|
Скарби Примарних островів. Кохана Пустельного Вітру: 2-ге видання
Наталія Дев'ятко
— Мачулин,
2017.
— 376 с.
— м.Харків. — Наклад 500 шт.
Тверда обкладинка.
ISBN: 978-617-7364-33-6
ББК: 84(4Укр)6-445
Жанр:
— Фентезі
— Пригодницьке
Анотація:
Коли здається, що мета близько, чекай несподіванок.
А якщо такою непередбачуваною подією стане зрада?...
Не до скарбів Примарних островів скеровує свій корабель Ярош Сокіл, а до Аталійського узбережжя, щоб виконати прохання королеви Герди.
Земля Аталя пам’ятає безліч легенд, та частина тих історій написані мороком і кров’ю. А палац рудої королеви стоїть на руїнах давнього храму, в якому досі живе прадавня магія. Ще більше страхітливих історій можна оповідати про землі, по яким пролягає шлях до Саркону.
Нині над столицею найвеличнішої з імперій владарюють буревії і пісок, а її охоронець – безжальний Пустельний Вітер.
Невже і туди заведе дорога відчайдушних сміливців?
І чиє кохання береже у своєму серці зачарований охоронець давніх руїн та чаклунських олтарів?
Читати книгу - https://booknet.com/uk/book/skarbi-primarnih-ostrovv-kohana-pustelnogo-vtru-b263143
|
Лінк із зображенням книжки:
|
...Тоді теж у небесах зміями вигиналися блискавиці, та були вони викликані не чарами, а просто раділи зливі. Вітер гнав важкі хмари майже над самою водою, та в гавань, де стали на якір кілька десятків кораблів-красенів, він не потрапляв.
Велику кімнату заливало світло сотень свічок, але не було там жодного чарівного вогника, хоча більше половини тих, що зібралися тут, могли наказувати і полум’ю, і вітру. Піратські капітани зійшлися на нараду, на деякий час забувши про чвари і суперечки, покинувши свої справи.
Вже давно піратське місто не бачило стільки фрегатів і бригантин одразу. Гавань не змогла ... [ Показати весь уривок ]
вмістити їх усі, тому дехто приплив на чужих кораблях. Старші капітани віталися, багато хто довго не бачився, і майже на всіх залишили карби бої. Літні капітани перемовлялися, згадуючи товаришів, які більше ніколи не вип’ють із ними, та не сумували. То було таке життя, яке вони самі обрали, заради свободи якого могли ризикувати будь-чим. Вони могли б назвати себе господарями цієї наради, та були тут і жінки, десь третина від усіх капітанів, і навіть молодь.
Молоді, які недавно пізнали смак капітанської влади і ще не зовсім звикли до такого уславленого товариства, почувалися дещо невпевнено. За одним столом разом сиділи Ярош, Ажи і Лілі, яку тоді не називали Феніксом. Волосся молодої жінки поки не підсвічувало полум’я, а в сірих очах не жила темрява. Були тут Едвард і Лінт, що намагалися триматися ближче до старших піратів, і Джонатан із Маріан, які на той час встигли закохатися по самі вуха і думали більше не про нараду, а про те, як цілуватимуться під місяцем, коли скінчиться буря.
На відміну від них, Кристофер і Аля мали дуже серйозний вигляд. Вони уважно слухали, і не лише те, що казали вголос, але і шепіт, який іноді здіймався над громадою. Пригладжуючи розкуйовджене мокре волосся, до кімнати увійшла Софія. Її вбрання було надто яскраве навіть для цього зібрання. Піратка сіла за один стіл із Анною-Лусією.
– Імперія готується захопити всі моря, – говорив старий пірат, чию щоку прокреслив широкий шрам, та сіро-блакитні очі зосталися веселими й насмішкуватими. – Ми отримуємо вісті, що Химера будує власний флот. Ми маємо перешкодити їй, бо Море все частіше віддає свою ласку імперським капітанам, а не нам.
Гомін пройшов кімнатою, невдоволений і образливий. Про сказане знали всі, просто важко було погодитися, що Море захищає ворогів.
– Море ласкаве до імперських капітанів, бо вони відчайдушніші за нас, – сказав інший піратський капітан, підіймаючись.
Він не хизувався одягом, як багато хто з них, у ньому навіть складно було б упізнати пірата, якби чоловік опинився на міській вулиці. Звичайний плащ, звичайна зачіска, тільки що пістолети на поясі, та волосся сиве, певно, не через вік. Дорогі пістолети, інкрустовані золотом, – такі є лише в нього, і їхній господар ніколи не промахується.
– Вони кличуть Море, пропонуючи йому свою вірність, підманюючи його чарами, – говорив далі пірат. – Тільки учні Імперії брешуть, їхні Імена належать не Морю. Але справа не в тому, – його очі сяйнули чарами. – Їм відомо, як звертатися до Моря. А це значить, що хтось із нас зрадив Піратське братство і вчить імперських капітанів відомому лише нам.
