Юлія Шутенко : Фольклорна традиція та авторське "Я": поезія Василя Голобородька : монографія : Анотація, уривок з книги.

Юлія Шутенко

— Наукова думка, 2007. — 356 с.
— м.Київ. — Наклад 400 шт.

Поділитись:

Уривок з книжки Рецензії в пресі (0) Відгуки читачів (0) Де купити (0) Скачати файл

ВИСНОВКИ

Складні, багатоґранні взаємини фольклору й літератури в основному визначаються як двоаспектні: фольклоризм літератури (використання народної поетики, стилістики, символіки, фольклорних мотивів, сюжетів у літературних творах; як пряме цитування фольклорних творів, так і їхнє переосмислення; фольклорні ремінісценції, асоціації тощо) та фольклоризація (засвоєння фольклором літературних текстів).
З погляду історичного розвитку та співіснування фольклору й літератури виокремлюють фольклорно-літературні зв'язки відкритого типу, що передбачають близькість писемних та усних жанрів за функцією, ... [ Показати весь уривок ] співіснування та взаємовплив протягом тривалого часу, та закритого типу, коли усні та писемні жанри утворюють в національній словесності єдину сталу протягом кількох століть жанрову систему за принципом доповнюваності. На стадії формування писемної літератури фольклорна традиція переважає, згодом генетична спадкоємність фольклорної традиції в літературі змінюється творчим запозиченням, трансформацією. Фольклорно-літературні взаємини в період високого розвитку національної літератури ґрунтуються на функціональній своєрідності обох систем – літератури й фольклору.
Література засвоює національні народнопоетичні надбання, фольклорні джерела сусідніх народів, інтернаціональні сюжети та мотиви. Фольклоризм як явище системне, пов'язане з переосмисленням народного світогляду, міфології, як правило, синтезується в індивідуальному літературному творі в єдине художнє ціле.
Під “фольклоризмом” розуміємо: всі варіанти впливу фольклору на літературний текст, засвоєння й використання в літературному творі поетики, стилістики усної народної творчості, фольклорних мотивів, сюжетів, образів; як пряме цитування фольклорних творів, фрагментів, так і їхнє переосмислення; фольклорні ремінісценції, асоціації тощо.
Закони функціонування фольклорної та літературної традицій різні. Традиційна стійкість у фольклорі розкривається в безпосередній спадкоємності творчих актів і охоплює всі сторони творчого процесу. Спочатку фольклорна традиція знаходить вияв у фольклорному знанні, мисленні, потім – у мові фольклорних текстів, яким властива формульність. Варіативність – спосіб існування фольклорної традиції. У сфері фольклору значно нижча можливість реактуалізації поетичних фактів. У професійному мистецтві йде процес накопичення художнього багатства. Можливість інтерпретації тексту всередині усної традиції обмежена засобами стабілізації як основи запам'ятовування й усної передачі; в літературному процесі навпаки, необмежена через індивідуальні творчі вияви, що не вимагають запам'ятовування, бо закріплені письмово.
Методологія дослідження проблеми фольклорно-літературних взаємин потребує подальшої розробки. Необхідно враховувати, що в реальну взаємодію вступають дві цілісні, взаємопов'язані системи – фольклор та література. Фольклористичний аспект дослідження проблеми фольклорно-літературних взаємин забезпечив глибоке розуміння особливостей фольклору, розкриття специфіки його жанрів, закономірностей розвитку; осмислення специфічних рис фольклору в нових для нього (літературних) умовах.
Фольклорно-літературні взаємини перебувають у полі зору філологів від зародження фольклористики та літературознавства як окремих наук до сьогодні. Дослідники-романтики М.Максимович, О.Бодянський, І.Срезневський, М.Костомаров утвердили думку про те, що лише такі індивідуальні твори, які міцно опираються на народну основу, фольклорну традицію, можуть породжувати високу літературу. У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. О.Потебня, М.Драгоманов, М.Сумцов, І.Франко, М.Грушевський та ін. досліджували фольклоризм творів Т.Шевченка, продовжили вивчення пам'ятки "Слова о полку Ігоревім", висловили ряд методологічних настанов для розуміння складності трасформаційного процесу, який відбувається під час впливу одного типу словесності на інший.
