Святилище воскової ляльки
Тетяна Бондар
— ПВД «Твердиня»,
2006.
— 88 с.
— м.Луцьк. — Наклад 300 шт.
ISBN: 966- 8770-52-8
ББК: 84.4 УКР 6-5
Жанр:
— Поезія
Анотація:
Збірка Тетяни Бондар "не тягне" на дефініцію "перша книжка поета". Бо у її віршах немає майже нічого учнівського; її метафорика виокремлює авторку з-поміж інших літературних ровесниць-колежанок.
Тетяна Бондар - український філолог, що цілком простежується у її текстах. Звичайно, можна вибудувати і низку імен, які могли сформувати її поетичний світогляд, і в яких вона, можливо, і свідомо, і неусвідомлено вчилася, але...
Але все-таки щось незбагненне і таємниче проглядається крізь рядки її поезії...
Лінк із зображенням книжки:
|
* * *
дорога у мої сни
списана твоїми кроками
бери свої очі
і переходь до мене жити
вимостимо гніздечко
у найзатишнішому кавалку планети
от таке воно щастя
наввипередки ліпити мрії
з палких освідчень
під однією зливою
добкати хмари
в окрайцях дощу на асфальті
щовечора
набивати небу
зірки на лобі
і нікому не казати
про що шепчуться
сузір’я з птахами
* * *
вся в посмішках
поспішатиму на побачення
тіні дерев лягатимуть
під колеса
не вміщатимуся надіями
навіть в обсяг всесвіту
зустрінемося
коли зозулі
вже не рахуватимуть
мозолі ... [ Показати весь уривок ]
на літах
а хмари
куритимуть папіроси
струшуючи попіл
на капелюхи будинків
такої пори
куранти справжніх почуттів
бемкають найвірніше
* * *
циганка на картах
море розкидала
і до замурзаної колоди
зябра зуби хвости
прикипіли
старезній Кармеліті
й на долоні видно
як
дельфіни на повний зріст
усміхаються
в піратів терпнуть пістолі
скарби в мушлях
зваблюють банківські рахунки
а в того моря
на всі планети
стирчать солоні хвилі
а в того моря
кораблі в безодню
носи повтикували
котрогось якір та й
зачепиться за зірку
на таку юшку
може й краби
почервоніють від сорому
* * *
стомився кінь
волю під копитами шукати
на його спині
вже ціле море
полоще гриву
прилиплу до стайні
конику вороний
не смокчи того сіна
косою стравленого
воно і в копиці
травою думає
росою під ногами
в подорожніх слідить
тебе й так
матіола щовечора
цмокає в ніздрі
а
твоїм крилам
ввижається пасовисько
де сонце зірки
замість корму
* * *
очі
заводять
тужливої
за горизонтом
горбки обскубують
дерева
складають в алеї
мовчки
тримають небо
а він
повернеться в травні
запіняться одразу
каштани
я в хату
донесу сльози
і блискавкою
присвічу в кімнаті
* * *
зіниці чоловіків
вискакують гопака
на поплавку ще зночі
вудять рибу
вудять небо в тому ж ставку
в очереті сховавши тумани
коли ж вечір розбризкує сутінки
моторні рибалки
чатують русалок
парами ряску під дзьоби
гусям нагортатимуть
і аж над ранок
як за світанком роса упадатиме
випроводжатимуть зеленокосі кралі
коханих вусанів
тепло річки
їм на вуста накинувши
аби завтра котрась молодиця
позначила рогачем
рибалчині згадки
* * *
липи
розтріпані вітром
млітимуть
від їх цілунків
а він упиватиметься
лише
її диханням
руку милої
не пускатиме
жити
без його обручки
на золоте весілля
він подарує їй
сімейний затишок
про кохання
жевонітиме
на вушко
коли й борода
затече сивиною
* * *
краєчком ока
задмухаю місяць
бажання вийти заміж
в столітньої сови
поцупив
йой-йой!
сто літ
світ
обмотаний космосом
навколо неї крутиться
сто літ
на посиденьки
одна ніч
навідується
страхи людям у сни
наганяють
що й раки парами
до водопою ходять
* * *
покаліченими пальчиками
дістануся серденька волошки
що на задніх лапках
усюди крадеться
тінню приятельки - пшениці
хто за ким тягне руку
волосся
де-не-де заплетене в копиці
волошки
родимками розкидані
по спині довготелесого лану
васильки васильки
видирають вас оберемками
в затишні корзини Василинки
щоб спіткнувся гаманець
на дешевій квітці
й лишилась усмішка лучанки
в пелюстках
* * *
замок Любарта
до небес тягнеться
хоче
дістати вежами минуле
його башти і досі
за компас воронам
а через мури
перекидає плітки
не одне покоління істориків
уже давно
на іменини до нього ходять
фестивалі й туристи
відгадують
коли могутня фортеця
втомиться бути легендою
* * *
зохляла душа
під нігтями міста
начепленого на поверхи
ноги собі
в село просяться
зупиню попутний вітер
понесемося разом у жито
пригортати поля
щоб націлувавшись з маками
далі любити [ Згорнути уривок ]
|