Анна Багряна : ДИВНА ТАКА ЛЮБОВ : роман-соната : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Тетяна Дігай (джерело: Сумно)

Анна Багряна – поет, прозаїк, драматург. У творчому доробку – 5 поетичних книг, роман «Етимологія крові», книга оповідань для дітей, лібретто до мюзиклу «Глорія», а також – оповідання, новели, драми. Твори перекладено багатьма мовами.

У романі «Етимологія крові» розповідається про життя-буття сучасної жінки на зламі двох систем. Безжальне дорослішання героїні, в принципі, не містить нічого оригінального, тут є і перший сексуальний досвід, і часта зміна коханців, що, в свою чергу, породжують втому, нудьгу й депресію, тобто повсякденна «суєта суєт» молодої жінки, котра переймається багатьма життєвими ... [ Показати всю рецензію ] питаннями і вельми колоритно намагається їх вирішити. Героїня Ярка – інтелектуалка, сповнена передчуттів розкриття родинної таємниці, мандрує в Карпати, де й починається найцікавіше. Таємниця сусідить із таємницею, на таємниці сидить і таємницею поганяє. За авторкою, людські пристрасті не мають ні початку, ні завершення. І тут вона права: люди мало змінюються, вони просто одягають нові костюми і придумують собі нові помилки й нові мрії. Насправді ж, це – старі помилки і старі мрії. Цей перший роман відзначений премією «Коронація слова – 2008) і премією імені Олеся Гончара.

Будь-яка перемога додає впевненості у своїх силах, а це стимулює до нових звершень. Анна Багряна написала роман «Дивна така любов» під звуки «Місячної сонати» Л. В. Бетґовена. Авторка визначила жанр, як роман-соната. Багато чого залишилося за лаштунками режисерського (читай – авторського) бачення ситуації. Але письменниця декларує свій духовний зв’язок із музичною сферою, як із найпершою ланкою людської відозви на Божественне слово.

Головна героїня – художниця Надія. Сюжет продовжує лінію першого роману – становлення героїні, як людини, як фахівця, як жінки, котра подорослішала у пострадянському суспільстві. Пошуки себе, пошуки любові, і нарешті, втрата і себе, і любові, що веде до згуби, бо героїня втрачає зв’язок з Батьківщиною, втрачає талант і кохання. Єдине, що рятує – музика – Образами, образАми, навіть, обрАзами, котрі тією ж музикою й виліковуються!

Анна Багряна – філософ. Зі сторінок направду цікавого роману вона намагається пояснити читачам (напевно, й собі також) щось вельми важливе. «Забагато зла у серці моєму щодня накопичувалося, і зло оте – у щось інше – негайно перевтілювати мусила, аби не самознищитися силою власного страшного. Так і картини нові народжувалися (...) Ніколи ніхто нікого не обдурить, бо нічого нікуди ні для кого не зникає ( ...) метафізична істина буття – проста і страшна водночас: минуле, теперішнє і майбутнє нероздільно, нерозривно співіснують у вимірі одному часовому, в одній малесенькій точці космічній. А відтак – ні минулого, ні теперішнього, ні майбутнього – насправді – немає. І ніколи ніхто нікого не обдурить...».

Отже, читачеві запропонована ще одна історія безталанної молодості. «Усе, що з нами трапляється, інакшим бути не може» – читаємо в тексті роману. Тобто, фатальність непереможна? А може, це вельми зручна позиція для героїні, котра виправдовує своє зневір’я, втрату моральних засад, безвільну покірливість і розгубленість віч-на-віч із реальною дійсністю?

«Чим тепер – зайнятися мушу – коли не-художниця?.. Ні, письменницею – не стану. Бракує слів і сюжетів, і думок оригінальних, дотепних. (...) Може, час настав – сина або доньку народити – нарешті?.. Тільки от, чи готова я сама – життя чуже – у власному – виношувати?.. Страшно. Ліньки. Забагато відповідальності. І – клопоти зайві Ні, не час іще.». Погодьтеся – у фінальному монолозі героїні є щось неприємне, навіть моторошне. Авторське визначення істини? Але є пом’якшуюча обставина – гадаю, що героїні Надії бракує надії і любові. Насамперед, любові до себе...

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Юрій Мостовий (джерело: Сумно)

У видавництві «Нора-друк» вийшов другий роман письменниці Анни Багряної «Дивна така любов». Книжка перемогла в конкурсі «Коронація слова 2010» в номінації «Вибір видавців».

Надія народилася на Різдво. Під час тяжких пологів її мати стала німою. Дівчинка росла відлюдькуватою, дивною. Односельці через це називали її «відьмою» і «странною якоюсь». Випадкове знайомство з київським художником Нестором розкрило дивовижний Надійчин талант: вона намалювала свій різдвяний сон – найперший, найсвітліший малярський витвір. А відтак закохалася в Нестора і стала одержимою своєю любов’ю та бажанням стати справжньою ... [ Показати всю рецензію ] художницею.

Попри заборону батьків Надія їде до Києва вчитися малювати, а згодом вступає до Краківської художньої академії. І ось вона – відома художниця, але платить за це тим, що кожен новий успіх віддаляє її від себе справжньої. Надія ігнорує близьких, стає черствою і жорстокою. Це призводить до втрати таланту і найжаданішого чоловіка в її житті – Нестора.

Якщо згадати героїню попереднього роману письменниці «Етимологія крові» Ярославу («Народне слово» писало торік про цей твір), можна провести своєрідні паралелі. Обидві героїні дивакуваті, з відьомськими схильностями й характером, небайдужі до чужих чоловіків. Полюбляє, мабуть, Багряна писати про таких дівчат – «із перцем», трохи таємничих та з нелегкою долею. У жінок-читачок, кажуть, такі персонажі викликають повагу та заздрість, а читачі-чоловіки нібито ними захоплюються...

За твердженням авторки, це не простий роман, а роман-соната. Він був написаний під звучання «Місячної сонати» Бетховена, і тому кожен із трьох розділів книжки за своїм настроєм суголосний відповідній частині цього музичного твору. Відтак закономірним видається те, що чимало сторінок «Дивної такої любові» напрочуд поетичні. Передовсім це стосується мови і – еротичних сцен. Та головне все ж не в цьому, а в підтекстах, які нерідко набувають філософського звучання. З необов’язкового нібито «статусу» філософських відступів ці підтексти плавно переростають у засадничі речі, без яких роману просто не існувало б. Прикметно, що важливу роль у структурі творів Анни Багряної – і цей роман аж ніяк не виняток – відіграє українська народна міфопоетика й демонологія.

Слід констатувати, що текст вийшов нерівний – вишукане і банальне сусідять на сторінках «Дивної такої любові», й щось зачіпає аж до сліз, а щось викликає хіба іронічну посмішку... Тим не менше, молода письменниця Анна Багряна талановито знайшла свого читача ще своїм попереднім романом «Етимологія крові», і прочитавши «Дивну таку любов», її читач не буде розчарований.

[ Згорнути рецензію ]