Учені радянського періоду О.Лобода, В.Перетц, К.Грушевська, В.Петров, П.Попов, М.Рильський, О.Дей, Г.Нудьга, М.Пазяк та ін., незважаючи на ідеологічну заанґажованість, простудіювали фольклоризм від пам'яток давньої української літератури до творів письменників соціалістичної доби, охоплюючи або певний період літератури або, найчастіше, фольклоризм творчості одного письменника. Вивчення проблеми взаємодії усного колективного та письмового індивідуального продовжили сучасні українські фольклористи та літературознавці Л.Дунаєвська (1948 – 2006), В.Бойко, О.Гончар, Р.Кирчів, І.Денисюк, В.Качкан, Б.Хоменко, С.Мишанич, В.Погребенник, О.Астаф'єв, Ю.Ковалів, А.Мойсієнко, Г.Штонь, Н.Малинська, С.Росовецький, О.Вертій, П.Будівський, М.Дмитренко, Т.Шевчук та ін.
Українську поезію другої половини ХХ-го століття з погляду фольклоризму досліджували В.Бойко, Т.Шевчук, В.Погребенник та ін., проте творчість окремих яскравих постатей, у тім числі й В.Голобородька з погляду взаємодії фольклорної традиції та авторського "Я" не була детально проаналізована.
Осмислення фольклорної традиції в поезіях В.Голобородька дало можливість дійти висновку про дві основні форми існування фольклору в поетичних текстах: 1) прямо перенесені з фольклорної традиції рядки пісень, образи казок, загадок, замовлянь тощо; 2) художньо трансформовані елементи сюжетів, мотивів; символи. До першої групи належать: прямі ремінісценції; вживання народних символів у їх традиційному значенні; до другої (більшої за обсягом): використання народних принципів композиції та способів образотворення; домінування індивідуального функціонального перетворення фольклорних компонентів; відтворення народного світогляду через елементи ритуалів, обрядів, звичаїв, повір'їв, прикмет, побажань, прислів'їв тощо. Вияви фольклоризму в поетичних текстах осмислено з урахуванням творчої інтуїції письменника, національного складу його мислення, індивідуальної манери письма.
Фольклоризм поезії В.Голобородька наскрізний, глибокий, митець переплавлює народні казки, загадки, замовляння, підпорядковуючи фольклорну традицію авторському задумові, витворює цілісні міфопоетичні тексти, яскраві метафоричні образи, завдяки транформації традиційних. Творчій манері В.Голобородька властиве синтезування різних жанрів усної народної творчості. В одному вірші можуть існувати казкові образи, формули, пісенні ремінісценції, елементи замовляння, повір'я, анекдоту та ін. Важливу роль відіграє недомовлення, натяк, асоціація.
В.Голобородько рідко вдається до прямих ремінісценцій з казок, загадок, замовлянь. У його поезії авторське переплавлення народного наративу вдало поєднується з вживанням символів у їхньому традиційному значенні. Поет послуговується прийомами фольклорної поетики, композиції, зокрема його поезії властиві принципи лінійної повторюваності, об'єктивно-логічної чи асоціативної послідовності, кумуляції, прийоми ретардації, градації, прийом поширення образу від однієї ланки до наступної через повторення певної частини першої ланки; тавтологічні прийоми.
Твори В.Голобородька, тісно пов'язані з народною казкою, різною мірою насичені фантастичними мотивами, образами. Трапляється поєднання конкретного казкового сюжету, персонажів з контрастною неказковою дійсністю; вплетення в поетичну канву елементів казкового часу, простору; відтворення символів, притаманних народній казці, переважно в їхніх традиційних значеннях. Тип казкового героя, витворений поетом, відрізняється від фольклорного. Герой В.Голобородька хоч і має атрибути власне казкового героя (коня, булаву), і прагне чинити подвиги, боротися зі змієм, найчастіше зазнає поразки, він боязкий, нерішучий, беззахисний.