Його слухали уважніше, ніж попереднього пірата. Він мав тут владу, цей дивний капітан, і багато хто дослухався до його думки.
– Перед тим, як іти сюди, ми завітали до верфей, де Химера будує свої кораблі, – глухо розсміявся інший піратський капітан, який не мав одного ока. – Ми їх спалили! – зареготав він.
Сивий пірат повернувся до одноокого, і регіт обірвався.
– Ти не смієш тут чаклувати, Райне! – крикнула жінка, підводячись і витягаючи пістолет, вона була кремезною, схожою на стерв’ятника.
– Жанно, заспокойся, – чари в очах сивого Райна згасли. – Ви відгукнулися на заклик, та багато хто не розуміє, що насправді сталося. Ви бажаєте грабувати і топити торгові кораблі, ви мрієте, щоб, вимовляючи ваші імена, люди тремтіли, як і раніше. Ви не розумієте, що світ змінюється, і вже ніколи не буде, як раніше. Ніколи!
Райн все ж не втримався, вклавши в останнє слово трохи чарів. Жанна пирхнула, і її вуста розтяглись у посмішці.
– Де твій товариш Гайяр? А де Ричард? Де всі, кого ми знаємо, та кого зараз немає серед нас?
– Зажди, Жанно, – втрутився у розмову ще один старий пірат. – Ми не можемо звинувачувати у зраді тих, про кого не чули.
– Жанно Скажена, я тебе викличу на двобій, якщо не забереш свої слова назад, – почувся сміх Ричарда, піратський капітан стояв у дверях. – Буря затримала мене.
Він був дуже схожий на того Ричарда, який намагався відібрати у Яроша "Діаманту". Здавалося, час майже не зістарив його, лише трохи позбавив нахабства.
Райн і Ричард привіталися кивками. Жанна невдоволено сіла на своє місце, наливши собі повний кухоль випивки.
– Чи відомо вам, ким є той, кого люди називають Химерою? І чому в Сарконській пустелі не вщухають піщані буревії цього року? – запитував сивий Райн, обводячи поглядом капітанів.
– Що нам до Саркону? – пробуркотів той, що захистив добре ім’я звинувачених у зраді. – Краще розкажіть про прислужників Химери. Зрадники мають гойдатися на реї, – пірат подивився на Ричарда, але той навіть не звернув уваги на цей погляд.
– Ми були у Сарконі цього року, – сказав Кристофер, і разом із Алею вони встали. – Ми хотіли подивитися, які скарби заховані в покинутій столиці, але її охороняє стільки заклять, що ми ледь змогли навіть дійти до міста. А тоді... – чарівник замовк, чомусь він не міг говорити про те, що зустрілося їм у колишній столиці імперії принцеси Кори.
Ярош пильно дивився на Кристофера: капітан "Діаманти" не знав цього чоловіка, але відчував, що в них багато спільного, і ще не відомо, хто виграє, якщо вони змагатимуться волею.
– Чари там різні, – спокійно повела далі Аля. – Нас було шестеро, вижити в місті пощастило тільки нам двом. Хтось збудив Пустельний Вітер, приспаний здавна. І я бачила на вулицях біле пір’я, яке не зачіпають вітер і пісок. Та нащо білокрилій Химері знадобилися таємниці Саркону, я не уявляю.
Аля і Кристофер сказали все і сіли за стіл. Райн, що слухав їх ледь не уважніше за всіх, знову подивився на піратів.
– Химера не боїться минулого, вона кидає йому виклик і виграє, отримуючи все більше влади. І ця влада, будьте певні, повернеться проти нас. Якщо ми не об’єднаємося, нас знищать по одному. Зманять зрадою або просто потоплять наші кораблі.
– Райне, чому ми маємо воювати з новою Імперією, у якої ще нема навіть назви? – пробуркотів пірат, що говорив перед Райном. – Це ти більше чарівник, ніж пірат. А ми пірати. У нас своє життя, нам нема діла до Імперії. Нам все одно, з яких трюмів вичерпувати гроші. Прапори горять, а золото завжди залишається золотом.
Його підтримали: якщо комусь і хотілося війни з Химерою, яку ніхто з них не бачив на власні очі, то про це змовчали.
– Якщо Піратське братство не об’єднається зараз, від нас залишаться тільки спогади. У казочках і п’яних розповідях тих, хто не знає волі. У мене все, – Райн на мить виказав своє роздратування.
Коли він повернувся до свого столу, піратські капітани тихо перемовлялися між собою, але ніхто не бажав вийти в коло: комусь було байдуже, хтось уже випив достатньо, щоб його не займало якесь там химерне майбутнє.
