|
Вісник міжнародного конкурсу ПО-МОДНЬОМУ : Спец-видання
Олександр Апальков, Ворончихіна Ксанія, Яцкова Лідія
(Переклад:
Апальков Олександр)
— Склянка Часу*Zeitglas,
2020.
— 104 с.
— (Серія: Вісники).
— м.Канів. — Наклад 100 шт.
Жанр:
— Проза
— Поезія
— Гумор, сатира
Анотація:
Міжнародний конкурс «По-модньому»
був оголошений 03 серпня 2020 року та тривав до 14 грудня 2020 року.
За вказаний термін до редакції надійшло 368 творів. Із них було допущено до конкурсу лише 50, вони подаються у цьому ВІСНИКУ, за алфавітним принципом. Решта надісланих творів не відповідала вимогам конкурсу.
Надаючи свої твори, автор погоджувався з подальшим публікуванням чи використанням їх тексту в рамках літературних проектів журналу. Автори трьох найкращих текстів будуть відзначені дипломами. Іх твори буде перекладено на німецьку мову та опубліковано на сторінках міжнародного літературно-мистецького журналу «Склянка Часу*Zeitglas»
Вісник видано малим накладом. Примірники можна замовити у редакції:
zeitglas.kaniv@gmail.com Вартість примірника 65 грн. + поштові витрати.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Апальков Олександр
*1961 р., м. Канів, Черкаської області.
ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ ПОЕТЕСИ
– Щоб ми були молодими, – гойднувся електрик до поетеси, – а ти – лучше всіх!
Іменинниця сяяла, красива. У кучериках і атласному платті. Кольє сваровськи блищало.
– Будь успішною і бажаною, – сказала дружина редактора.
– Щоб ти цвіла, – піднявся знову електрик.
– А ми, – вставив редактор, – пахли!
– Скромніше треба бути, – рекла пані доктор наук, – але не в сексі.
– Міні, – заворушився похнюплено масажист, – не дуже сюди відпускали. – Він гикнув, – та я вирвався.
– Всі поети – сказав електрик, – брешуть! ... [ Показати весь уривок ]
А ну, – потягнувся він губами до поетеси, – скажи шо я не маю рації.
Поетеса почервоніла. Налила в гранчаки. Поволі зібралася вставати з дивана. Але підхопився редактор, браво.
– Це тільки, – прорік він похитуючись, – плебеї так вважають. Поет – деміург!
– Шо це таке?
– Творець! – вставила слово поетеса.
– Авжеж! – продовжив Апайкин, – Голоси характерів окремих творінь, самотні голоси. Для баб, на жаль. А, може, і на щастя.
У відкрите вікно донеслося: «Гидра ти така». І стихло.
– У! – підняв палець редактор, – голос народу. Хмм. Ну, так – чувак, ми говоримо про велику літературу. Фікції говорять лигітимно про пошук правди у відчуттях. Зрозумійте, нас цікавлять відчуття. Не якісь там, а природні і надприродні.
– Ну, загнув, – забурчали залишки чоловічої публіки.
– Я те нукну, – гаркнув редактор, виблискуючи очима, – бач, хамово плем'я. Нарвався, так слухай. І всмоктуй. Ха, поети брешуть! Ач, дивина. Ще Платон це прорік. Одвічна суперечка мистецтва і філософії, філософії і науки, і, у свою чергу, науки і мистецтва.
– Ну, понесло, – гмикнув електрик.
– Я те понесу, – погрозив йому редактор. – Що є істина? Ось питання мучило всіх. І принца данського, зокрема. Арістотель був прав: поет – дослідник. А якщо ти не такий, кинь, і нічорта не пиши. У літературі багато що по-іншому, ніж в нашому життю, підлому. І справді, в літературі значно яскравіше проступає. – редактор похитнувся, – але, завдяки таланту автора, правда ця чесніше. А зараз, вип'ємо!
– Вірші, – продовжив редактор, закушуючи олів'є, – манера дивитися на світ, якщо пити більше нічого.
– Про…, – пожвавилася поетеса, – я розповім про культуру розпивання алкогольних напоїв:
– текіла – лизнув, випив, куснув;
– мартіні – замовив, випила... дала;
– коньяк "Десна" – відкрив, закрив, викинув;
– молоде молдавське вино – випив, схопився, побіг ... не встиг;
– дороге французьке вино – купив, поставив ...милуюся;
– горілка – випив, захотів, спокусив ...ганьбився, заснув;
– турецька горілка – привіз, відкрив, спробував, закрив ...подарував;
– пиво – випив, сходив, випив, сходив..., випив, випив, заснув...сходив.
– Ги-гі, – захвилювалися всі разом.
З розчуленням гледячи на себе в скло піднятої чарки коньяку ясна, торжествувала поетеса. Адже її все-ще не залишила молодість і не наздогнала старість. [ Згорнути уривок ]
|
