|
Еґоїст
Марина Гримич
— Дуліби,
2007.
— 228 с.
— (Серія: deja vu).
— м.Київ. — Наклад 5000 шт.
Перевидання.
Жанр:
— Альтернативна історія
— Богемне
Анотація:
Роман „Егоїст” – це майже правдива історія про сучасного українського сноба, нащадка давнього козацького роду, політика і адвоката Георгія Липинського, якого доля звела з таємним політичним товариством націонал-боротьбістів і подарувала екстремальну любов з сучасною українською революціонеркою
|
Лінк із зображенням книжки:
|
“Так, я еґоїст! Еґоїст я! Ну і що з того? Так, я маю свої принципи і не хочу ними поступатися! І нехай ці принципи не відповідають середньому статистичному стандарту - це мене не обходить. Це мої принципи, і крапка.
Так, я еґоїст! Але невже в світі не існує більшої людської вади, аніж еґоїзм? Невже краще бути улесливим блюдолизом з піджатим хвостом? Невже краще бути генетичним, невиліковним рабом?
Так, я на дух не переношу примітивності й непрофесіоналізму! Тому моя категоричність і нетерпимість виправдані. Я максималіст. То й що? Що мені тепер – повіситися?
Так, я сноб! Так, п*ята частина ... [ Показати весь уривок ]
моєї квартири віддана гардеробній! То й що? Може, краще ходити у замусоленому костюмі та несвіжій сорочці? Так, у моїй гардеродбній навіть шкарпеточки мають свою поличку, де вони бездоганно складені. Авжеж, я так себе люблю, що навіть їх прасую! Що тут смішного? Так, кількість моїх краваток перевищує уявні середньостатистичні норми. То й що? Чому я повинен рівнятися на середньостатистичні норми? Чому? Що з того, що я хочу бути бездоганним навіть у цьому? Невже це такий гріх?
Так, я не терплю дитячого вереску. Так, я не хочу дітей, тим більше від Аліси! Не хочу я на ній одружуватися! Хай іде! Мені її сексуальні послуги надто дорого обходяться! І справа не в грошах. А в тому, що, бачте, я сплю з нею лише тоді, коли мені хочеться, а не тоді, коли їй закортіло! Чому я повинен з нею спати, коли в мене немає ніякого до цього бажання? Чому? Чому я повинен себе ламати? Так, я визнаю: у ліжку для мене головне, щоб мені було добре. Я не альфонс, щоб задовольняти забаганки своєї партнерші!
Так, я знову збираюся купляти машину. Нову модель. Що в цьому страшного? Я заробив – я маю право! Я люблю машини. Можу я в житті щось любити чи ні? Хороша машина, як пес: вона ніколи тебе не зрадить. До того ж вона жіночої статі. До того ж ніколи не патякає, а спокійно спілкується з тобою через комп*ютер. Вона – набагато розумніше створіння, аніж жінка. Тому я не продаю старих машин, а зберігаю їх. Саме зберігаю, а не колекціоную. Час від часу мені хочеться поспілкуватися з тією чи іншою своєю машиною – і тоді я іду в гараж і сідаю за кермо. Я не зраджую своїх старих машин. Я не розумію: що в цьому поганого?
Такий самий сантимент я маю до годинників. Чому, купуючи новий годинник, я повинен старий продати лише тому, що він застарів? А якщо мені його подарувала мама? А якщо я його купив на свою першу зарплату? А якщо цей золотий годинник – пам*ять про мій східний вояж? А якщо кожен годинник – це пам*ять? Невже пам*ять можна продавати?” [ Згорнути уривок ]
|
