|
альманах "Скіфія-2019-Зима" : (проза, поезія, есеї, критика), упорядник О.Апальков
Олександр Апальков, Живолуп Людмила, Киян Валія & Лоцький Юра
(Переклад:
Апальков Олександр)
— Склянка Часу*Zeitglas,
2020.
— 148 с.
— (Серія: літературний альманах СКІФІЯ).
— м.Канів. — Наклад 500 шт.
Можливість автографа.
ISBN: 978-617-7425-40-2
ББК: 84 (4-Укр.-Рос) 6-5
Жанр:
— Проза
— Поезія
— Періодика
Анотація:
Наразі видано 32-й випуск альманаху СКІФІЯ. До збірки увійшли твор 35 українських авторів.
Примірники можна придбати післяоплатою 80 грн., замовивши їх у редакції: zeitglas.kaniv@gmail.com
Їх буде надіслано Вам на вказану Вами адресу УКРПОШТИ.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Арістов повертався з армії коли падав сніг. З парника швидкого Тегеран-Москва, повного беснуючими дембелями, він зійшов в Лозовій. За один перегін від рідного Ліхачева. Там чортов потяг не зупинявся.
Сніг сипав, здавалося, з ліхтарів, що горіли синюватим неоновим світлом.
— Ну і дурень же ти! — вигукнув йому з тамбура єфрейтор Гадючко, — набитий дурень. Ми ще вріжемо по сотці, й через шістдесят хвилин Харків. А там "Південний" і музон до ранку, і бабуїни... А ти, мерзни, лох!
Гадючко ще щось кричав, розмахуючи руками, але було не розібрати. Останній вагон полишив перон.
Два роки Арістов ... [ Показати весь уривок ]
не бачив снігу. Хотілося стояти і просто дивитися на повільність і яскравість кожної кошлатої сніжинки. Вони падали і падали. На його шапку, на блакитні погони, на білий шарф, що сяяв в неоновім світлі ліхтаря клаптиком з розкритої шинелі, на халяви вправно відпрасованих чобіт.
Біля довгої стіни вокзалу з розкладом вже тулилися слабкі перемети. Теж яскраві і свіжі. Стрілки фасадного годинника показували північ.
У гучному від його кроків залі — порожнеча. За касовим вікном спала чергова, відкинувши сиву голову у куток стіни і розкривши рота. Чутно було як дзижчав її електрообігрівач.
"Бог ти мій, — подумал Арістов, — ну ось я і повернувся". І ця думка, здавалося, ось тільки тепер і стала реальною. Вже ніхто його не підстрелить, вже він не наступить на протипіхотну, або іншу якусь гидоту. Вже ніхто не стане розпоряджатися ним. Хіба що мама.
До електрички лишався час. Він сів на довгий вокзальний диван. Відкинувся і солодко потягнувся.
Двері грюкнули. Увійшла дівчина. У довгополій дублянці, по самі на високому каблуці чоботи, в білій песцевій шапці.
Вона швидким кроком підійшла до Арістова.
— Можна тут? — спитала вона вже сівши. Від неї запахло снігом і парфумами.
— Будь ласка.
Двері грюкнули ще, і з'явилися два мужики. У одного, вищого, на стриженому волоссі іскрився сніг, у іншого, нижчого на сплющеній до козирка кепці. Похитуючись, пройшлися по залу. Подивилися на Арістова і на дівчину...
Олександр Апальков
СНІГ [ Згорнути уривок ]
|
