|
“Коли ти зі мною” : ВІСНИК Міжнародного конкурсу з нагоди 100 ліття Дмитра Луценка
Олександр Апальков, Ліля Мушка, Набережних Сергій
(Переклад:
Апальков Олександр)
— Склянка Часу*Zeitglas,
2021.
— 216 с.
— (Серія: Вісники літературних конкурсів).
— м.Канів. — Наклад 130 шт.
Можливість автографа.
ББК: 84 (4-Укр.-Рос) 6-5
Жанр:
— Проза
— Поезія
— Культурологія
Анотація:
«КОЛИ ТИ ЗІ МНОЮ» -ВІСНИК-Міжнародного літературного конкурсу (проза, поезія, есе) з нагоди 100 ліття із дня народження Дмитра Луценка - поета-пісняра, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка.
Конкурс був оголошений 10 серпя 2021 та тривав до 15 жовтня 2021 року.
Будь-який автор мав змогу надіслати ВЛАСНИЙ текст до розгляду.
Редакция журналу «Склянка Часу*Zeitglas» брала до розгляду авторські тексти за обов`язкової наявності:
короткій біографії автора (із зазначенням року народження, поштової адреси).
До редакції надійшло 978 творів, з яких до конкурсного розгляду було узято 135. Вони подаються у цьому віснику.
Докладно на сайті:
www.facebook.com/journalzeitglas/
Журі визнало переможцями Міжнародного літературного конкурсу
«Коли ти зі мною»
I місце
Лілія Мушка
*1964 р., м. Гайсин, Вінницька область.
За твір «Хліб для мами»
Молдован Валентин
*1999 р., м. Миколаїв.
За твір «Букіністка»
II місце
Таран Галина
*1952 р., м. Красноград, Харківська область.
За твір «СОЛОДКЕ» ЖИТТЯ»
III місце
Баламут-Осоховська Світлана
*1971 р., смт. Тростянець, Вінницька область.
За твір «СМС довжиною в кохання»
Автори найкращих творів відзначено дипломами. Твори переможців буде опубліковано на сторінках міжнародного літературно-мистецького журналу "Склянка Часу*Zeitglas".
Інші, відзначені рішенням конкурсного журі роботи, - на сторінках літературного альманаху «Скіфія».
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Молдован Валентин
*1999 р., м. Миколаїв.
Я чув історію, що одного разу на конкурсі з відбору до КПІ на Журналістику абітурієнтам дали завдання написати у 2000 символів, що для них означає бути сміливим. Один хлопець на цілому аркуші великими літерами записав: “Ось. Що означає. Бути сміливим”. І його зарахували.
Тут та сама логіка, тільки я цю історію переказав.
Букіністка
«Після таких кросівок, що я придбав, було необхідно випробувати нову власну ходу. Щоб йти, милуватися ними зверху та відчувати, як сидять на нозі. Вони були кожані, за тищу, приємні. У магазині я відмовився од ... [ Показати весь уривок ]
усіх чорних, що пропонували, бо весна-літо час світлого та барвистого. Узяв якусь помісь сірого з білим, прикриту лагідною замшею. Все одно сіро, однак не темно - мені вистачило.
Дорогою з ринку нарвався на класичного перекупа. Розвалив на асфальті коробки, сам з приятелем петляв навкруги та вишукував скарб. Медалі в іржі, каска солдата, ніби викопана з кургану, фляга з битим покусаним горлечком, стяги, стилет зі стертим візерунком та багато всього, що можна надибати в гаражі чи на лоджії. Увагу привернули коробки з замшілими палітурками. Книги усі вицвіли, розмилися, упізнається лише Чехов та Лермонтов. Питаю потрошку про хабар, мовляв, що є з класики світової. Отримую: детективи та Кастанеда. Його дебелий приятель у капелюсі, як у Яшина, влізає: «Кафку покажи!»
З-за завалів виринає тоненька-тоненька, немов хустинка, Кафки «Дослідження одного собаки». Я якось відмовився, а вже потім дізнався, що то, мабуть, була анотація. Бо оригінал за триста сторінок, а там і двадцяти не було.
Досліджую далі. Бачу купу листя, таке собі віяло з кавовими оплесками на сторінках. Уважніше: та то ж Бунін. На дні коробки розхристані, розірвані, немов зі псарні, «Окаянные дни». Кажу: Що то з Днями сталося таке? Контролер точки інтелектуально відрізає: Купріна я люблю, недогледів. І дістає двома пальчиками з надр ці листки. А вони висять, як кримська недобита медуза.
- Можу так віддати, на, - тягне він мені те, що залишилося од стиліста.
- Та ні, дякую, не треба, - відмовляюсь я і посміхаюсь. А сам думаю: великий письменник і в такому стані.
Більше в нього нічого цікавого, вже хочу йти, розносити кросівки. Як тут інший, браток, каже до мене: є в центрі, де кінотеатр Батьківщина, крамниця. Там книг повно - завітай. То була неділя, трохи духота після дощу, гомін дороги та барахолки, хочеться якомога далі у затишок. Думаю, чом би й ні. Вирушаю. У моєму вишневому бомбері трохи спекотно, бо він, здається, світ концентрує. Доки мандрую у маршрутці поневолі розглядаю чоловіче взуття. У того цікаві, а у того брудні, у всіх майже білі і схожого фасону: з червоними і чорними лініями до язичку. Трохи невдоволений, що недобрав з яскравістю, все одно мої сірі. Гріє те, що затишні.
Букіністична крамниця врізана в старий радянський дім, кольору м'якої блакиті, з малими обелісками під дахом і хвилястими візерунками. Перед дверми стоїть хиткий стіл вкритий книгами. Вхід: тонкі двері з квадратами блідого скла, з тих, що вже подумки скриплять. Відчиняю і бачу незвичне: одна худа кімната завалена книгами до стелі. Дійсно, до самої стелі самісінькі книжкові сталагміти. Ледве зміг протиснутися і привітатися з власницею. Добрий день - вам добрий день. Що мене цікавить? Поки діставався сюди твердо вирішив: українська література. Чекаю, що подивиться на мене з докором, як на дурного, чи дурного з села. Все ж таки Миколаїв - місто на русифікованій хвилі. І поки я думав бабуся як закрутилася. То туди, то сюди, активно, не за роками, жене у кут лавки... [ Згорнути уривок ]
|
