|
Паперові крила
Тетяна Іванівна Іваніцька
— Лілія,
2017.
— 76 с.
— м.Тернопіль. — Наклад 300 шт.
Можливість автографа.
ISBN: 978-966-383-922-6
ББК: 821.161.2
Жанр:
— Поезія
Анотація:
«Паперові крила» - друга збірка молодої авторки, до якої увійшли вибрані поезії, написані протягом двох років. Це вірші, занотовані на серветках та в смартфоні, в готелі та палатці, на вокзалах та в концертній залі, на даху та в затишній провінційній кав’ярні. Ці тексти пронизані терпкою ностальгією осіннього ранку, казковим подихом зимового дня, переплетені першими ароматними травами весняного вечора або ж виношені старенькими кедами жаркими літніми ночами. Кожен – простий, сентиментальний і трішки наївний. Кожен – занурює у безтурботну молодість та змушує задуматися про вічне.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
⁞⁞⁞
Вона ставала сильною, забувала всі сни та вірші,
зачиняла куточки душі від щему, жалю та протягів.
Вона розквітала заново, як цвіт ранкової вишні,
у ритмі коліс вже рідних для неї потягів.
Її коханці тліли за обрієм, мов викурені сигарети.
Вона мчала собі вперед, руйнуючи всі мости.
У слід лише всі філософи, прагматики та поети
надсилали їй свої одкровенні листи.
Якби вона хотіла пригорнути цей світ до себе -
він би її відкинув, а потім складав би псалми.
Якби вона вирішила, що саме сьогодні треба
почати війну - за нею хотіли б мільйони піти.
Якби вона захотіла спинити ... [ Показати весь уривок ]
цю кляту планету,
від безглуздості болю та несказаних слів.
Було би так.
Та зараз - вона тоне в його теплі.
⁞⁞⁞
Мудріше за все - час, бо воно розкриває все.
Фалес Мілетський
Час - наче птах
все летить.
Все летить.
Стікає сльозами дощу по віконних рамах.
Час - мов ті сни:
пів життя, наче мить
у шрамах.
Час цілує тебе у зап`ястя
і лишає стигми.
Час сидить у душі китом
і диктує нові парадигми.
Каже тобі:
«Мала, ти лише не кисни.
Другого шансу, звісно, не буде,
то хоча б не вбивайся навмисно.
Ось тобі вірші, вино і ще трохи джазу.
Може так й не відразу
ти розтопиш застарілі морози.
Просто більше рим.
Менше прози.»
Час пливе у ритмі повільно,
без тексту,
без сенсу.
Тютюновим димом проникає в бронхи
й потрохи
палить тебе, мов останню цигарку.
І ти знову легко наповниш чарку,
бо так менше болить
твій кит за грудиною.
І на мить
ти згадаєш про складені крила за спиною.
Час - наче птах
все летить.
Все летить.
І кличе тебе бути рáзом.
Тож, мала, не кисни.
Лети.
Будь ДЖАЗОМ
⁞⁞⁞
Лети білим птахом втрачених мрій в кольорові сни,
подальше від пекучого болю, зневіри та цієї війни.
Час викине в прірву, наче ми були чи не найгірші.
Живи - після нас залишаться тільки попіл та вірші. [ Згорнути уривок ]
|
