і може навіть мати свого глядача. Але це точно буду не я.
Юник Анастасія
* 1994 р., с. Половинкине, Луганська область.
Зелена пожежа
Для жанру сільської пасторалі написано добре.
Ясна Людмила
*? р., м.Київ.
Сто десять килограммов нежности
Оповідання чомусь нагадало анекдот про повію, яка дізнавшись, що її заплатили фальшивими пішла до поліції з заявою про зґвалтування. Якщо цей відгук вам здається занадто цинічним, то можете висміяти мене в наступному оповіданні «105 кг цинізму»
Яцкова Лідія Михайлівна
*1964 р., Живе на Поділлі.
КОРАБЕЛЬ НА ПЛАНЕТІ МЕДУНІЯ
Просте добре оповідання. [ Згорнути рецензію ]
|
|
18.02.2017
Автор рецензії: М.Нечитайло
(джерело:
Комментарии)
Перечитав вісник. Звісно, як і має бути, є різні твори, є слабші, є сильніші, є ті, що зачепили за душу й урізалися в пам'ять, є ті, що пройшли мимо, є й ті, котрі важко було дочитати до кінця. Так і має бути, бо в кожного свої вподобання, свої нахили й свої устої. І в автора, і в читача.
А раз є емоції, є думки, є сприйняття й відторгнення, отже, загалом збірка творів, котрі потрапили на конкурс, удалася, бо не лишає байдужим, не гукає відкласти її вбік, а зове йти вслід за авторами, читати й читати, аби сягнути глибин і виокремитися думкою про сучасні тенденції української літератури, адже, ... [ Показати всю рецензію ]
як на мене, вона складається не тільки з маститих авторів та загальновідомих творів, а й з отаких-от проблисків людського таланту, що яскравими зірочками спалахують на горизонті, аби з часом чи то згаснути, чи розвинутися в яскраве світило. Бо жоден автор не родився загальновизнаним і знаменитим, усі починали з далеких горизонтів, аби з часом наблизитися до екліптики нашої літератури.
Не буду характеризувати всі твори, для цього треба надто багато місця. Не буду визначати й місця, хто де має посісти почесну лаву, для цього є журі. Краще просто відізвуся приязним словом про тих, хто лишився в серці, або ж бодай торкнув струни душі, аби вони почали вібрувати чимось на кшталт задоволення.
Ант Інгвар. «Лови день». Така собі фантасмагорія на тему людського буття нашого, яке завжди має край, на грані якого хочеться затриматися бодай на день. День, котрий уже нічого не вирішує, але являється чи й не вирішальним для усвідомлення себе самого й свого минулого життя. А ще образ смерті, що відрізняється від загальноусталеного видовища старої в балахоні з косою, перевтілюючись у «дівчинку, яка ледь досягла букварного віку» - то, як каже сучасна молодь, є дійсно «кльово» й достоту оригінально й чаруюче.
Басанець О.М. «Природолюб». Читав історію про сільського дядька, а мені з неї виростав образ нашої влади в усій її красі. Об’ємно й до найменших дрібниць одночасно. Навіть понівечений ставок видавався всією Україною. Та й інші всі деталі теж. Не знаю, може, шановний Олександр Михайлович і не закладав таких асоціацій у твір, а вони прозирнули й, зайнявши чільне місце, не захотіли сходити з моїх очей.
Бондар Т.О. «Пан Ніхто». Твір про любов до України, як річ доволі непросту, суто особистісну, духовну й душевну. Бо слово – це одне, це той горобець, що вилітає з рота, пурхає довкола, розкидаючи пір’я, але не факт, що він має ангельські крила, а не зітканий з порожнечі та користі. А любов, що незримо живе в душі, вона сильніша стократ усіх слів, разом узятих, бо душа невіддільна від людини, отже, та любов, з душі, є найсправжнісінькою, хто б що не думав про нас збоку.
