|
ВІСНИК VIII-го міжнародного конкурсу короткої прози Zeitglas-2018 : (Конкурс на кращий прозовий твір )
Олександр Апальков, Наслунга Влад, Людмила Ясна
— Склянка Часу*Zeitglas,
2019.
— 248 с.
— (Серія: Вісник).
— м.Канів. — Наклад 200 шт.
Можливість автографа.
ББК: 84 (4-Укр-Рос) 6-5
Жанр:
— Проза
— Сучасне
— Мистецькі книжки
Анотація:
У спец-виданні ВІСНИКУ VIII - го міжнародного конкурсу короткої прози
ZEITGLAS-2018 оприлюднено твори 50 авторів сучасної новелістики із України, ОАЕ, Росії, Польші, США, Німеччини. Докладно на сайті:
https://zeitglas.io.ua/s2625552/viii-y_mijnarodniy_konkurs_na_krashche_korotke_opovidannya_zeitglas-2018
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Київські студентки – смаглявка Таміла та білявка Юля – сиділи за комп’ютером, обираючи круїз із Венеції. Вони придбали туди квитки на літак заздалегідь і дуже дешево. От якби й тут зекономити! Натрапили на корабель, яким володіла одна з турецьких компаній.
– Щось дуже дешево, – тривожилася Юля.
– Квитки горять! Круїз за тиждень, – пояснила Таміла. – І це ж турки. Хлопці там такі... красиві й пристрасні! Їдьмо!
– Жити в Туреччині? Краще в Парижі! – засміялася Юля.
– Тю! Ми ж не заміж зібралися. Просто розважимося.
Після того, як вони сплатили за каюту, Юля хотіла замовити зворотні ... [ Показати весь уривок ]
квитки на літак.
– Не треба! – блиснула агатовими очиськами Таміла.
– Чому? – Юля струснула білявим чубчиком, який віялом розсипався на лобі.
– Може, ще кудись гайнемо. Безвіз же! Гріх не скористатися. Уявляєш, ми можемо тепер без перешкод гуляти Євросоюзом! – розмріялася Таміла.
– А якщо десь загубимось? Нас же не знайдуть!
– Таке може трапитися й удома, – знизала плечима Таміла.
Безвіз діяв уже два місяці. Подруги без проблем дісталися Венеції. Легко відбули паспортний контроль в аеропорту. Полишивши речі в готелі, пішли потинятися містом.
– Давай покатаємося на гондолі, – запропонувала Юля.
Перетнувши місточок, вони натрапили на вільний човник. Чорно-червоний із золотавою ліпниною позаду загостреного носа він погойдувався на воді. Гондольєр у фірмовій сорочці в горизонтальну біло-синю смужку й солом’яному капелюсі привітно завсміхався до них і заграв тугими м’язами на засмаглих руках.
– Такий красунчик... – прошепотіла Таміла. – Давай до нього.
– Скільки? – запитала Юля у хлопця.
Італієць показав п’ять і ще три пальці.
– Вісім євро?
Гондольєр знову продемонстрував вісім пальців і одразу ще десять.
– Вісімдесят? – не повірила Юля. – Та нехай він вдавиться тими грошима! Ходімо звідси!
– Ми пошкодуємо, якщо цього не зробимо, – зауважила Таміла. – Залазь!
І вони попливли тихими каналами-вуличками. З обох боків височіли будинки з заштореними вікнами. Подекуди вода доходила до середини цокольних поверхів. Там, де вона відступала, будівлі стояли облупленими, сірими й укритими цвіллю. Але запаху не було. Зовсім! А казали ж, що Венеція вже смердить, і особливо нестерпно влітку. Через півгодини повернулися, й Таміла запропонувала зробити селфі з гондольєром. Він став посередині, міцно притиснувши дівчат до себе.
– Ну що, не жалкуєш? – обійняла Таміла Юлю, коли вони розрахувалися з гондольєром.
– Ні! Це буде найкращий спогад про Венецію, – та вдячно глянула на неї.
– І про італійця. З таким би я... а ти?
– Ми ж ніколи не посваримося через хлопця?! – не то запитала, не то ствердила Юля.
Таміла підняла відкриту долоню й Юля ляснула по ній своєю.
На ранок подорожувальниці потягли валізи в порт. Долати відстань від водного трамвайчика довелося довго. Аж ось за поворотом показалися кораблі й відкрите море. Уточнивши в квитках номер причалу, подруги пришвидшили ходу. Зайшовши до величезного приміщення, стали в чергу, яка здалася найкоротшою. Нарешті дісталися стійки. І тут почалося! Молодий службовець довго шукав візи у їхніх паспортах, а не знайшовши, очікувально втупився в дівчат.
– Безвіз. Україна отримала безвіз, – намагалася пояснити йому Таміла, плутаючи англійські й українські слова...
Людмила ЯСНА, "Танго на лайнері" [ Згорнути уривок ]
|
