|
Літературно-мистецький журнал "Склянка Часу*Zeitglas", №103 : журнал
Олександр Апальков, Тоня Твіст, Плихневич Тетяна
— Склянка Часу*Zeitglas,
2022.
— 120 с.
— (Серія: журнал).
— м.Канів. — Наклад 500 шт.
Можливість автографа.
Жанр:
— Проза
— Поезія
— Часописи
Анотація:
№103 міжнародного літературно-мистецького
"Склянка Часу*Zeitglas"
Вересень 2022, № 103
У вересневому номері 103 міжнародний літературно-мистецький журнал «Склянка Часу*Zeitglas» публікує оповідання Віктора Палинського «ТАК ЦЕ БУЛО», Тетяни ПЛИХНЕВИЧ «ДЗЕРКАЛО БОГІВ», Антоніни Остролуцької «МУЗИКА».
Розділ Альтернативна проза представлений нарисом (продовження) Володимира ДАНИКА «З ПИСЬМЕННИЦЬКОГО ЗОШИТА», детективним оповіданням Тоні ТВІСТ «ДЕСЕРТ БРАУНІ», новелою Олександра АПАЛЬКОВА «IL TEMPO».
Розділ Коротка проза публікує твори Кшиштофа ДОМБРОВСЬКОГО, Ганни НЕСТОР, Макса МАРІАНА. Катерини ПИЛИПЧУК, Валентини ШЕВЧЕНКО, Тетяни ЖУКОВОЇ.
ПОЕЗІЯ презентує твори авторів: В`ячеслава ПАСЕНЮКА, Лілії СИЛІНОЇ, Неоніли ДИБ`ЯК, Дмитра САВИЦЬКОГО, Наталії ВІЛЕНСЬКОЇ, білінвічну хроніку Сергія СІВАЧЕНКА у перекладі та твори новітніх молодих українських авторів.
Розділ Критики та есеїстики друкує нариси Романа ШИЛУЦЬКОГО «МЫ ТОЖЕ БЫЛИ», Стефанії САПСАН «АЛЕ ВОНИ ЗМОГЛИ», Анатолія Крима «В ПОИСКАХ СВОЕГО СТЕРЖНЯ».
.
Галерея журналу представляна роботами Юлії СЕДЮК.
Замовити собі примірники журналу можна в редакції: zeitglas.kaniv@gmail.com
Більш розлого на сайті журналу:
https://www.facebook.com/journalzeitglas/
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Il tempo
... Сырые своды подворотен смотрели на него сердито. Дома хмурили лбы. И когда она спросила: «Как ты жил?» Он ответил стихом Катаева:
Уже давно, не год, не два,
Моя душа полужива,
Но сердце ходит, дни кружатся,
Томя страданием двойным,–
Что невозможно быть живым
И трудно мёртвым претворяться.
Она поднесла ему рюмку. Полную до краёв. Он взял и выпил. В один дых. Из её же руки.
Она заморгала сразу мокрыми ресницами. И, обхватив голову его, заголёнными до локтей руками, даже не поставив рюмки, поцеловала.
Потом он ещё пил. И она, крепко ... [ Показати весь уривок ]
держа его за руку.
Он целовал её запястье, ладонь, каждый палец.
– Извини, что наша любовь не сложилась, – вздрогнула она и опечалилась всеми морщиками у текучих глаз.
– Il tempo passare la more.
– Да. Время не замечает любви. Только не надо мучаться по-дурному,– она снимала с него рубаху, подрагивая концами пальцев,– просто гляди на мою осеннюю красоту. Думай о чём угодно, лучше о смерти и бессмертии. Я получила тебя. И ничего не хочу знать и оправдываться. La more passare il tempo.
– Да! Любовь не замечает времени.
Cон распался.
Ивлев бормотал в темень ночи:
– Дай увидеть себя. И тогда можешь уйти. Из моих снов. Из жизни не уходи… Минутная, как милость, но появляйся. И я буду оживать, любя твой свет даже в других…
(Апальков Александр., стор. 56. [ Згорнути уривок ]
|
