|
Нотатки про дружбу : ессеї
Олександр Апальков
— Склянка Часу*Zeitglas,
2004.
— 260 с.
— (Серія: Про міста-побратими Канів та Фірзен).
— м.Канів. — Наклад 1000 шт.
Можливість автографа.
ISBN: 966-306-064-2
ББК: 84 Укр.7
Жанр:
— Краєзнавче
— Автобіографічне
— Історична документалістика
Анотація:
Книгу присвячено непростим стосункам мешканців міст-побратимів українського Канева та німецького Фірзена. Долі людей, події, коментарі та роздуми про майбутнє Європи…
Книгу можна замовити післяоплатою у видавництві ( e-mail: zeitglas@ck.ukrtel.net ). Ціна 20 грн, поштові витрати враховані.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
"...Лютневим днем 1991 року я стояв під стінами німецького посольства у Києві. Сипала промізкла мрячка. Тупцювали сотні людей, місячи бруд під ногами. Хаос. Аби потрапити до нутра посольства, слід було відмічатися на перекличці через певну кількість днів… І цей процес буде тривати майже місяць… “Це— мінімум — сказала мені дама у поношеному пальто,— хочете швидше, платіть 150 доларів”.
Мій перший контакт з бажанням подивитись на Німеччину явно терпів фіаско. Тоді у мене не було не те, що 150 доларів, а зайвого карбованця на пиріжок з требухою.
Той перший раз мене із дружиною запросила до Німеччини ... [ Показати весь уривок ]
пані Хелена Меерен з міста Аахену. Я познайомився з нею випадком. А випадок, як відомо, править світом.
Посольство ФРН,(тоді візи видавали на вулиці Чкалова) було неприступне. Дотого ж мені пояснили, що моє запрошення з 15 березня втратить чинність, адже бланк діє лише 6 місяців з дня його підписання…Та, окрім цього, до запрошення я мушу додати телефонограму від пані Меерен, де вона б взяла на себе обов’язки по медичному страхуванню у випадку нашої хвороби…
В ті часи слід було замовляти заздалегідь телефонні розмови на закордон. Я уявив собі, скільки мені ще прийдеться микатися й бідкатися, аби отримати візу. Я роздивлявся натовп народу. Всі замучені обличчя. Сині від холоду та приймання для сугріву чарки-другої носи. Запалі очі. Зігнуті виї. І шмигаючи серед цього натовпу хлопці у шкіряних куртках з емблемами посольства на лацканах. Це саме їм слід було дати ті 150 доларів. І вони шмигнуть у такі недосяжні пройми дверей…
Мерзотність і сором. Я бум певний, що нашу державу слід визнати за феномен Господнього покарання. Адже все, що в цій країні СРСР діялося останні вісімдесят з надлишком років, все лишень злочин проти людськості. У своєму щоденнику ( я пишу їх з 14-ти років) записав у той день:
“ Навряд чи у нас вже діють такі поняття, як чесність, повага, доброта, милосердя та звичайнісінька порядність. Якщо при царизмі для поїздки за кордон було достатньо погукавши двірника, дати йому целкового, з тим аби він лише збігав у поліцію та приніс вам виправлений закордонний паспорт, з котрим можна було йти на вокзал, купувати квиток, та їхати, куди заманеться…То тепер… Ах, це тепер Стид та Сором в орнаменті Ганьби та Приниження”. [ Згорнути уривок ]
|
