|
Любові багато не буває : Роман
Саня Малаш
— Фенікс,
2016.
— 272 с.
— м.Київ. — Наклад 500 шт.
ISBN: 978-966-136-381-5
Жанр:
— Романи, новели та оповідання
Анотація:
Кожен мусить пройти шлях Любові, аби спізнати справжній сенс життя. Що краще – мати гроші на порятунок недужої дитини чи пробудити сумління в людях? Чи завжди добрий намір веде до здійснення твоєї мрії? Чи кожному дано перемогти невиліковну хворобу силою каяття та віри? І взагалі – що таке любов, як її виміряти та визначити межі?
Ми шукаємо вдень із ліхтарем себе та одне одного, раз у раз збиваємося з дороги, часом у розпачі падаємо на узбіччя. Але ніколи не перестаємо любити.
Бо Любові багато не буває…
|
Лінк із зображенням книжки:
|
сестра вишиковує в коридорі якісь пакунки, яких було чомусь підозріло
багато.
– Викидаю непотріб, – глухо озвалася Марина і аж за мить підвела
голову: – Привіт!
– Який непотріб?
– Те, чим ми вже давно не користуємося. Соломки твої, з яких ти ще
в школі фігурки лаштувала – і на першому курсі закинула! Бач, не впізна-
єш… Ти, може, вже й забула, що колись це взагалі робила! Тож нічого
цьому мотлоху тут валятися! Знаєш, як в Італії? Якщо річ не знадобилася
протягом року жодного разу – її відправляють на смітник!
– Коли це ти встигла побувати в Італії? – розвеселилася Настя. – А –а,
мабуть, ... [ Показати весь уривок ]
квиток на літак у нашій квартирі завалявся! І ти тепер вирішила
перетрусити все – мо’, ще й до Франції квитки десь причаїлися?..
– Я це бачила в телевізорі, – серйозно відповіла Марина. – Але тра-
диція, мушу сказати, непогана. – І лекторським тоном задекламувала: –
Позбуваючись старого, ми не лише звільняємо місце в квартирі, але й
очищуємо таким чином свою свідомість від застарілих думок і страхів…
Раптом Настя перестала слухати сестру. Її погляд був прикутий до па-
кунків із соломою.
«Здається, я щось придумала…» Марина здивовано смикнула остовпі-
лу Настю. «Ну ж бо!» – І, нарешті, темна оболонка луснула, випустивши
нову ідею на волю… Схотілося на весь під’їзд крикнути: «Еврика!» Але ж
тому ми й звемося культурними, що знаємо, коли доцільно цитувати Ар-
хімеда, а коли варто поберегти нерви втомлених після роботи сусідів.
Новий ковток повітря – довгожданий подарунок пересохлому гор-
лу. Марина глянула на Настю і заспокоїлася. Що ж, бути справжнім, а не
формальним опікуном – то велика честь для старшої сестри, але ж леле,
леле, коли ж ця менша вже бодай трохи подорослішає?..
– Стоп, стоп, стоп! – Настя схопила Марину за руку. – Од –ставити
мою солому викидати! – скомандувала вона. – Все інше – на твій влас-
ний розсуд.
– Ностальгія – перший крок до самотності, – повчально зазначила
Марина, але Настя вже несла пакунки до кімнати.
– Та ну тебе… мама мія італьяна, – пробурчала менша, зачиняючи
за собою двері. [ Згорнути уривок ]
|
