Лариса Денисенко : Кавовий присмак кориці : Роман : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Сергей Семенов (джерело: Експерт)

Так называемый «женский роман» можно создавать двумя способами: либо без особых затей производить литературный продукт, обладающий заранее заданными потребительскими свойствами, либо просто писать нормальную прозу. Хорошую ли, плохую ли но все же прозу, которую можно обсуждать по профессиональным, а не чисто маркетинговым критериям. К сожалению, удачных примеров последнего (впрочем, и первого тоже) в Украине можно назвать немного. Лариса Денисенко один из них. Она пишет прозу, у которой, на мой взгляд, есть три несомненных достоинства. Во-первых, ее тексты визуальны. Читая их, всегда можно представить ... [ Показати всю рецензію ] себе, что же сейчас происходит «на экране». Во-вторых, ее тексты психологичны герои Ларисы поступают в соответствии с логикой своего характера, что не так уж и привычно для современной украинской прозы (где авторы привыкли выступать в роли всесильных и непредсказуемых кукловодов). И, наконец, описанные автором ситуации динамичны и узнаваемы (большинство из нас так или иначе испытывали описанные чувства и попадали в сходные ситуации), а значит, вызывают читательское сопереживание.

А вот чего в прозе Ларисы Денисенко нет и в помине так это привычного для отечественных авторов романтизма (или сентиментальности, что, по большому счету, одно и то же). Более того, если, не зная имени автора, открыть книгу где-то посредине, можно подумать, что читаешь перевод из «среднеевропейской прозы»: «У нього були дружина (у таких завжди бувають дружини), перспективний бзнес, принципи донька». А вот что говорит о себе сама героиня: «Мене часто приймають за талйку. За пвнчну талйку». Да и сюжет тоже вполне европейский: он любит ее, она любит его отца, его отец любит кого-то третьего и т.п. И лично для меня такие вот книги служат куда более весомым (чем участие в конкурсе «Евровидения») доказательством того, что мы стали европейцами.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Юрий Чекан (джерело: Кіевскій ТелеграфЪ)

Новый роман Ларисы Денисенко в издательской аннотации назван римейком на классические комедии масок. Для меня же это типичные психологические перевертыши. Не знаю, существует ли такой литературный жанр, но роман именно таков. Судите сами: называется "Кавовий присмак кориці". Речь же идет о коричном привкусе кофе! Чем не перевертыш? Дальше — больше. Название-код помогает понять, что две точки зрения на события романа, мужская и женская, также взаимозаменяемы. Они — парадоксальные отражения друг друга, как голоса контрастной полифонии. Мужская — по-женски эмоциональна, трепетна и рефлексивна. Женская ... [ Показати всю рецензію ] же — по-мужски авантюрна, эгоистична и инфантильна. То есть опять перевертыш, только не кулинарный, как в названии, а психологический. В итоге имеем жизненную историю, рассказанную "с разных концов", представленную как бы в двух проекциях, каждая из которых обладает своими мотивациями, психологическими особенностями и резонами.

О чем роман? Банально — о любви. Но как всегда у Ларисы Денисенко, конфигурации описываемых любовных взаимоотношений весьма нетривиальны.

Завидую читателю, впервые откроющему этот камерный роман-перевертыш. Впереди у него — хитросплетения сюжета, общая канва которого лишь намечена в этой рецензии, встреча с изысканным юмором, тонкой иронией, наблюдательностью и современным урбанизированным украинским языком. Одним словом, со всем тем, что всегда присуще легким и интересным текстам Ларисы Денисенко.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Олена Синицька (джерело: E-motion)

Лариса Денисенко вміє писати від імені не тільки жінок, а й чоловіків. “Забавки з плоті та крові”, що не так давно стали найкращими на “Коронації слова”, – перший цьому доказ. Як виявилося, автор книги – жінка, а не чоловік, як були переконані деякі члени журі. “Кавовий присмак кориці” – доказ другий. Підтвердження, а не виняток.

Ароматний кавовий роман зовсім не такий приємний на смак, як назва. Авторка скидає з героїв маски, і вони виявляються занадто слабкими, як на “героїв”. Вони – лишень маріонетки, що ними проти їхньої волі хтось бавиться. Вони недостатньо рішучі, проте головна їхня риса ... [ Показати всю рецензію ] – самотність. Інколи ця самотність старанно припудрена “вдалим” сімейним життям, проте і воно не в змозі гарантувати щастя.

“Кавовий присмак кориці” – гарний роман “на злобу дня” з цікавою архітектонікою. Зі сторінок перед вами поперемінно сповідатимуться двоє. Вона – Аліса, “синя панчоха”, що женеться за синім птахом. Він – Олесь, що женеться за Алісою все життя. Аліса ж явно не хоче ні до кого в руки… Але не так сталося, як гадалося. Виняток – батько Олеся. Але й він – тобто Олег, батько Леся, – не спішить вхопити Алісу. Він, навпаки, йде геть. Бо Олег – Мітяєв. Мітяєв Олег.

Все занадто заплутано – так, принаймні, здається спершу. Проте наголошувати на перенасиченні любовними трикутниками, що своєю одною або й двома сторонами пов’язані з іншими любовними геометричними фігурами, не доводиться. Здавалось би – розв’язка очевидна, інколи просто скидається на те, що от-от потрапить до рук. Але де там – виявляється, з читачем просто граються. Незвично, але так по-сучасному – не виграє ніхто. Мабуть, через те, що ще нікому невідомі правила гри під назвою “життя”.