У віршах митця є образи української народної загадки, власні загадки-метафори, що виникли через проникнення і розуміння народних законів творення. За кількістю метафоризованих, захованих понять у поетичних текстах можна виокремити два основні різновиди. Перший: поезія містить більше трьох інакомовлень та певну підказку на їх розтлумачення. Другий: у поезії присутній один таємничий герой, ім'я якого подано через опис вчинків, дій, підказки, як правило, нема.
Закони первісного мислення яскраво відображені в поетичному прийомі уникання прямого називання осіб, явищ, предметів та використанні різноманітних метафоричних описових форм (наприклад, фольклорна схема "Той, хто [робить щось]"). Проте, якщо для первісного мислення був властивий страх перед появою духів, які можуть з'явитись і нашкодити, коли почують своє ім'я, то чарівні істоти в поезії В.Голобородька мають описові імена з іншої причини: ліричний герой боїться, що ці світлі, добрі істоти можуть зникнути, якщо оприлюднити їхні імена. Низка поезій демонструє погляд на давання імені, як на необхідну умову для життя, зокрема, втрата власного імені – ознака деструкції; вгадати ім'я – пізнати сутність.
Митець використовує світлі замовляння на добро; замовляння для поета – скарбниця поетичних кодів, формул, символів.
В.Голобородько вживає символи у їх традиційному значенні та створює нові символічні образи шляхом трансформації традиційних. Орнітоморфні символи наскрізні в його поезії, через них автор відображає широку гаму почуттів, переживань, думок, особисте сприйняття світу, що глибоко переплетене з народним світоглядом. Розширення своєї семантики символ птаха набуває через прикріплення до нього ознак, часопросторових характеристик. Колір птаха відіграє суттєву роль у з’ясуванні семантики символу.
Орнітоморфна символіка з конкретизацією виду широко використовується в поезії митця. Фольклорна традиція пронизує всю поезію В.Голобородька. Ранні збірки автора "Летюче віконце", "Зелен день" наповнені елементами загадки, казки; збірка "Калина об Різдві", окрім казкових образів, багата на ремінісценції з української народної пісенності; у книжках "Слова у вишиваних сорочках", "Посівальник" з'являються образи народних замовлянь, стилізація думового епосу тощо. До своєрідної підсумкової збірки "Українські птахи в українському краєвиді" В.Голобородько йшов впродовж усього життя. Ще у "Летючому віконці" образ птаха наскрізний, увага до орнітоморфної тематики зростає в наступних книжках, поки не виливається в дванадцять поем про птахів (одинадцять – у книзі "Українські птахи в українському краєвиді", дванадцята, "Соловейку, сватку, сватку", відкриває наукове дослідження В.Голобородьком міфопоетичної трансформації українського обряду сватання в українських народних казках).
Збірка поем "Українські птахи в українському краєвиді" демонструє щільний синтез вірувань українського народу, обрядів, звичаїв, багатства словесного фольклору з авторським тлумаченням, розкодуванням магічно-ритуальних явищ, властивих народному світоглядові.
У поезії В.Голобородька простежується зміна психо-емоційної сфери від максималістського оптимізму ("Летюче віконце", "Зелен день", "Ікар на метеликових крилах") до песимістичного реалізму, розчарування ("Калина об Різдві", "Слова у вишиваних сорочках", "Посівальник"), далі – до зрілого оптимізму ("Українські птахи в українському краєвиді"). Цю формульну тристадіальність можна висловити так: майбутнє (константа захоплення); сучасне (константа розчарування); від минулого до майбутнього (константа життєвої мудрості).
Фольклорна традиція разом із оригінальним авторським "Я" витворила з погляду літературного процесу нове, оригінальне письмо, закорінене в багатовікову традицію авторське мистецтво слова. Поезія В.Голобородька ілюструє нове буття фольклору в літературному середовищі, доводить невичерпність, життєвість фольклорної традиції, відкриває перед нами широке поле для дослідження народнопоетичної символіки, народної поетики та ритміки, переосмислення жанрів народної казки, загадки, замовляння, балади, пісні. Саме через знання та розуміння фольклорної основи творів можна по-справжньому глибоко і всебічно збагнути феномен художнього мислення оригінального таланту В.Голобородька.

[ Згорнути уривок ]