Підвівся Ярош, ніяковіючи. Подивився на Кристофера і Алю, які навіть не торкнулися напоїв і наїдків, і на сивого Райна, що тихенько вистукував пальцями ритм лише йому відомої мелодії.
Ярош вийшов на середину великої кімнати.
– Райне, я теж знаю про Химеру не з чужих слів. Ми неодноразово билися з імперськими кораблями, їх все більше зустрічається нам останнім часом, – Сокіл обвів поглядом громаду, ніби щоб пересвідчитися, що його почують. – Ми бачили, як Море дослухається до слів імперських капітанів, а їхня зброя змащена отрутою. Ідріс загинув не в бою, а через підступний трунок.
Ці слова викликали хвилю обурення, та вона швидко зійшла. Певно, ніхто не очікував на подібне зізнання – Ідріс був легендою і недосяжною постаттю для багатьох присутніх.
Ярош дочекався тиші і мовив далі:
– Імперські капітани і солдати воюють відважно, але підло. Мета важливіша для них, ніж власне життя. Їх так навчають. Вони сильні вороги, та не ті, кого можна пощадити, чи хто сам здатний на милосердя для тих, у кому є велич. Я не хочу, щоб імперська влада поширилася ще й на моря. Сьогодні я накажу замінити вітрила "Діаманти" на чорні, а своїм ворогом назву нову Імперію.
Між старшими піратськими капітанами пройшло шепотіння.
– Ти надто молодий, Яроше Соколе, щоб присвоювати собі право на чорні вітрила. Ти навіть не знаєш, коли піратські вітрила стають чорними, – глузувала Жанна.
– Я знаю, що чорні вітрила – то знак непокори, – гордовито відповів Ярош Жанні. – І знаю, що тільки двічі про чорні вітрила оповідується в піратських історіях. За часів розквіту Саркону і тоді, коли в морі з’явився чорний "Астагор", якого вже ніхто не сподівався побачити.
Райн посміхнувся: цей розумний і сміливий хлопець йому подобався. Не дарма Ідріс обрав його своїм наступником на "Діаманті".
– Вітрила "Ворона" чорні вже півроку, – відгукнулася Аля. – Я буду битися з Імперією, навіть якщо більше ніхто не захоче виступити проти неї.
Жанна зло глянула на молоду жінку.
– Ви не підете проти волі Піратського братства! – звилася Жанна, і її слова схвалили, але не з таким завзяттям, як зауваження про золото.
– Ви надто молоді, – підтримав Жанну одноокий. – Ви нещодавно стали капітанами і ще не відчули справжньої насолоди від грабунку і жорстокості, справжньої жаги до багатства.
Ярош мовчав. Лілі і Ажи підвелися і стали біля нього. Лілі посміхалася тою посмішкою, яку потім так вподобає, коли перетвориться на фенікса. Вона відчувала розгубленість і ненависть, що опанували Піратське братство.
– Сьогодні нас зібралося більше половини, – сказав Райн. – За піратським законом, тому рішенню, яке ми приймемо, мають підкоритися всі без виключення, – Аля відвернулася, щоб громада не бачила її почуттів, а сивий капітан говорив далі. – Пропоную проголосувати. Хто за те, щоб оголосити війну новій Імперії і Химері, яка прагне загарбати наші моря?
Він першим підняв руку. Ярош, Лілі, Ажи, Кристофер і Аля підтримали його, не вагаючись. Усі молоді капітани, що були у цій залі, віддали свій голос за війну. Навіть Ричард, який трохи замислився перед тим, голосував проти Імперії. І було ще багато тих, хто не бажав миритися із завоюваннями Химери.
– Хто проти?
Проти була третина присутніх. Серед них Жанна, одноокий і той пірат, що над усім ставив золото.
Райн став надзвичайно серйозним і навіть суворим.
– Спільне рішення Піратського братства – війна.
Слово відлетіло, підхоплене вітром, і зраділа буря, якій кортіло подивитися, як змагаються між собою люди, як шаленіють, приймаючи її у свої серця.
Не знали капітани тої ночі, що за тиждень Жанна схилиться перед Химерою, запропонувавши ворогу свою допомогу. Що зрадників стане ще більше, навіть серед тих, хто підтримав рішення про війну. Що майже всі, хто зібрався на цю нараду, загинуть протягом кількох наступних років. Хтось від підступного удару в спину, хтось у бою, а когось закатують в імперських підземеллях. Тоді буде ще одна нарада – менша. І злість літатиме кімнатою, не заповненою вщерть, як минулого разу, виплескуватиметься лайливими словами, в яких ховатиметься ляк. Тоді молоді капітани наважаться йти до столиці, щоб змагатися волею з Духом Імперії.
Але тої ночі, повертаючись на свій величезний і гордий корабель, Ричард не прощався з сивим Райном, який таємно навчав його чарам... [ Згорнути уривок ]
|
