|
альманах "ОКТАВА" №11 : (музично-теоретичний альманах)
Олександр Апальков, Школьнікова Анна, Акимова Надія
(Переклад:
Апальков Олександр)
— Склянка Часу*Zeitglas,
2021.
— 96 с.
— (Серія: музичний альманах ОКТАВА).
— м.Канів. — Наклад 300 шт.
Тверда обкладинка. Можливість автографа.
ISBN: 978-617-7425-65-5
Жанр:
— Культурологія
— Альманахи
— Збірки пісень, музичні видання
Анотація:
Вихід у світ одинадцятого альманаху «Октава»
Відчуття руху сучасного суспільства відбивається і в одинадцятому винпуску нашого альманаху. Композитори, музиканти, музикознавці та педагоги реагують на соціальні події піднесеною творчістю, продовжуючи напрямок, заявлений із самого початку –створення незалежного музичного видання. Адже від першого й до нинішнього числа змістовне наповнення кожного випуску дієво пробує змінити навколішнє наше культурницьке середовище. Це виявляється у нестримних ніякими пандеміями спробах подальшої гармонізації життєвого простору – у нових піснях, у відновленні культурних традицій, у загально-освітніх оригінальних заходах.
Не має значення де і в який проміжок часу відбувається творча реакція на події людського життя. Адже, попри кордони й час надхненням творців музики неупинно подається саме звукова модель гармонійного світу. Поширити цю справу й беруться автори цієї збірки.
Тут нема творів «випадкових» людей. Єднаючи у собі дві складові: теоретичну і практичну, «ОКТАВА» й далі торить свій шлях...
Запрошуємо до співпраці, чекаємо на пропозиції від композиторів, музикознавців, критиків, експертів, керівників художньої самодіяльності, всіх, кому музичне життя України дарує радість.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Ірина Апалькова
Три земляки із Шевченківщини
та українська майстерня в Нью-Йорку
(Цікаві історії)
Як відомо, реклама – успіх всякого бізнесу, і на неї ніхто повсяк час не скупиться. Але у діловому Нью-Йорку ще у 50-х роках минулого століття існувала одна українська майстерня, над будинком якої не було напису…
У жодній газеті чи журналі вона себе не рекламувала. Однак про неї знали у США й Канаді.
Це була майстерня сім`ї Бражників, що надавала у прокат театральний одяг. У гардеробі Бражників налічювалося стільки костюмів, що ними можна було одягнути понад сотню осіб. Великий набір гуцульських, ... [ Показати весь уривок ]
татарських, польських, російських, мадярських та інших національних одежин. Федір Бражник був не тільки кравець-митець, але й намалював близько 30 декорацій. У 1923 року він познайомився з Олександром Кошицем, а 1926 року – з Василем Авраменком – своїми близькими земляками з Шевченківщини, з якими пізніше співпрацював все більше. 1928 року В. Авраменко у Нью-Йорку організував школу українських народних танців, і Федір Бражник почав шити для цієї школи українські костюми, чоботи. 1935 року за ініціативою Авраменка було утворено акційне товариство, яке працювало над українською кінокартиною «Наталка Полтавка».
Бражники виготовляють для стрічки костюми й самі беруть у ній участь. 1937 року в США готують другу українську кінокартину «Маруся» (за п`єсою «Ой не ходи, Грицю»), в якій музичною частиною керує О. Кошиць. Костюми для картини постачає подружжя. Декорацію готує Федір Бражник. Він же грає роль батька Марусі. 1949 року в Нью-Йорку українська громада в найбільшій міській концертній залі «Карнегі хол» з нагоди 300-ліття в`їзду Богдана Хмельницького до Києва, ймовірно за одноіменним живописним твором, написаним у 1892-1912 роках видатним художником Миколою Івасюком показувала живу картину «Гомін України». Увесь склад її учасників (біля 100 осіб) зодягнуто і декоровано майстернею Бражників, причому спеціально для цього було дошито проиблизно 40 українських костюмів за оригінальними зразками.
Завдяки Бражникам серед української громади в США прищеплено любов до українських національних костюмів навіть серед молодих, народжених українських американців, які ніколи не бачили України. Народні пісні, танці і одяг – нерозлучна трійця українського мистецтва й національних традицій. Усі ці три складові успішно прижилися серед американських українців. А садівниками їх були три близькі земляки із Шевченківщини: Кошиць зі Звенигородщини, Авраменко з Корсунщини і Бражник з Богуславщини. Вони мали різну освіту підготовку, різні засоби й можливості, але робили спільну культурницьку справу. [ Згорнути уривок ]
|
