|
Вісник міжнародного конкурсу ДО ДНЯ СТУДЕНТАі : Спец-видання
Олександр Апальков, Диба Алла, Твіст Тоня
— Склянка Часу*Zeitglas,
2019.
— 100 с.
— (Серія: Вісник).
— м.Канів. — Наклад 100 шт.
ББК: 84(4)6-4
Жанр:
— Проза
— Поезія
— Літературознавство
Анотація:
Міжнародний конкурс «до ДНЯ СТУДЕНТА»
на кращий твір (вірш, проза, есей) був оголошений 24 вересня 2019 року та тривав до 17 листопада 2019 року.
За вказаний термін до редакції надійшло 1217 творів. Із них було допущено до конкурсу лише 45, вони подаються у цьому ВІСНИКУ, за алфавітним принципом. Решта надісланих творів не відповідала вимогам конкурсу.
Докладно: https://zeitglas.io.ua/s2661222/zaversheno_mijnarodniy_konkurs_do_dnya_studenta
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Басанець Олександр
*1953 р., с. Котівка Магдалинівського району Дніпропетровської області.
Студентські витівки
Сторінки спогадів
Для чого пишуться книжки?
Тримаючи в руках роман Василя Козаченка «Біла пляма», Валера і зітхав, і випускав на повен рот повітря, й губами прицмокував. Нарешті, заснув, схиливши голову на подушку. Спочатку він став посвистувати носом, а потім і захропів. Микола Василенко підійшов до нього тишком-нишком, перегорнув кільканадцять сторінок наперед і заново влігся. Через кілька хвилин він кахикнув так, що Валера стрепенувся й продовжив читання.
Василенко мені моргнув.
- ... [ Показати весь уривок ]
Оце думаю, - почав здалека, - що нам задають тексти дуже важкі.
Валера аж ожив:
- Таки правда! Ось про одного нашого десантника розповідає Козаченко. І мов крізь землю провалився цей парашутист, автор же заходився розповідати про другого!
- А ще ж Козаченко у керівництві Спілки письменників засів, вважається одним із провідних українських прозаїків! – підкинув і я масла в вогонь.
Валера завівся. Він гнівно засудив майстрів пера, котрі кепсько пишуть, а тільки гонорари гребуть мішками та премії отримують! А бідні студенти й школярі змушені читати ту нісенітницю. От і він читає-читає, а кінця-краю не видно!
Аж охрип. Почалапав до туалету. Ми чмихнули, а Микола перегорнув кільканадцять сторінок назад.
Притьопав Валера. Читає, а голова хилиться- хилиться…
- Уявляєш! – обурився Валера, аж підвівся. – А тепер отой перший парашутист наче з неба впав, а другий десь подівся, мовби випарувався! Хіба можна так наплутувати в сюжеті?
Він довго повторював одне й теж мені, згодом обізвався Василенко – й оратор нахилився над ним, розмахуючи руками. Зрештою, обперся руками об стіл й прорік:
- І все ж користь од цього читання є! Я проаналізував усе своє життя!
- Так може, автор саме це й задумав! – підказав Микола.
Валера подався з кімнати геть, ми похихикали, а Василенко перегорнув сторінок сорок наперед.
- Треба скоротити текст, - дійшов висновку Микола, - бо він із книгою кілька місяців попоморочиться, а написане живим класиком все одно не збагне!... [ Згорнути уривок ]
|