Що ж, трагічне часто привабливе вже саме собою. Нещасливе кохання здатне викликати набагато більше емоцій, ніж його хеппіендівський варіант. Схоже, Лариса Денисенко теж про це знає. Тільки від безпорадності закохані люди вирішують боротися за втрачене кохання. Тільки від відчаю закохані люди вирішують боротися за вигадане кохання. Тільки з власної дурості, виплеканої Надією, закохані люди вирішують боротися за один відсоток вигаданого та втраченого кохання. Повернути за будь-яку ціну. Повернути або вмерти. Повернути, а потім – нецікаво. Повернути – і кінець книжці.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Наталка Сняданко (джерело: Львівська газета)

ЦІ ІСТОРІЇ написані радше про манекенів або про привидів, бо як на людей ці істоти надто нереальні, позбавлені плоті й крові.

Сім’я з тата, матері та двох синів, яких батьки неодмінно хочуть виховати як творчих особистостей, а тому примушують грати на фортепіано та малювати. Батько вважає матір “нетворчою”, бо вона провадить аптечний бізнес, сам він “щось там викладає” і приховує свій латентний гомосексуалізм. Син-музикант іще в дитинстві заглиблюється у садомазохістські стосунки із сусідською дівчинкою, які посідають центральне місце в його житті, попри успішну кар’єру піаніста.

“Я часто ... [ Показати всю рецензію ] їй грав. Грав для неї, під музику мені легше думалося. Думав я тільки про неї, про неї і про себе. Вона ніколи не говорила, чи подобається їй та чи інша річ, п’єса, сарабанда, кантата, фуґа, соната. Чи до вподоби їй, як я виконую. А я не насмілювався спитати. Мені здавалося, що це з мого боку буде, як набивання на комплімент, а може, і це ймовірніше, я боявся почути від неї образливі слова щодо якості моєї гри, щодо мене самого. Ліпшим було її мовчання. Мовчання ж буває і схвальним. Мені легше було терпіти й не знати, ніж дізнатись, а потім витерпіти наслідки такого знання. Від неї можна було чекати майже всього”.

Певна річ, це більше схоже на дівочі мрії про те, як мав би думати хлопець, аніж на справжній чоловічий внутрішній монолог, але решта психологічних мотивацій у книзі настільки ж достовірні, тому можна вважати це концепцією. Книга Лариси Денисенко вийшла в одній серії з прозою Євгенії Кононенко “Без мужика”, і це єдина схожість між книгами. Відвертий, місцями істеричний і брутальний реалізм, чи то навіть гіперреалізм Кононенко відрізняється від прози Денисенко, як позитив від негатива. Тут усе ефемерно, напівпрозоро, завуальовано, люди живуть у світі тонких почуттів і маньєризьких метафор у стилі “кавовий присмак кориці”. Й хоча не бракує ні сексу анального, ні просто сексу, ні сексу з чорношкірими (причому на їхній території), відчуття нереальності та салонності – це, мабуть, основне, що характеризує цю прозу. Присмак замість смаку і постійна, дещо награна втома від усього, напевно, від писання також.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Марина Зайдель (джерело: Сумно)

Роман "Кавовий присмак кориці" Лариси Денисенко - це роман для тих, хто здатний спіймати флюїди кохання на фоні терпкого та тонкого аромату кави, який тримає в полоні смакові рецептори читача до останньої сторінки. Тонке павутиння почуттів і думок заховані на дні філіжанки кави, яка і стає поштовхом до розв'язання заплутаних доль.

Звичайна київська родина, яка складається з мами, тата та двох синів... Трохи творчі нахили батька підштовхують до того, що сини присвячують себе великому - занурюються в світосприйняття через музику. Роман більш схожий на накопичення переживань та психологічних ... [ Показати всю рецензію ] змін героїв, які, власне, і стають доповідачами. Він кохає її ще з дитинства, грає для неї сонати та п'єси, заглиблюється в неї наче кожну клавішу фортепіано, через яке духовно виражається успішний піаніст - головний герой Лесь.

На фоні його переживань, болючого та водночас єдиного кохання, предстає Вона - Аліса, авантюрна дівчина, в голову якої нас вселяє Денисенко. Вона кохає всіх, не уявляє свого життя без щоденних швидкоплинних статевий контактів, їде закордон та присвячує себе безглуздим витівкам - наявність третього брата у братів Кличків, третьої сестри у тенісисток Вільямс.

Денисенко пропонує читачу лише внутрішні монологи двох сторін з любовного трикутника. Трикутника нещасливого кохання... Чому саме трикутника?

До останніх сторінок завуальованих тонких почуттів, може, навіть напівпрозорих, Денисенко ховає те, що Аліса закохується в батька Леся - того самого майстра кави з корицею, яка стає медіаною дивного трикутнику кохання. Його батько зустрічається зі своїм учнем. Може, виявиться, що його батько не гомосексуаліст, бо спить з Алісою... Трикутник відносин з четвертою стороною, стороною, якою стає несміливих хлопчик, що боїться втратити свого досвідченого вчителя та коханця за сумісністю.

До останньої сторінки все змінюється за неочікуваним сценарієм. Сценарій життя, який добігає своєї кульмінації. Але залишається присмак, тонкий присмак, а не смак... Присмак кориці та присмак кохання, кохання, яке зіткано для страждань та нереалізації. Бо так забажав Маестро!!!

[ Згорнути рецензію ]