|
Приречений жити : Роман
Тимур Литовченко
— Панорама,
2005.
— 256 с.
— (Серія: Фантастика).
— м.Львів. — Наклад 3000 шт.
Можливість автографа.
Жанр:
— Романи, новели та оповідання
— Філософське, релігійне
— Наукова фантастика
Анотація:
Сьома Альдебарана... Далека планета, де немає чужого болю і скорботи, чужої радості і щастя, де усе підпорядковане мудрим порадам електронного Моралізатора, базоване на біблійних засадах та витримане в ідеях інтернаціоналізму. І якщо з’являється ворог - він не лише твій, він - ворог народу. А майбутнє народу - це повна жертовність...
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Між тим зображення "Ґолден Глорії" зайняло вже півекрану, проте його раптом заступило обличчя Сплінта. Хлопчина глянув на Деміна з докором і твердо мовив: "Ну, чом же ти розгубився, тату? Давай, врятуй людство, доки не згасла остання лампочка. Адже ти можеш врятувати. Можеш, татусю! А я пишатимусь тобою".
І Демін до болю в суглобах пальців натиснув кнопку на рукоятці важеля.
Останній вогник на табло так і залишився горіти.
Немовби від передсмертних судомів, весь корабль струсонула сила потужного поштовху. Але жодного звуку знов-таки не було, просто від верхньої частини екрану до центра простягнувся ... [ Показати весь уривок ]
сліпучий жмут променів і вперся у борт "Ґолден Глорії".
Це було схоже на жахливий сон: променевий шнур розпанахав обшивку лайнера, немов ніж риб’яче черево. Ймовірно, наводчик вибрав якусь "особливу точку" в конструкції корабля землян, тому що корабель вибухнув, від поздовжньої відокремилась поперечна кільцева тріщина, і корпус судна розколовся навпіл. Гнана працюючими двигунами хвостова частина розвернулася ліворуч униз, прошила стіну тунелю і зникла за нею, лише яскраво-зелені еліптичні хвилі побігли в обидва кінці "труби", що утворювала стінки гіперпросторового коридору. Носова ж частина лайнера пропливла повз зграю дарківських кораблів, і Демін чомусь дуже виразно побачив, як разом з повітрям із неї вилітали якісь уламки… і зовсім манюсінькі, такі крихітні фігурки! Люди. Вони безпомічно смикали ручками, ніжками й голівками, звивались, корчились, а потім переставали корчитися, звиватися й смикатися і пливли у гіперпросторі такі ж мертві й застиглі, як уламки корабля довкола них.
І ще здалося Демінові, що серед каші уламків корабля та людей він виразно побачив… усю свою родину! Паола тримала на руках вже мертву Крихітку Доріс, з презирливим докором кивала головою, немовби кажучи: "Як ти міг, Демі? Як посмів?.." Та попри жест осуду, в глибині її величезних карих очей читалося співчуття: бо за оцю єдину мить вона якимось чином дізналасґ про всі тортури, яких зазнав Демін у полоні… Й від цього вбивці зробилося навіть трохи легше.
Маленький Мук заховав руки в широкі рукава курточки, він тремтів і пхенькав: "Мені холодно, тату... холодно й боляче!" А потім роздувся, як мильна бульбашка, луснув, як і обшивка лайнера — тільки, ясна рiч, без диму, іскор i вогню. Загалом, всі люди у космічному вакуумі лопались, просто з Муком це сталося… якось виразніше.
Зате Сплінт батька не підвів: навіть мертва рука Паоли не змогла вгомонити його щирого захоплення цим історичним моментом! Хлопчина зрадів несамовито, просто до нестями, він посміхався по самісінькі вуха, махав обома руками, шалено дригав ногами й кричав немов навіжений: "Молодець!!! Я пишаюся тобою, татку, таточку мій золотенький! Ти зміг, зміг!!! Тепер вони тобі повірять, неодмінно повірять і точно відпустять. І ти зробиш те, про що ми потайки домовились: ти здаси контррозвідці усю їхню розвідмережу й одним махом виграєш війну!.." Так він і поплив далі — крижаною мумією, щиро посміхаючись навіть у смерті…
— Однак, ви ледь не спізнилися з пострілом, В-а-л-я-в-с-к-і. Раджу наступного разу бути моторнішим, — мовив дарк десь здалеку, немовби перебував десь за мільйон парсеків від Деміна. Бранець повільно повернув голову: наглядач нависав просто над його вухом, поруч на табло так і лишився горіти останній зловісно-червоний вогник. Демін бездумно подивився на дарка, на табло, кліпнув очима. Поводив туди-сюди перед обличчям рукою, яку вже не утримував захват на гашетці. "Стрілець" бачив усе це, розумів, що воно відбувається не просто поруч із ним у реальному світі… Але водночас перед його очима — перед очима зомбі, що нарешті таки помер остаточно, розгорталася зовсім інша трагедія… [ Згорнути уривок ]
|
