|
ЖАННЕТ ІЗ ШАРМ-ЕЛЬ-ШЕЙХА : оповідання
Олександр Апальков
— Склянка Часу*Zeitglas,
2020.
— 16 с.
— м.Канів. — Наклад 300 шт.
Можливість автографа.
Жанр:
— Проза
— Детективне
Анотація:
Книжка про клятви та сподівання. Кохання та марення ним. Реальний світ і світ надій.
Примірники книги можна придбати післяоплатою 10 грн. (плюс поштові витрати),
замовивши книгу у видавництві
zeitglas@ck.ukrtel.net або zeitglas.kaniv@gmail.com
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Нам часто здається, що жити нудно. Втім, це не так.
Із зими в літо – я потрапив за чотири години.
У літаку спиртного не давали. Узяте в «дьюті-фрі» випити не дозволили. Мовляв, летимо в ісламську країну. У ній все строго. Тож Єгипет я побачив тверезим поглядом. Що трапилося зі мною вперше. І я зважився провести відпочинок без пиття.
Під сонцем ресортів «Рехани роял біч» моя татарська шкіра придбала колір мореного дуба. Мої руки нагорталися сторінок книжок, узятих від нудьги, в будці араба, що видає рушники. Мої очі намилувалися підводним світом, через скло селіконової маски. Легені набралися ... [ Показати весь уривок ]
морського повітрю. Шлунок –місцевих наїдків та напоїв, сплачених наперед і не вміру.
З'їздив до Каїра. Подивився як 23 мільйони людей управляються з дорожнім рухом без єдиного світлофора, зневажаючи будь-які правила. Сигналять відчайдушно. Відважно пробираються через нескінченний димовий сморід. А на прогулянковому судні по Нілові я познайомився з туркенею. Так назвав я її про себе. Вона тараторила без угаву з керманичем.
Наша гондола протискалася серед запруд з пластикових пляшок. Ніл був брудний.
У засмальцьованому балахоні і арафатці, керманич підносився велетом. Він правив човном стоячи, однією рукою. Посміхався. Дозволяв туркені бігати на бак, стрибати з нього прямо під ноги смиренним туристам. Туристи мовчали. Росіяни нудьгували, німці таїлися. Коли нільський вояж кінчився, я подав туркені руку. Але, вона підставила мені свій лікоть.
– Мерсі, – посміхнулася вона, і зійшла на берег.
У її рухах були спокій і спритність.
– Мерсі, – сказала вона вдруге, – і протягнула мені руку. На всіх її пальцях блищало каміння перснів. А зап'ястя ховалося в золоті браслетів..
– Ви з Туреччини? – запитав я.
– Ні, – засміялася вона, – я з Шарм-ель-шейха.
– Але, – здивувався я, – там не живуть жінки.
– Ось дурощі, – прикрила вона долонькою губи. І блиск перснів засліпив мене.
– Пробачите! – поклонився я театрально, – не знаю Вашого імені.
– Жаннетт, – схилила вона сою голову на мій уклін. У її волоссі, прикритому строкатим шовком, смітили вогниками такі ж камінці.
– У вас стільки прикрас! – бубонів я, – і сама ви…
– Прощавайте, – сказала мені Жаннетт.
– Ви хіба не їдете до пірамід, – образився раптом я.
– Ні, – знову посміхнулася мені вона, – у мертвих не можна шукати любові. Ми вже з вами не побачимося. Ну, бувайте здорові!
Можливо, це дивиться на мене любов? Ось єгоза, подумав я, помахуючи їй рукою. Вона залишилася на тротуарі, що відходив за борт автобуса... [ Згорнути уривок ]
|