Комісарук В.В. «Кохання з першого погляду». Своєрідна інсталяція всім відомого «Коханню всі віки покірні». Інсталяція досить талановита, зіткана зі слів, ніби з тонких павутинок буття, легка й водночас пекуча, як нещадна кропива, що шмагає саму душу. Гріх, що виростає до святості і святість з присмаком гріха. Все вперемішку, а з-за тої мішанини сумні очі – а душа-то не старіє, а їй тісно в рамках даного їй тіла, їй так тісно, аж до мозолів. І не можуть бути очі інакшими, крім як сумними, коли їх мучить невигойний біль, від якого годі знайти ліки, які заховав сам час.
Крупник Д.Г. «Сакартвело». Тут просто відпочиваєш. Подорожуєш і відпочиваєш. Вживу милуєшся обставинами, в які потрапляє герой, всміхаєшся, радієш, сумуєш, що сам нині не в Грузії. Можливо, за сюжетом твір простий, але написаний так живо, дотепно, я б сказав, дотиково, що мимоволі він тебе зачаровує.
Михайленко В.М. «Невинний поцілунок». Вдивляємося в життя. Наше таке буденне, із зашпорами, що визирають із днів, з нашими гріхами, злетами, котрих не чекаємо, з серцем, що випурхує далеко не в молодості, творячи те, на що, здавалося, ніколи б не зважилися, будучи при тверезому розумі. І все шкереберть, а натомість з того не бедлам, а щастя. Так, хтось зі сльозою позаду, чи щирою, чи й не зовсім, але щастя гукає – і ми за ним ідемо. Дуже колоритний і правдивий твір. Єдиний, як на мене, його недолік – це що автор побіжно пройшла мимо історії одруження Софії й Павла. Звідси визирає та незрозумілість, чому чоловік обрид дружині практично з першої шлюбної ночі. Якби було вказано, що шлюб відбувся з примусу, або з якогось меркантильного розрахунку, тоді зрозуміло, а коли по добрій волі, то є своєрідна прогалина, де логічно й психологічно такої відрази бути не могло апріорі.
Наслунга В. «Мій фінський друг». Чимось цей твір мені схожий зі згаданим вище «Сакартвело» Крупника Д.Г. Різні епохи, різні події, різні люди, але невимушеність і легкість розповіді єднає ці два твори. І просто хочеться читати.
Одаренко С. «Посмішка Джоконди». Твір жорстокий. Але, напевно, і в жорстокості є якийсь свій шарм. Бо жорстокість буває різною. Є та, що подається заради заклику до неї – таку відторгаю. А є подача жорстокості через призму життя, через нас, таких, якими нас створила природа чи Бог. Щоби ми усвідомили, які ми є. Навіть не стільки задля того, аби виправитися там, де інколи виправитися неможливо, а більше заради того, аби ми бачили себе такими, як ми є, і розуміли, що ми далеко не святі, більше того, однозначно грішні. Твір примушує розплющити очі та йти з ними розкритими. Бо, відвернувши очі від себе самого, пройти життя, може, й можна, але з казковою подачею на люди і з глибоким дияволом у душі. Від того світ не зміниться, коли ми його заретушуємо. Світ можна змінювати тільки тоді, коли не відвертати очі від його справжньої суті – ні від бридкого, ні від страшного, ні від такого іноді дитячого відчуття смерті, що межує зі сміхом, як механізмом певного самозахисту. Автору респект за дуже точне подання дитячого відчуття смерті рідних. Хто пережив подібне в дитинстві, знає, як точно автор усе виписав.
Олійник М. «Її гріх». А що таке гріх? Кохання – воно гріх чи відголосок святості? Де та межа, що розділяє одне з іншим? Питання, на які немає й ніколи не буде відповіді, або ж якщо й буде, то виключно в залежності від точки стояння того, хто відповідає. Проста життєва історія, подана автором, будить такі філософські думки, котрі й у трактати не вмістити. Лишається хіба вкотре задати їх собі й, не відповівши й на маленьку рисочку, так і крокувати з ними далі, попутно отримавши радість від прочитання чудового твору.
