Олександр Апальков, Плихневич Тетяна, Даник Володимир : Літературно-мистецький журнал "Склянка Часу*Zeitglas", №94 : журнал : Анотація, уривок з книги.

Олександр Апальков, Плихневич Тетяна, Даник Володимир

— Склянка Часу*Zeitglas, 2020. — 120 с. — (Серія: журнали).
— м.Канів. — Наклад 1000 шт.

Поділитись:

Уривок з книжки Рецензії в пресі (0) Відгуки читачів (0) Де купити (0) Скачати файл

Ми пам‘ятаємо багато речей. Інколи, здається і зовсім зайвих…
Однак, спробуйте позбутися власних спогадів… Людина живе у різних вимірах своєї історії, причому – одночасно. Не полишив цю тему поза літературною увагою і Петро Староста. Попри те, що автор відомий колу читачів своїми поезіями, проза не збавить їх до нього шанобливості. Адже, у даному випадку йдеться про скрупульозну та ґрунтовну роботу.
Перебираючи у пам‘яті різні моменти свого життя та аналізуючи спогади, документи, перекази родичів, дослідницький хист автора уклав справжню історико-документальну повість. Канва цілої книги, від ... [ Показати весь уривок ] першої сторінки до останньої, насичена живими образами її героїв. Героїв не вигаданих і не прикрашених. Так, як гілки на древі будь-якого роду, будь-якої людини не потребують зайвих епітетів. Вони – саме життя. А життя, завжди переходить за горизонти болю…
Не покладе проведіння такого тягара, яке не винесе людина…
Навіть, коли й доведеться розпрощатися із самим життям…
У книзі – галерея справжніх людей.
Її вивів перед очі й душу читача оповідач. І провів тих людей від народження спогадів про них, до останньої про них згадки…
Я написав «до останньої» і сам із собою не погоджуюсь. Адже, допоки ми читаємо про героїв, вони живуть із нами – поміж нас. Навіть, коли ми і не знали про них до того… І в усі часи пани собі панствували, раби собі рабствували… А про природу людини так і не дав повної визначеності жоден із філософів. Однак, творча сила завжди – смисл і успіх будь-якої корисної справи, сумлінної…
Наскільки можна судити із надзвичайно розлогих посилань на документальні джерела, книга укладалася тривалий час.
Уявімо собі стан автора, що гортає шпальти старих газет, шукаючи у кожній бодай короткої інформації про своїх рідних, близьких, знайомих родинному кущу. Пояснити все це не можна. Можна інспірувати, примруживши очі, «читаючи» це у просторі між рядками…
Ми всі згодні у тому, що завдання письменника-документаліста – організація цікавого викладу простими словами сили-силенної обробленого й пропущеного через себе матеріалу. Систематично і всебічно скомпоновані данні, взяті у різні часи окремо, лишатимуться нездатними у такому первинному вигляді до затятої і послідовної оповіді. Це вдається оповіді із художнім стилем та світоглядом, яким володіє автор.
Наведу декілька текстових прикладів:
«Побідувавши більше року з двома малолітніми дітьми, Текля дала згоду вийти заміж за Штефана Мариска, привабливого і добродушного парубка…» (стор.64).
«Війна закінчилася, але в село з військомату продовжували надходити похоронні, збільшуючи реєстр убієнних…» (стор.177).
«Найбільше до Степана прив‘язався Петрик. Він всюди нипав за старшим братом. Степан іде до криниці, хлопчик плентається за ним. Не може йти – плаче…» (стор. 253)
«Жебрак постійно ходив з мішком за плечима. Юродивим у селі лякали… дітей… Не будеш слухати, прийде майданський Ванька і забере тебе у мішок…» (стор. 264)...

Апальков Олександр "Розворушити спогадами душу читача..."

[ Згорнути уривок ]