|
Second Life (Друге життя)
Марина Гримич
— Дуліби,
2010.
— 162 с.
— (Серія: deja vu).
— м.Київ. — Наклад 5000 шт.
Можливість автографа.
ISBN: 978-966-8910-52-4
Жанр:
— Проза
Анотація:
Герой дещо єретичного роману Марини Гримич – майже бездоганний молодий чоловік з високим IQ, здоровим ставленням до життя і легкою рукою, - опиняється на «тому світі», перебування на якому ламає всі існуючі в «цьому світі» стереотипи і міфи. Щоправда, часом виникає сумнів, чи той простір, куди потрапляє головний герой, не є насправді віртуальним?
Критики "охрестили" цей роман "божественною трагедією" Марини Гримич.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Він розплющив очі й відразу ж закрився рукою від світла.
- Welcome ! – театрально розвів руками молодий симпатичний чоловік.
Артем примружився від світла, що било йому в очі.
- «Артем Андрійович Шуліка, 33 роки, неодружений, народився в Києві, за професією девелопер , мешкав і працював у Києві та Північній Америці, помер від серцевого нападу... Я нічого не наплутав?»
Артем ошелешено дивився на молодого чоловіка в джинсах, що зачитував з фолдера його CV .
- Ти хто такий? – замість відповіді спитав він.
Молодий чоловік подивився на нього з вселенською тугою в очах.
- Я – Серафим.
- Привіт, ... [ Показати весь уривок ]
Серафиме! – спробував встановити контакт Артем, як його вчили в західних університетах.
- Серафим – це не власне ім'я, це ранг. Найнижчий ранг в так би мовити Божественній канцелярії. Власне, колись я був представлений на Ангела, однак через один випадок, практично, через такого, як ти, я й досі лишаюся хлопчиком на побігеньках... Та ти все одно нічого не зрозумієш, поки...
- Поки що?
- Поки не пройдеш, як то казав Данте, «всі круги пекла».
Артем наморщив чоло.
- То я все-таки помер?
Серафим скривився:
- O my God! Такий продвинутий молодий чоловік, вчився в Оксфорді, бізнес-план міг скласти одним порухом мізинця лівої ноги, причому з заплющеними очима, робив гроші тільки так (він клацнув першим і третім пальцем правої руки), а мислить категоріями середньовіччя... Слово «помер» - зі старого словника людства, а тут, як бачиш, життя продовжується! Ходімо за мною, я тебе проведу до врат.
- Слухай, Серафиме, якщо це той світ, чи як його назвати...
- Краще вжити слово «потойбічний світ».
- Словом, якщо я потрапив на потойбічний світ, то де ж тоді тунель і світло в кінці тунелю, про яке розповідають ті, що оклигали після клінічної смері?
- Невже і ти віриш у це? Невже ти віриш у тунель і світло в його кінці? Адже це так банально! Та це було розраховане на простого обивателя, а не на таких, як ти! Ну, які ви всі недотепи там, на землі! Тунель і світло – це наш ангельско-архангельський прікол над «живими», своєрідні студенські бешкети: ми вживлюємо цю картинку в мозок хворих, а потім вотчуємо , як вони пафосно розповідaють про неї іншим людям і як ті їх з благоговінням слухають. Щоправда, ми зараз бавимося цим все менше. Набридло. Вчорашній день. У нас інші тепер забави. Ходімо за мною!
Артем рушив за Серафимом. Той був одягнений в білу сорочку з червоними і синіми смугами. Верхній ґудзик був незастібнутий, а з-під припіднятого коміра бовталася трохи набік на спущеному вузлі майже до сонячного сплетіння червона краватка з білими купідоноподібними ангеляткам. Стильно. Його худорлява фігура рухалася дещо манірно, неначе пританцьовуючи. А ззаду звисав «хвіст» густого волосся, перетягнутий резинкою.
Артем озирнувся навкруги. Старі будинки дореволюційного зразка київської стилістики, які колись називалися «доходные дома», тільки вже зруйновані часом, деякі без віконих шибок, деякі без стін...
- Значить, я в пеклі? - спитав Артем Серафима.
- Знову дикий архаїзм. Ти випадково не вчився в католицькій школі? Сорі, бадді , я забув, що ти не з діаспори. Звідкіля в тобі ця медієвістика? – зітхнув Серафим.
- Ти ж сам мені щойно згадав Данте і його «круги пекла»...
- Я ж фігурально! – обурився Серафим. – Тут записано в робочому файлі, що тебе можна вважати інтелектуалом, тому я й вжив цей образ. А ти мені знову за рибу гроші... Немає слів, – зітхнув він. - Далі сам все зрозумієш, як тебе там? - Він підглянув у фолдер, забувши ім'я клієнта. - Ага, Артеме Андрійовичу. [ Згорнути уривок ]
|