Остролуцька А.М. «Притча про шапку». Твір, ніби постріл. Гумор, який убиває. Даючи при цьому якесь інше відчуття реальності. Хто його знає, а може, воно і є справжнє.
Понамаренко О. «Хоча б ще раз». Дуже важко передати словами людську тугу за життям. Як на мене, автору це вдалося. Простими словами, але настільки сильно, що й самому хочеться зажуритися разом з вербами над Стугною.
Поплавський Ю.В. «Можно я буду». Дивитися на речі одночасно з різних кутів та точок, крізь усі аспекти та протиріччя, аби врешті виокремити основне з дитячих уст. Такий патріотизм значно сильніший за гупання в груди з трибун. Бо він витинається з роздумів та вагань, а не з гасел. Він обдуманий, а не принесений. Він виходить з тебе, а не входить. Він – твій, а отже, найсильніший.
Семенова Ю.М. «Молодість». Попри певну схематичність поданих поетів через призму «гарно писав», враховуючи вік автора, твір дуже сильний. Якийсь аж відчуттєвий, немов пронизаний ниткою з фотелю, де так сумбурно гніздиться старість, передаючи свої флюїди молодим душам, щоб змогли її відобразити, бо сама вона не встигає.
Судус Ю.В. «Неначе сон». Кохання буває різне. Й таке теж. Від таких творів стає затишно на душі. Пояснювати щось інше просто немає потреба. Затишно – і все тут. Отже, талановито.
Шевернога М. «Смак манго». Біс у ребро – народ уже давно охарактеризував описане автором явище. Але ж то так бідно сказано. А тут – ціла панорама, зі своїм сердечним стуком, зі своїм запахом манго, з порожніми надіями, котрі, проте, мають пристойно-ґрунтовну основу, з болючою реальністю, яка, однак, досить-таки міцно освіжає занурену у мрії душу, з рідною людиною, яка раптом стає далекою, аби підійти згодом ще ближче, ніж була, з пухкими грудьми, які застують не тільки світ, а й розум, з чортом, що сидить на лисині замість шапки, аби через підвищення тиску впасти в прірву остаточної безнадії, через марево галюцинацій про принадність власної персони, де остаточно заблукало відчуття реальності. Однозначно дуже потужний енергетикою, та й мовою теж, твір.
Ясна Л. «Сто десять килограммов нежности». А поклик буває різним. Ми його можемо називати коханням, закоханістю, просто пригодою, дурістю, помутнінням, придумувати й ще сотню епітетів та метафор. Але нічим не можна описати поклик душі. От він появився – немов нізвідки, неначе з юності прийшов перевідати; ось він заполонив – чи «слабкістю на передок», чи заздрістю до чужого багатства, чи самотиною, що витискає хто його знає й що з життя; ось і згас – бо повернулися діти, бо то була просто пригода, бо він є тільки сто кілограмів ніжності, а поза тим просто туша. Тільки згадки лишилися віддавати болем у крижах – і чи варто було плодити біль? А відповіді катма. Тільки згадки. Якоюсь незримою безпорадністю перед викликами життя, твір, напевно, й зачаровує.
Яцкова Л.М. «Корабель на планеті Медунія». Знаєте, є теплі твори. От теплі – й усе. Прочитаєш – і ніби на сонечку побував. Теплому такому теплому. І від того дуже радієш.
Ось невеличка доля з поданих у віснику творів, які найбільше привабили. Комусь, можливо, й так і має бути, припаде до смаку щось інше. Та не в цьому суть. Навіть не в місці, хоча конкурс передбачає якраз поділ на місця. Суть – у пізнанні. Пізнанні тих, хто творить поряд тебе. Бо, читаючи й розуміючи інших, розвиваєшся й сам. [ Згорнути рецензію ]
|
|
|
|
