|
Літературно-мистецький журнал "Склянка Часу*Zeitglas", №91 : журнал
Олександр Апальков, Наслунга Влад, Малігон Анна
(Переклад:
Проценко Микола, Апальков Олександр)
— Склянка Часу*Zeitglas,
2019.
— 120 с.
— (Серія: Журнал).
— м.Канів. — Наклад 1000 шт.
Можливість автографа.
Жанр:
— Проза
— Часописи
— Поезія
Анотація:
У вересневому номері 91 міжнародний літературно-мистецький журнал «Склянка Часу*Zeitglas» публікує оповідання Оксани МЕДВІДЬ «БАГАТСВО МОЄЇ ТІТОНЬКИ», Соломії ЗЕЛЕНСЬКОЇ «ПРИДИБЕНЦІЯ В ПОЇЗДІ», Олександра ВОЛКОВА «В ЗАЛЕ», Влада НАСЛУНГИ «ЗБЕНТЕЖЕНІ ДУШІ» (продовження), новели Юлії ЧОРНОЇ та Володимира ПОЛІЩУКА.
Розділ Альтернативна проза представлений нарисом Романа ШИЛУЦЬКОГО «МОЙ СЧАСТЛИВЫЙ ГОД», оповіданнями: Кетрін ХІЛМЕН «ВОЛОДАРКА ЖАХУ», та Юрія МАШТАЛІРА «ЕЛЕКТРО-АНДЕРГРАУНДНИЙ АПОФІГОЗ».
ПОЕЗІЯ презентує твори Ярослава САВЧИНА, Миколи ПРОЦЕНКА, Віктора ПАЛИНСЬКОГО, Сергія ЛЕВЧЕНКА, Вікторії ТОРОН, Анни МАЛІГОН, Катерини ВЕРБІВСЬКОЇ, Наталії ВІЛЕНСЬКОЇ та новітніх молодих українських авторів.
Розділ Критики та есеїстики друкує нариси Олександра АПАЛЬКОВА «ПРАВДИВЕ ВІДТВОРЕННЯ ЕМОЦІЙЇ», Володимира ДАНИКА «ПОЕТ ІЗ КОВАЛІВКИ», Олени КЛАДОВОЇ «СПАДЩИНА ОЛЕКСАНДРА ГАВРОША», Миколи ПАЩЕНКА «ПРО ПОВІСТЬ-ПОЕМУ-СИМФОНІЮ» та Сергія ЛАЗО «ГОРОД КА: ЗНАКОМЫЙ НЕЗНАКОМЕЦ».
.
Галерея журналу представляна роботами Олени КОСІНСЬКОЇ та Олексія МАРТИРОСОВА.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Олександр Апальков
Правдиве відтворення емоцій
Про збірку поезій «Метро всередині нас»
У той час, коли і школа, і преса, і парламентська трибуна використовувалася для того, щоб посіяти ворожнечу та злобну ненависть, грпа молодих авторів уклала дружній проект. І допоки покидьки брались до остаточного грабунку матеріальних і моральних цінностей української спільноти, шістнадцять поетів облаштовували таку ж кількість поетичних станцій у лабіринтах того метрополітену, який живе у кожному з нас. У вступному до книжки слові Леся Мудрак, зазначивши вагомий внесок ініціаторки укладеної збірки ... [ Показати весь уривок ]
Вікторії Шевель, зробила наголос: « Я могла би безкінечно сипати цитатами й метафорами авторів, які мені видалися дуже вдалими. Але це вже – завдання майбутніх рецензентів…» Ось до цього й долучуся... Хоча кожний автор мову веде про своє, наболіле.
Ось – перша зустріч із текстом Ганни Лаврик «Самотність». Наводитиму лише уривки. Хто охочий до суцільного текстуального зображення та образу – придбає книгу та прочитає…
«…Компанію мені складає моя самотність…» – пише пані Ганна, чи не символічно, на станції метро «Палац України»… І пояснює: « З нею зручно жити, в неї добре ховатися…» А й справді, чи не ховались ми усі разом, принаймні останні п`ять років… Переховуючи у такий нехитрий спосіб свої роздуми? Хто відверто признається? Але, поетка полишає свою схованку, знаходить у собі сили покинути «Палац України», бо, навіть самотність підказує їй: « Я… кличу тебе у дорогу…» Тож рушаймо і ми далі лабіринтами метро, що всередині кожного з нас…У русі пізнається сенс буття. І чим дужче швидкість, тим потужніше мізкується. Адже шаленство швидкоплину утворює несамовиту тишу… « Що тобі тиша? Де ти є справжня? – запитує героїня у вірші «Надія», – Інколи істину можна побачити/ У викривленому дзеркалі…» Тут ніякому міщанському Нарцису не відчуватиметься презирство таке саме, як глузування над собою… А тим часом життя йде крізь свою буденність: « На кухні стояв дим коромислом./ Якась іспанська співачка співала фаду./ Вона готувала салат…» (вірш «Пристрасть») А далі розгортається мелодрама, майже малий метр кіно. Тут цікаві деталі. Я посмакую одною. Ось «співачка співала фаду…» Слід пояснити: Фада – не іспанський, а португальський музичний жанр. Буквально слово «фаду» означає «фатум», «доля». І домінантною емоцією у таких творах є ухвалення гіркої долі. Однак, головна персона поезії «Пристрасть» за українською звичкою справляється і з фатумом, не лише ухвалено, а навіть зухвало. Знай наших! Коли поглянути широко-розкритими очима на усю підборку від Ганни Лаврик, можна угледіти суцільний спектакль про кохання та про щастя. Тут є все: і «ластівки у весняному небі», і «міцні обійми» і кода, філософсько-медитативна, справді схожа на сидіння у метрополітені, на засмальцьованій і блискучій від того лавочці, споглядаючи потяги: «Закутана в свою Тишу…» і де «Бурхливе життя пролітає повз тебе…» Адже, дісно і «мої почуття/ Живуть всередині мене…»
***
« і знову буденність, меланхолія / пігулки та втома / вбивають / поволі…» – промовляє зовсім не випадково наступний мандрівник збірки Назарій Нестерук у безіменному вірші. Ще молодий за віком автор поринає і тягне за собою читача у вир кохання – «учинків щирих і шалених», де він несамовито шукає образ коханої… « у березні й квітні / у літньому світлі / навколо невпізнаних світобудов / уздовж тротуарів та залізниць…» І віриться, що це про закоханість, справжню... [ Згорнути уривок ]
|
